1. Охарактеризуйте теоретичні проблеми патопсихології.

Багато вітчизняних та зарубіжних вчених, які стояли біля самих витоків формування галузі психології, відзначали, що її значення виходить за межі прикладної науки в рамках психіатрії.

Розлади психіки розглядалися як експеримент природи, що зачіпає здебільшого складні психічні явища, до яких експериментальна психологія ще не мала підходу. Психологія, таким чином, отримувала новий інструмент пізнання.

Патопсихологія є галуззю психологічної науки. Її дані мають теоретичне і практичне значення для психології і психіатрії. У цьому сенсі її можна зарахувати до прикладних областей знання.

В даний час в науці відбувається надзвичайно інтенсивний процес формування міждисциплінарних і прикладних областей.

Забуття того положення, що патопсихологія є психологічною наукою, приводить до ще одного небажаного результату. Із-за недостатності фахівців-патопсихологів в патопсихологічну роботу вливаються фахівці суміжних дисциплін, що не володіють ні знаннями у області психології, ні професійними навиками.

Методичні прийоми експериментальної патопсихології застосовуються в даний час не тільки в психоневрологічній практиці. Облік зрушень в психологічному стані хворого, зміни його працездатності, його особових особливостей стає необхідним і в терапевтичних, хірургічних клініках, а також у області професійної гігієни.

За останній час в патопсихології на перший план виступає спрямованість на психокорекцію. Робиться спроба обґрунтування психологічних рекомендацій для проведення психокорекції (наприклад, при лікуванні неврозів, алкоголізму). Проте, для того, щоб психокоректувальна спрямованість була ефективною, вона повинна базуватися на поглибленому аналізі і кваліфікації психічного стану хворої людини. Це означає, що робота психолога повинна бути націлена не тільки на встановлення наявності того або іншого порушення пізнавальної або мотиваційної сфери або характеристики зміненої самооцінки, рівня домагань хворого, але і на кваліфікацію прихованих можливостей хворого, того, що Л.С. Виготській називав «соціальним розвитком».

Як найважливіша характеристика сучасної патопсихології виступає її спрямованість на відновлення зміненої психічної діяльності, спрямованість на повернення хворій людині його соціального статусу, запобігання (профілактика) можливості подібної втрати у дорослих, підлітків, дітей.

Основне коло теоретичних проблем патопсихології:

- вивчення психологічних механізмів становлення складних патопсихологічних синдромів (марення, галюцинації та ін);

- вплив індивідуального досвіду хворого і його особистості на зміст і динаміку цих синдромів;

- вивчення структури і динаміки порушень пізнавальної діяльності та емоційно-особистісної сфери при різних психічних захворюваннях;

- можливість психологічної корекції цих порушень;

- вивчення змін особистості хворих з різними психічними захворюваннями;

- роль особистості хворого як у становленні хворобливої симптоматики, так і в її психологічній корекції;

- виділення і опис структури патопсихологічних синдромів порушення окремих видів психічної діяльності (пам'яті, сприйняття, мислення тощо), а також патопсихологічних синдромів, типових для різних захворювань;

- співвідношення первинних і вторинних розладів у структурі синдрому;

- проблема співвідношення розпаду і розвитку психіки.

2. Опишіть клінічну і психологічну феноменологію невротичних розладів .

Невротичні розлади (неврози) - група психогенно обумовлених хворобливих станів, що характеризуються парциальністю і егодистонністю різноманітних клінічних проявів, що не змінюють самосвідомості особистості та усвідомлення хвороби.

Невротичні розлади порушують лише певні сфери психічної діяльності, не супроводжуються психотичними явищами і грубими порушеннями поведінки, але при цьому вони можуть істотно впливати на якість життя.

КЛАСИФІКАЦІЯ НЕВРОТИЧНИХ РОЗЛАДІВ.

Диференціація клінічної картини неврозів досить складна в силу їх високої коморбідності з іншими захворюваннями (Коморбідність - це наявність додаткової клінічної картини, яка вже існує чи може з'явитися самостійно, крім поточного захворювання, і завжди відрізняється від нього).

У рамках сучасного підходу виділяються найбільш стійкі психопатологічні утворення, які надовго визначають картину невротичних:

1. Тривожно-фобічні і обсесивно-компульсивні (анакастні) розлади.

2. Тривожно-фобічні: панічні атаки, агорафобія, іпохондричні фобії, соціофобія.

3. Нав'язливості виражаються у вигляді обсесивних думок і компульсивних дій, що сприймаються хворим як щось психологічно йому чуже, абсурдне і ірраціональне. Особливості особистості: висока директивність потреб; сформоване в онтогенезі уявлення про борг, соціальні норми; формування зверх контролю; виникає при певному виховному стилі: стиль надмірної опіки, надмірного контролю.

4. Конверсійні (істеричні) розлади. Клінічні прояви істерії спостерігаються переважно у вигляді неврологічних і соматичних симптомів, що відносяться до категорії конверсійних. Особливості особистості: людина виявляє підвищений рівень домагання на успіх, на схвалення; некритичне відношення до власних можливостей; виникає при певному виховному стилі - недостатній контроль, вседозволеність - внаслідок чого у людини не формуються засоби самоконтролю.

5. Неврастенія. Картина неврастенії визначається симптомами психічної гіперестезії. Характерна ознака гіперестезії - інтенсивність самого відчуття стомлення. Переважають скарги на «нестерпну» втому, повну «прострацію», зниження життєвого тонусу, занепад фізичних і розумових сил, відсутність бадьорості, енергії, розбитість, слабкість, непереносимість звичайних навантажень. Особливості особистості: прагнення до високих досягнень, до успіху будь-якою ціною; завищені вимоги до самого себе з постійним переживання незадоволеності досягнутим; тривожність, занепокоєння – соматовегетативні розлади.

6. Виділяють також депресивний і іпохондричний неврози.

ЕТІОЛОГІЯ І ПОТОГЕНЕЗ. Невротичні реакції зазвичай виникають при відносно слабких, але довгостроково (або багаторазово) діючих подразників, що призводять до постійного емоційного напруження, внутрішніх конфліктів, до розладу з самим собою.

В даний час загальновизнано, що роль психотравмуючих чинників оцінюється представниками різних психіатричних шкіл досить по-різному, а іноді отримує навіть прямо протилежні трактування.

o Психоаналіз. З.Фрейд: Його концепція спирається на постулат психогенного походження неврозів, конкретні симптоми яких у символічній формі виражають суть інтрапсихічного конфлікту - наслідку реально існуючого в ранній історії суб'єкта проблем. Невроз являє собою щось на зразок компромісного утворення між забороненим потягом і психологічним захистом.

У рамках сучасного психоаналітичного підходу виділяють три рівні структури особистості: «невротик - прикордонний - психотик». Сьогодні термін «невротик» в рамках даної концепції застосовується для позначення дуже високого рівня функціонування - незважаючи на деякі емоційні страждання. Ці люди характеризуються використанням достатньо зрілих механізмів захисту, проте декілька ригідних - які і закріплюють ядро невротичного конфлікту.

o Екзистенціалізм. Як пише В. Франкл, невроз - це наслідок екзистенціального вакууму, обумовленого втратою сенсу життя. Такі неврози називаються - нусогенними (нус - змив). Їх природа пов'язана з самими вищими проявами людської психіки. За В.Франклом, невротичні розлади є індивідуальним способом набуття сенсу життя.

o Гуманістичний напрямок. А. Маслоу вважає, що природа невротичних розладів лежить в самій структурі мотиваційної сфери людини. Невроз є наслідком фрустрації базисних потреб. Чим вище потреба, по А.Маслоу, тим більше стан фрустрації.

o Соціальна теорія неврозу. Фурст припускає, що причина неврозів - соціальна нерівність у суспільстві - підхід вкрай лівого спрямування. Є і менш радикальне соціальне спрямування. Тим не менш, основний фактор утворення неврозів в даній теорії - соціальний.

o Фізіологічний підхід. В якості причини неврозу визначається вплив зовнішнього шкідливого фактора. Це деякий патологічний стан головного мозку. У людини мова є другою сигнальною системою, яка має мозкову організацію. З цього випливає важливий наслідок для психотерапії: вплив словом може перебудовувати мозкову організацію. Важливе значення мають і генетичні дослідження, які доводять високу конституціональну схильність до неврозу.

o Вітчизняний підхід (Мясищев, Карварсарский, Вассерман, Мишина, Лічко). Невроз розглядається як психогенний розлад, який виникає в результаті порушення особливо значимих відносин людини з навколишньою дійсністю. Невроз проявляється у спеціальних психічних феноменах при відсутності психотичних розладів. Важливу роль у патогенезі неврозу відіграє психотравма. Невроз розглядається, як здатність адаптуватися до травмуючих умов. Зміст клінічних проявів при неврозі відображає сутність психотравми.

Патопсихологічний СИНДРОМ при невротичних розладах:

Виділення синдромів особливого роду: в основі центрального синдромоутворюючого фактора лежить суто психологічна причина - особистісний фактор, особистісна дисгармонія.

Не існує єдиного патопсихологічного синдрому, однак можна виділити загальні закономірності:

- дефекти довільної регуляції (дисоціація образу «Я», стресодоступність, емоційна нестійкість)

- когнітивні порушення в емоційно значущих ситуаціях (наприклад, феномен перфекціонізму)

Невротичні прояви не виводять з ладу поведінку пацієнтів в такій мірі, як при психозах. На відміну від психозів неврози не призводять до порушення суспільних норм поведінки, до різкого і тривалого зниження соціальної адаптації.