2. Характеристика і значення права інтелектуальної власності

Правове регулювання інтелектуальної власності в Україні, як і в більшості цивілізованих країн, започатковане на основі міжнародно-правових актів, які виступають еталоном для побудови національних систем авторського та патентного права. Разом з тим, рівень розвитку країни, наявність достатніх коштів для забезпечення високоефективного правового механізму безпосередньо впливає на вибір його конкретної системи та форм реалізації цих прав, особливо патентування та охорони інтелектуальних прав.

Особа, що вкладає свою працю й зусилля в інтелектуальну творчість, має деяку вигоду в результаті своїх зусиль, то це є цілком справедливим і доцільним. Надання охорони інтелектуальній власності особистості стимулює більшість таких зусиль, і на основі такої роботи розвиваються галузі промисловості, тому що така робота приносить фінансовий прибуток.

Прикладом є всесвітня фармацевтична промисловість. Перед тим, як будь-який новий лікарський препарат з'являється на ринку, потрібні багаторічні інвестиції й витрати на здійснення науково-дослідної діяльності (час для створення й випробування в лабораторних умовах, процедури затвердження на рівні уряду або спеціалізованого органа). При відсутності прав інтелектуальної власності, що виключають для конкурентів можливість виготовлення такого ж нового лікарського препарату, фармацевтична компанія, що створює таку нову речовину, не мала б ніякого стимулу до того, щоб витрачати згадані вище час і зусилля на розробку своїх ліків. Без патентної охорони така компанія зштовхнулася б з економічними втратами, що виникають у результаті «свободи дій» її конкурентів. Аналогічно, без охорони товарного знаку ця компанія не змогла б створити прихильність споживача до певної марки товару, що, можна сподіватися, тривала б і по завершенні дії охорони, надаваної патентами. Без охорони, надаваної законами й договорами в області інтелектуальної власності, такі фармацевтичні фірми просто не змогли б уживати заходів для проведення експерименту, пошуку нових продуктів охорони здоров'я. Без вищезгаданих видів охорони суспільство буквально могло б бути менш здоровим, чим воно є.

Причини, з яких держави приймають національні закони і приєднуються до регіональних або міжнародних договорів, що регулюють права інтелектуальної власності, обумовлені наступними прагненнями:

• за допомогою надання охорони створити спонукальний мотив для прояву різних творчих зусиль мислення;

• дати таким творцям офіційне визнання;

• створити сховища життєво важливої інформації;

• сприяти росту як вітчизняної промисловості або культури, так і міжнародної торгівлі за допомогою договорів, що надають багатобічну охорону.

Результати інтелектуальної діяльності, яв мотиваційний чинник трудової активності, складається з таких складових частин:

• інтелектуального продукту;

• інтелектуального капіталу;

• інтелектуального розвитку особистості.

Результати інтелектуальної діяльності, стосовно яких здійснюється правова охорона, є об`єктами інтелектуальної власності.

Інтелектуальний продукт – продукт розумової творчої праці, представлений на матеріальних носіях інформації, яка містить нове знання і має змістовне значення для певного інтелектуально підготовленого кола осіб.

Інтелектуальний капітал – накопичена у результаті інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, здібностей, навичок, творчості, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються у процесі виробництва та обміну з метою отримання доходу.

Результати творчої діяльності виступають у кількох аспектах:

• як ідея;

• як наукове, культурне надбання суспільства;

• як матеріальний носій інформації;

• як майнові права, що виникають з факту їх створення.

Право інтелектуальної власності в України розвивається відповідно до європейської доктрини права інтелектуальної власності з урахуванням потреби інтеграції в міжнародні організації та національних особливостей і можливостей. Тому на сьогодні воно має досить складну структуру. Воно охоплює майнові права, тому за своєю сутністю є підгалуззю цивільного права, хоча включає і вертикальні відносини, переважно адміністративного (управлінського) характеру. Накопичений нормативний масив перебуває у стадії його оптимізації в рамках Цивільного кодексу України. Окрім цього, існує великий масив інших нормативних актів, як на рівні спеціальних законів, так і інших підзаконних актів. Ця система постійно перебуває у розвитку і удосконалюється.

Законодавство з інтелектуальної власності в Україні побудовано і впорядковано наступним чином:

1. Конституція України.

2. Міжнародні договори.

3. Цивільний кодекс України, Господарчий кодекс України.

4. Закони про інтелектуальну власність:

• Про авторське та суміжні права;

• Про винаходи;

• Про промислові зразки;

• Про знаки для товарів і послуг.

• Про походження товарів;

• Про сорти рослин.

5. Накази та розпорядження Президента.

6. Закони, регулюючі окремі види діяльності:

• про інвестиції;

• про засоби масової інформації;

• про видавничу справу;

• про телебачення;

• про творчі союзи;

• про наукову діяльність;

• про архітектурну діяльність;

• про народні промисли;

• про рекламу;

• про несумлінну (недобросовісну) конкуренцію;

• про розповсюдження екземплярів;

7. Постанови Кабінету Міністрів України.

8. Інші підзаконні акти.

На сучасному рівні в Україні, нажаль, не існує законів, які б прописували окремо дії відносно:

• Комерційної таємниці.

• Комерційного (фірмового) найменування.

• Раціоналізаторських пропозицій.

• Наукових відкриттів.

• Порід тварин.

Відсутність деяких окремих законів стосується обмеженого часу і не впливає на глобальне непорозуміння в питаннях інтелектуальної власності. В таких випадках, а також при виникненні колізії (протиріччя) між нормами права закону і Цивільного кодексу України, слід користуватися нормами права ЦКУ.

Творці інтелектуальної власності, здійснюючи свої права, можуть створювати джерела фінансової винагороди. Просто володіючи правами інтелектуальної власності, не заробиш грошей. Для одержання прибутку власники прав повинні користуватися ними у фінансовому аспекті за посередництвом різних видів комерційних угод, включаючи ліцензійні договори й/або угоди про передачу прав. У відомому змісті всі ці комерційні угоди є спробою перетворити інтелектуальну власність в інтелектуальний капітал.

Інтелектуальна власність ґрунтується на законах, що надають охорону певним утворам людського розуму, таким як винахід, кінофільми, книги, музика й так далі. Інтелектуальний же капітал включає інтелектуальну власність, а також інші речі, які підприємство може використати для завоювання плацдарму на ринку, наприклад, списки клієнтів, методи навчання, методи контролю якості або процедури перевірки якості. Все це становить інтелектуальний капітал.

Інтелектуальна власність не завжди може бути інтелектуальним капіталом у строгому грошовому вираженні, тому що патент на винахід, що не з'явився на ринку і не був використаний для витягу доходу підприємством, не коштує того паперу, на якому він надрукований. Патент на винахід варто використати в комерційних цілях; він надає підприємству конкурентоздатність, оскільки за рахунок використання патентна і тим самим відсторонення інших осіб від реалізації на ринку подібного продукту компанія може одержати більше високий прибуток.

Те ж саме стосується зареєстрованих товарних знаків. Товарний знак, не відомий широкій публіці, багато чого не коштує, однак товарний знак на зразок, скажемо, «Кока-кола», коштує мільйони. Але, можливо сказати що, товарний знак «Кока-кола» не має ніякої ціни, тому що він ніколи не пропонувався для продажу. Тому необхідно провести розрізнення між витратами, ціною й вартістю.

Вартість товарного знаку насправді визначається тим, скільки грошей готовий хтось заплатити за його придбання. Наприклад, якщо хтось готовий викласти мільйон доларів за товарний знак, тоді це вартість знака, але не його ціна, оскільки власник знака, можливо, і не бажає його продавати. Тому не буває твердої ціни, якщо немає угоди; ціна визначається самою угодою. Тоді й інтелектуальна власність здобуває відому вартість, якщо вона пропонується на ринку, і якщо є хтось, хто готовий її купити.