13. Ліцензування

Існують різні механізми одержання платежів від інших осіб, що використають права інтелектуальної власності, що належать їхньому власникові. Терміни «ліцензування» і «роялті» часто вживаються у зв'язку з використанням або продажем прав інтелектуальної власності. Яке розходження між ліцензуванням і роялті?

Ліцензування - це спосіб, за допомогою якого щось допускається. Це видача дозволу. Значення цього слова сходить до латинського іменника licentia, що означає дозвіл. Власник права інтелектуальної власності є єдиною особою, хто може дозволити використати це право інтелектуальної власності якійсь іншій особі. Якщо хтось бажає використати мою технологію, йому необхідно укласти із мною ліцензійна угода, що представляє собою якусь форму домовленості, і в цій угоді домовитися про умови, на яких він буде використати мої права інтелектуальної власності, а саме: як, де й коли. Це угода рівнозначно дозволу за законом й являє собою юридичний спосіб експлуатації прав інтелектуальної власності. Якщо хтось використає приналежний мені об'єкт інтелектуальної власності, скажемо, мою технологію, мій винахід або мій товарний знак, без дозволу -тобто, незаконно, така дія становить правопорушення або акт піратства, і воно стає законним тільки у випадку, якщо й коли ця особа укладе із мною ліцензійна угода.

З іншого боку, роялті (або ліцензійний платіж), являє собою винагороду,яка виплачується відповідно до ліцензійної угоди, і звичайно розраховується у відсотковому відношенні, або у фіксованому значенні на одиницю продукції, виробленої по ліцензії. Наприклад, якщо ви надаєте будь-якій особі ліцензію на виробництво шин, у вас є два способи, щоб призначити ціну в ліцензійній угоді. Або ви вибираєте виплату одноразової фіксованої суми (паушальний платіж), при цьому ви вирішуєте, що ваша технологія разом з ноу-хау коштує мільйон доларів, і в угоді вказується, яким способом ліцензіат повинен заплатити мільйон доларів, або ви надаєте роялті - періодичні виплати винагороди на основі обсягу виробництва або на основі інших факторів.

Роялті використаються ліцензіарами, коли вони хочуть контролювати обсяг виробництва ліцензіата, а також якість випускає продукцію, що, оскільки розмір роялті є показником того, скільки продукції провадить ліцензіат, і зрештою коштами перевірки виробничої потужності ліцензіата. Для ліцензіата перевага угоди про роялті полягає в тому, що грошова сума, що підлягає оплаті за технологію, розподіляється по роках, а прибуток, що він витягає з ліцензії, залежить від обсягу його виробництва. Було б даремно, якщо ліцензіатові довелося б заплатити величезну суму у вигляді винагороди за технологію, що ми називаємо одноразовою фіксованою сумою роялті, а потім не використати технологію для забезпечення одержання грошового доходу від зроблених капіталовкладень.

Висновки

Творці інтелектуальної власності, здійснюючи свої права, можуть створювати джерела фінансової винагороди. Просто володіючи правами інтелектуальної власності, не заробиш грошей. Для одержання прибутку власники прав повинні користуватися ними у фінансовому вираженні за допомогою різних видів комерційних угод, включаючи ліцензійні договори й угоди про передачу прав. У відомому змісті всі ці комерційні угоди є спробою перетворити інтелектуальну власність в інтелектуальний капітал.

Ви вивчили загальну структуру закону по авторському праву і познайомилися з оглядом:

• добутків, які охороняються авторським правом;

• прав, які надаються власникові авторського права;

• обмежень відносно таких прав;

• володіння й передачі авторського права;

• здійснення правового захисту.

Бернська конвенція вказує, що авторське право охоплює всі добутки в галузі літератури, науки й мистецтва, яким би способом й у якій би формі вони не були втілені. Цей широкий термін охоплює всі оригінальні добутки авторства, незалежно від їх літературної або художньої вартості. Власник авторського права може використати свій добуток так, як він бажає, і може перешкодити іншим особам використати цей добуток без його дозволу. Такі права називаються «виключними правами». Існують два види виключних прав в області авторського права: майнові права й немайнові права.

Крім категорій добутків, згаданих вище, Угода ТРІПС ввела новий жанр добутку, який охоплюється авторським правом. Це мультимедійне виробництво, і хоча не існує ніякого юридичного визначення, є згода про те, що сполучення звуку, тексту і образів у цифровому форматі, доступне за допомогою програми для ЕОМ, уважається оригінальним вираженням авторства й тому охоплюється авторським правом.

Суміжні права або, більш конкретно, «права, суміжні з авторським правом», захищають правові інтереси певних осіб або організацій, які сприяють обнародуванню добутків, або тих, хто привносить творчу, технічну або організаторську майстерність у доведення їх до публіки.

Традиційно суміжні права надаються трьом категоріям можливих власників: виконавцям, виробникам фонограм й організаціям ефірного віщання. Необхідність у правовій охороні цих трьох груп була визначена в 1961 році

Римською конвенцією, що з'явилася спробою встановити міжнародні норми в новій галузі, у якій уже існували національні закони. Інакше кажучи, більшості держав довелося б скласти проекти законів і прийняти їх до приєднання до Конвенції. Римська конвенція, хоча й не зроблена й нужденна в перегляді, все-таки є єдиною міжнародною базою для охорони в цій галузі. У випадку з авторським правом, Римська конвенція й національні закони дозволяють певні обмеження суміжних прав, що дозволяє використання в особистих цілях, використання коротких уривків і використання з метою створення наукових досліджень.

Термін дії охорони суміжних прав відповідно до Римської конвенції становить 20 років, починаючи з кінця року, у якому

• здійснено запис;

• відбулося виконання;

• відбулася віщальна передача.

Охоронні або тимчасові міри охоплюють кошти судового захисту від порушень суміжних прав. Вони включають цивільно-правові кошти судового захисту; карні санкції; міри, що вживають на границі; а також міри, кошти судового захисту й санкції проти зловживань відносно технічних устроїв.

Суміжні права також охороняють ніде не записане й не зареєстровану культурну спадщину багатьох країн, що розвиваються. Охорона суміжних прав стала частиною набагато більше важливої справи і є необхідною передумовою для участі в системі, що зароджується, міжнародної торгівлі й інвестицій.

Патентна охорона охоплює як нові утвори, так і подальшу розробку існуючих. Прорив у науці, на зразок винаходу пеніциліну, рівною мірою важливий й охороняється, як і новий важіль у машині, винайдений для прискорення роботи цієї машини. Патенти охороняють винаходи, а винахід можна визначити, власне кажучи, як нове рішення технічної проблеми. Це рішення являє собою ідею, і охорона, надавана відповідно до патентного закону, не містить обов'язкової вимоги, щоб винахід був реалізований у фізичній формі.

Однак існують правила й виключення для тих об'єктів, яким не може надаватися охорона. Вони включають людські гени, матеріали або речовини, відкриті в природі, і машини, описаний принцип дії яких суперечить законам природи, такі як вічний двигун. Іншими виключеннями, які звичайно передбачаються національними законодавствами, є наукові теорії і математичні методи; схеми, правила і методи організації виробництва; а також методи лікування людей або тварин або методи діагностики.

Як тільки заявка на винахід подана, вона розглядається і піддається експертизі технічним експертом, що визначає, чи відповідає вона вимогам патентоспроможності. Винахід повинен задовольняти наступним умовам: (1) повинен бути новим або раніше не відомим; (2) повинен мати винахідницький рівень; (3) повинен бути промислово застосовним. Коротко говорячи, патент є угодою між національним урядом і винахідником.

Держава, надаючи охорону на певний строк, гарантує, що винахідник одержить винагороду. Після закінчення строку охорони, що звичайно становить 20 років з дати подачі заявки на винахід, останнє стає доступним для використання будь-якою особою. Оскільки таке поняття, як всесвітня охорона, відсутній, то винахідник повинен сплачувати мита за подачу заявки й мита за підтримку патенту в чинності кожній країні, у якій він бажає одержати охорону.

У модулі про товарні знаки ви довідалися про те, що товарний знак являє собою слово, логотип, цифру, букву, гасло, звук, кольори, іноді навіть запах, які визначають джерело товарів й/або послуг, для яких використається товарний знак.

Товарні знаки становлять окрему сферу інтелектуальної власності, і їхнє призначення складається в захисті назви продукту, а не винаходу або ідеї, втіленої в продукті. Загалом кажучи, товарні знаки повинні мати розпізнавальну здатність і не повинні вводити в оману.

Використання географічних вказівок є важливим способом вказівки джерела походження товарів і послуг. Одна із цілей їхнього використання складається в сприянні торгівлі шляхом інформування споживача про походження продуктів. Часто це може мати на увазі певна якість, на яке може розраховувати споживач. Географічні вказівки можуть бути використані для промислових й

сільськогосподарських продуктів. Охорона таких вказівок здійснюється на національному рівні, однак існують різні міжнародні договори, які сприяють охороні в ряді країн.

Роль ВОІС у цьому процесі укладається в тім, щоб виступати як адміністратор, що управляє основними системами реєстрації.

Мадридська система була створена понад 100 років тому, і її роль укладається в тім, щоб контролювати міжнародну реєстрацію товарних знаків. Якщо будь-яка особа захоче одержати охорону свого товарного знаку в багатьох країнах, воно повинне спочатку зареєструвати його у своїй країні походження. Протягом перших п'яти років існує залежність, відповідно до якої, якщо в реєстрації товарного знаку відмовлено в країні походження, однак ця реєстрація дозволена в інших зазначених країнах, тоді міжнародна реєстрація анулюється. Міжнародна охорона товарних знаків не обмежена в часі; однак вона повинна продовжуватися кожні десять років. Кількість продовжень реєстрації товарного знаку не обмежена.

Гаазька угода створила систему міжнародного депонування промислових зразків. Промисловий зразок стосується зовнішнього вигляду виробу й відрізняється від винаходу. Основна відмінність полягає в тому, що винахід - це технічні нововведення, тоді як промисловий зразок - це зовнішній вигляд виробу.

Власник промислового зразка дістає права на певний строк. У більшості країн строк охорони триває 10 років або 15-20 років. Нова директива для держав-членів Європейського союзу надає власникові промислового зразка права на строк 25 років.

Договір про патентну кооперацію надає винахідникові або заявникові можливість скористатися спрощеною процедурою одержання патентів у великій кількості країн. Крім того, він сприяє розвитку й обміну технічною інформацією, що втримується в патентних документах, з представниками відповідних промислових кіл.

Обсяг охорони інтелектуальної власності в умовах ринку поєднується з концепцією несумлінної конкуренції й тих дій, які можуть розцінюватися як несумлінна конкуренція, а також з коштами правового захисту, які можуть бути використані для забезпечення чесності між конкурентами.

Як було зазначено на 34 сесії засідання Асамблеї держав-членів ВОІВ – ХХІ століття стане століттям економіки,заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою.

Скорочений конспект лекцій з курсу «Інтелектуальна власність» складено з ціллю надання студентам знань при самостійній проробці даного конспекту ними. При складанні конспекту була використана наступна література:

1.Антонов В.М. Інтелектуальна власність і комп`ютерне авторське право.-К.: КНТ,2006.- 520с.

2 Базилевич В.Д Інтелектуальна власність: Підручник.-К.:Знання, 2006.-431с.

3.І.І.Дахно Право інтелектуальної власності. Навч. Посібник.-К.:Либідь, 2003.-179с.

4.Коноваленко В. Авторське право та суміжні права: бухгалтеру, керівнику, юристу. – Х.: Фактор, 2006. – 476с.

5.Право інтелектуальної власності. Академічний курс. За редакцією докт. юрид. наук, проф., акад. О.А. Підіпригори, докт. юрид. наук, проф., О.Д. Святоцького. К.: ІнЮре, 2004.-672с.

6. Інтернет - посилання http:// www.wipo.int, www.mon.gov.ua, www.sdip.gov.ua.

Скорочений конспект лекцій складено канд..техн. наук, доцентом Яновою Людмилою Олександрівною

2008р.

Скорочений конспект лекцій з курсу «Інтелектуальна власність»