5. Передача і термін охорони авторського права

Авторські права мають здатність до комерціалізації. Багато добутків творчості, які охороняються відповідно до авторського права, вимагають фінансових вкладень і професійної майстерності для їхнього випуску і наступного публічного поширення. Такі види діяльності, як публікація книг, звукозапис або виробництво фільмів, звичайно здійснюються спеціалізованими підприємствами й компаніями, а не власно авторами. Як правило, автори й творці передають свої права цим компаніям за допомогою контрактних угод на умовах компенсацій. Ці компенсації можуть приймати різні форми, такі як паушальні платежі або ж роялті, засновані на відсотках від доходів, отриманих від добутку. Тобто, передається не сам твір (добуток), а права на нього.

Передача (або поступка) може стосуватися всіх майнових прав або тільки деяких з них. Наприклад, автор роману, написаного англійською мовою, може продати видавцеві свої права на відтворення й поширення, а також права на переклад й адаптацію роману. Однак автор може здійснити і по-іншому: він може вирішити рішення приналежні йому права між різними особами.

Таким чином, автор роману може поступитися або передати свої права на публікацію й відтворення роману спочатку написаного англійською мовою, одному видавцеві. Він може поступитися право на переклад роману, скажемо, на французьку, російську, арабську мови трьом іншим видавцям. До того ж він може поступитися третім особам право переробити свій роман у фільм (або оперу, або п'єсу). Передача або поступка може бути зроблена на певний період часу й для обмеженої території або ж для всього терміну дії авторського права без територіального обмеження. Поступки й передачі спричиняють важливі наслідки для автора. За законом правонаступник (особа, якій було відступлене право або права) наділяється тими правами, які йому були передані за договором. Він тим самим стає новим власником цих прав на погоджений період часу й на погодженій території. От чому багато національних законів про авторське право містять положення, що вимагають, щоб такі поступки з метою їхньої дійсності і ефективності були зроблені в письмовому виді і підписані заявником або від його імені. Дані вимоги сприяють упевненості, що автор добре обізнаний про те, з якими правами він розстається, за яку ціну й на яких умовах.

Мінімальна вимога до терміну охорони відповідно до Бернської конвенції становить 50 років. Строк обчислюється з кінця року смерті автора, що є більше практичним: вам не потрібно довідуватися про день його смерті, вам необхідно знати тільки рік. Однак потрібно відзначити, що існують випадки, коли, відповідно до Бернської конвенції мінімальна вимога становить строк, менший, чим 50 років після його смерті. Наприклад, для добутків фотографії й прикладного мистецтва строк охорони становить 25 років після створення добутку. .

Випадки вільного використання добутку - це складання цитат, за умови вказівки джерела цитати, включаючи ім'я автора, і відповідності розміру цитати сумлінній практиці, використання добутків як ілюстративний матеріал з метою навчання; використання добутків з метою висвітлення поточних подій. У відношенні права на відтворення Бернська конвенція містить загальне правило, а не докладні обмеження: стаття 9(2) передбачає, що держави-члени можуть допускати вільне відтворення в «певних особливих випадках», якщо ці дії не наносять збитку нормальному використанню добутку і не зменшують необґрунтованим чином законні інтереси автора. Багато законів містять положення, що дозволяють відтворювати добуток винятково для особистого, приватного і некомерційного використання окремими особами. Однак легкість і якість цього індивідуального копіювання, що стало можливим завдяки звуко - або відеозапису й навіть більше сучасним технічним досягненням, змусили деякі країни звузити сферу застосування таких положень. Деякі правові системи дозволяють копіювання, однак вводять механізм виплати власникам прав винагороди за обмеження їхніх майнових інтересів через платежі, що накладають на продаж чистих касет й/або магнітофонів.

Примусові ліцензії дозволяють використати добутки, при певних обставинах, без дозволу правовласника, однак вони, у чинність закону, вимагають виплати винагороди відносно використання.

Такі ліцензії називаються «примусовими», тому що вони допускаються законом, а не є результатом використання власником авторського права свого виключного права дозволяти ті або інші дії.

Примусові ліцензії звичайно вводилися при таких обставинах, коли з'являлися нові технології поширення добутків серед публіки й національна законодавча влада побоювалася, що правовласники будуть перешкоджати розвитку нових технологій шляхом відмови в наданні дозволу на використання добутків. Це було вірно відносно Бернської конвенції, що визнавала дві форми примусових ліцензій: по-перше, що допускають механічне відтворення музичних добутків й, по-друге, відносно передачі в ефір.