6. Міжнародні угоди з авторського права

Бернська конвенція стосується охорони авторського права. Вона заснована на таких принципах, як національний режим, а це значить, що відповідно до національного законодавства ви не можете дискримінувати добуток з інших країн-членів Конвенції. Вона закладає дуже важливі стандарти мінімального рівня охорони, які необхідно дотримуватись в положеннях національного законодавства, хоча, звичайно, національне законодавство може піти далі й установити різні додаткові принципи.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS є однією з угод, що з'явилися в результаті проведення Уругвайського раунду переговорів про торгівлю. Адміністративні функції за Згодою ТRIPS виконує Всесвітня організація торгівлі.

Угода ТRIPS містить, у числі іншого, посилання на матеріально-правові положення Бернської конвенції, залишаючи осторонь немайнові права, які не вважаються стосовними до торгівлі. Для дотримання положень Угоди TRIPS країни повинні для початку дотриматись положень Бернської конвенції, після чого існує ряд додаткових норм охорони, які вводяться Договором ВОІВ по авторському праву (ДАП), і найбільш важливі з них стосуються нових видів використання. ДАП охоплює використання добутку, наприклад, за допомогою Інтернет і містить ясне положення про те, що право на таке використання повинне стосуватися виключних прав.

Країни, що приєдналися до Угоди ТРІПС або ратифікували його, повинні також дотримувати Бернської конвенції (хоча стаття 6bis Бернської конвенції, що стосується немайнових прав, спеціально виключена з формулювання ТРІПС, оскільки вона не стосується торгівлі в чинність невідчужуваної природи немайнових прав). Крім того, ДАП звертається до аспектів авторського права, що стосується нових технологій.

Договір ВОІВ по авторському праву (ДАП), що є новітньою міжнародною угодою з охорони авторського права, був укладений на Дипломатичній конференції у грудні 1996 р. і став відповіддю на необхідність охорони добутків при передачі цифровими коштами, у тому числі через Інтернет. Предмет, який охороняється авторським правом згідно ДАП, включає програми для ЕОМ, яким би способом і у якій формі вони не були виражені, і компіляції даних або іншого матеріалу (бази даних) у будь-якій формі, які по підбору і розташуванню змісту являють собою результат інтелектуальної творчості. Права авторів включають раніше згадані права на поширення, прокат і повідомлення для загальної відомості і очевидно, що право на повідомлення для загальної відомості включає також передачу добутків за допомогою цифрових мереж, таких, як Інтернет.

7. Суміжні права

Суміжні права не є авторським правом, однак вони тісно пов'язані з ним; вони випливають із добутку, охоронюваного авторським правом. Тому, у деякому змісті, ці два поняття завжди є близькими. Суміжні права пропонують той же самий вид винятковості, що й авторське право, однак вони не поширюються на добутки як такі.

Суміжні права – це права, які в деяких відносинах мають подібність із авторським правом. Метою суміжних прав є охорона юридичних інтересів конкретних фізичних й юридичних осіб, які сприяють створенню добутків, доступних для широкої публіки. Одним яскравим прикладом є співак або музикант, що виконує добуток композитора для широкої публіки.

Загальною метою суміжних прав є охорона юридичних інтересів тих осіб або організацій, які вносять істотну творчу, технічну або організаційну майстерність у процес доведення добутку до широкої публіки. Вони охоплюють явища, що включають у себе сам добуток у загальному значенні доведення його до широкої публіки.

Крім того, існує й друга група: виробники фонограм, або, більш точно, виробники звукозаписів, оскільки матеріальний носій запису від вінілових грамплатівок для фонографів еволюціонував у компакт-диски й цифрові носії запису. По суті, тут ми маємо справу більшою мірою з охороною комерційних інтересів, тому що охорона виготовлення якісного звукозапису більше ставиться до охорони інвестицій, чим до творчого процесу, пов'язаному зі створенням, написанням або виконанням пісні. Проте, навіть тут, у загальному процесі вибору інструментальної підтримки, репертуару, аранжування музики й т.д., присутні деякі творчі елементи, поряд з більше очевидним і важливим економічним елементом. Ці виробники перебувають серед найбільш частих жертв піратства, тому що вони не одержують грошей від виробників. Тому виробникам записів також надані спеціальні права.

Третю групу осіб, що користуються охороною суміжних прав, становлять організації віщання. Їхнього права випливають із їхнього творчого внеску, а саме, створення віщальних передач, не зі змісту передачі, не з кінофільму, наприклад, але із самої дії віщання. Той факт, що вони здатні передавати сигнали, що представляють собою віщальну передачу, дає їм права охорони як би на ці сигнали. І тут знову фігурують інвестиції й зусилля, які вони вкладають у реалізацію різних програм, що є предметом віщання.

Іноді суміжні права пов'язані з добутками, які не охороняються авторським правом, наприклад, добуток, який є загальним надбанням (твори Т.Г.Шевченка, Моцарта і.т.д.).

Суміжні права традиційно належать трьом категоріям бенефіціарів: виконавцям, виробникам записів і організаціям ефірного віщання.

Першою організованою міжнародною реакцією на необхідність у наданні правової охорони трьом категоріям бенефіціарів суміжних прав став висновок в 1961 р. Римської конвенції або, більш конкретно, «Міжнародної конвенції по охороні прав виконавців, виробників фонограм й організацій ефірного віщання». Римська конвенція з'явилася спробою встановити міжнародні норми в новій області, у якій на той час існувало незначне число національних законів. Це означало, що більшість держав повинні були скласти проекти законів і прийняти їх до приєднання до Конвенції.

Із часу прийняття Конвенції в 1961 р. велика кількість держав здійснили законодавчі ініціативи в питаннях, що ставляться до Конвенції, і закони багатьох таких держав перевищують мінімальні рівні охорони, установлені Конвенцією.

Самою останньою міжнародною реакцією на ці всі зростаючі потреби в правій охороні стало укладання Договору ВОІВ по виконанню і фонограмам («ДИФ»), підписаного в Женеві 20 грудня 1996 р. Розробка цього договору припускала надання додаткової охорони майновим і немайновим правам виконавців і виробників фонограм, зокрема, відносно їх використання в цифровому вигляді, включаючи використання мережі Інтернет.

Національні закони надають трьом бенефіціарам суміжних прав наступні права, хоча не усі права можуть бути надані тим самим законом.

• Виконавцям надаються права перешкодити фіксації (запису),передачі в ефір і повідомленню для загальної відомості їхніх безпосередніх виконань без їхньої згоди, а також право перешкодити відтворенню фіксацій їхніх виконань. Права відносно передачі в ефір і повідомлення фіксацій для загальної відомості на комерційних фонограмах можуть виражатися у вигляді права на справедливу винагороду, а не права перешкодити повідомленню. Це можна здійснити шляхом примусового ліцензування, обговорюваного в модулі «Авторське право». Внаслідок індивідуального характеру створінь деякі національні закони також надають виконавцям немайнові права, які можуть здійснюватися з метою запобігання необґрунтованого пропуску імені виконавця або зміни його виконань, що представляє його в несприятливому світлі.

• Виробникам фонограм надаються права дозволяти або забороняти пряме або непряме відтворення, ввіз і поширення їхніх фонограм і копій цих фонограм, а також право на справедливу винагороду за передачу в ефір і доведення фонограм до загальної відомості.

• Організаціям ефірного віщання надаються права дозволяти або забороняти ретрансляцію, фіксацію й відтворення їхніх віщальних передач.

Деякі закони надають додаткові права: наприклад, у країнах Європейського союзу виробникам фонограм і виконавцям надається право на прокат фонограм (а відносно виконавців - на прокат аудіовізуальних добутків), тоді як інші країни надають особливі права відносно передач по каналах кабельного телебачення. Аналогічно, відповідно до Угоди ТРІПС виробникам фонограм (а також будь-яким іншим власникам прав на фонограми відповідно до національного законодавства) надається право на прокат.

Також, як й у випадку з авторським правом, Римська конвенція й національні закони допускають певні обмеження по правах, що дозволяють, наприклад, використання охоронюваних виконань, фонограм і віщальних передач в особистих цілях, використання коротких уривків з них у зв'язку зі зведеннями поточних подій, а також використання їх з метою утворення й наукових досліджень. Багато країн допускають практично ті ж самі обмеження по суміжних правах, які передбачаються їхніми законами у зв'язку з охороною авторського права.

Термін дії охорони суміжних прав відповідно до Римської конвенції становить, щонайменше, 20 років, починаючи з кінця року, у якому: відбулося виконання, що стосується виконань, що не ввійшли у фонограми; була здійснена фіксація (запис) у випадку фонограм і виконань, що ввійшли у фонограми; відбулася віщальна передача.

Відповідно до Угоди ТРІПС права виконавців і виробників фонограм охороняються протягом, щонайменше, 50 років, уважаючи з кінця календарного року, у якому був зроблений запис виконання або мало місце виконання, а права організацій ефірного віщання - протягом, щонайменше, 20 років, уважаючи з кінця календарного року, у якому була зроблена віщальна передача.

Отже, це означає, що країнам, що приєдналися до Угоди ТРИПС, довелося б передбачити у своїх законах (або відповідно змінити ці закони) більше тривалий строк охорони, чим той, котрий потрібно Римської конвенцій.

Ідея суміжних прав привернула увагу і як спосіб захисту усної культурної спадщини багатьох країн, що розвиваються і є частиною їхнього фольклору, оскільки саме виконавці часто знайомлять широку аудиторію із цією фольклорною спадщиною. Надаючи охорону суміжним правам, що розвиваються країни можуть тим самим також надати охорону великій, древній і безцінній культурній спадщині, що є метафорою їхнього власного існування й дійсності, а насправді, тією сутністю, що розділяє культури країн, що сусідять, і народів усього миру.

Більше того, захист виробників фонограм й організацій ефірного віщання допомагає створити основу для національних галузей промисловості, здатних поширювати національну культурну спадщину в межах країни й, що більше важливо, на ринках за її межами. Величезна популярність того, що називається «світовою музикою», демонструє, що такі ринки існують, однак не завжди матеріальні блага в результаті використання цих ринків повертаються в країну, що є колискою культурної спадщини.

На закінчення треба сказати, що охорона суміжних прав могла б служити двом цілям: збереженню досягнень національної культури й наданню способів комерційно значимого використання цих досягнень на міжнародних ринках.