3. Освітить питання про зменшену осудність осіб з психічними аномаліями.

Поняття обмеженої (зменьшеної) осудності визначається за допомогою трьох критеріїв: медичного, психологічного та юридичного.

Медичним критерієм є психічний розлад. До медичного критерію треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), суттєвою ознакою яких є кількісне обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними (наприклад, епілепсія, олігофренія, психопатія, неврози).

Психологічний критерій виражається в нездатності особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. У законі не передбачено ступінь обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

За обмеженої осудності відбувається кількісна зміна свідомості, при збереженні її якості. Усвідомлення фактичних обставин вчиненого обмежено осудною особою суттєво знижується, стає неповним внаслідок значних кількісних змін свідомості, які викликані хворобливими розладами психічної діяльності. Це суттєве обмеження свідомості вказує на глибину психічного розладу і виражається у формулі обмеженої осудності через психологічний критерій. Психологічний критерій може виражатися двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (нездатна у повному обсязі розуміти фактичну сторону та суспільну небезпечність своєї поведінки); 2) вольовою особа нездатна повною мірою керувати своїми діями.

При цьому в особи може бути суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії та просто обмежена або збережена здатність керувати ними, і навпаки. А також може бути суттєво обмежена і здатність усвідомлювати свої дії, і здатність керувати ними.

Зазначені особливості інтелектуальної та вольової ознак й обумовили те, що у кримінальному законі між ними стоїть і єднальний («та»), і розділовий («або») сполучники.

Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення особою передбаченого КК суспільно небезпечного діяння (злочину), ознаки якого відбивають психічний розлад суб'єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, за наявності доказів вчинення його особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність.

Це означає, що питання про обмежену осудність виникає тоді, коли: а) є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину), б) вказане діяння передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин, в) діяння вчинене особою, в якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня); г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність; г) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними (думка про психічне відхилення від норми).

Лише за наявності усіх трьох критеріїв особа може бути визнана обмежено осудною.

Важливе значення має те, що будь-який психічний розлад межового характеру, який не позбавляє особу здатності усвідомлювати та керувати своїми діями, певною мірою обмежує цю здатність, але не будь-який психічний розлад свідчить про обмежену осудність. Тобто, обмежена здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними при певних хворобливих розладах психіки (непсихотичного рівня), як правило, не повинна ідентифікуватися з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недостатньо встановити в неї хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного рівня, необхідно, щоб хворобливі вияви істотно вплинули на поведінку особи й зумовили злочинний характер діяння.

У кримінальному законодавстві закріплений лише один з психічних станів особи, який можна віднести до обмеженої осудності. Це — фізіологічний афект. Він розглядається в рамках поняття «сильне душевне хвилювання», яке належить до обставин, що пом´якшують відповідальність.

Фізіологічний афект є нехворобливим тимчасовим станом. Він установлюється судово-психіатричною експертизою і є медичною підставою для визнання особи обмежено осудною.

Патологічний афект — це хворобливий стан психогенного походження, що виникає в практично психічно здорової людини[6]. Патологічний афект призводить до глибокого потьмарення свідомості та автоматичних безцільних дій. Термін «патологічний афект» належить Р. Крафт-Ебінгу, який увів його в 1867 році.

Патологічний афект встановлюється судово-психіатричною експертизою та є медичною підставою для визнання особи неосудною[7] за ст. 19 КК України.

Визнання особи обмежено осудною є прерогативою суду. Вчинення злочину обмежено осудною особою треба визнавати скоєним при пом'якшуючих покарання обставинах. Правова природа обмеженої осудності полягає у тому, що вона є пом'якшуючою покарання обставиною.

До обмежено осудної особи за необхідності суд може застосувати примусові заходи медичного характеру.

Білет № 29