2. Проаналізуйте феномен перфекціонізму в структурі невротичних розладів.

Перфекціонізм - це риса особистості (М. Холендер, Д. Хамачек, А.Б. Холмогорова, Н.Г. Гаранян). Перфекціонізм - це риса особистості, яка виявляється у повсякденній практиці пред'явлення до себе вимог більш високої якості виконання діяльності, чим того потребують обставини [3].А.Б. Холмогорова та Н.Г. Гаранян вважають, що перфекціонізм це дисфункціональна особистісна риса, яка передбачає прагнення встановлювати надмірно високі стандарти і неможливість відчувати задоволення від результатів діяльності. При чому надмірне прагнення довершеності сполучено із хронічним суб'єктивним дискомфортом, ризиком психічних розладів і низькою продуктивністю.

Ці вчені розглядають перфекціонізм у структурі особистостей хворих депресіями граничного кола. Який включає наступні компоненти: завищенний рівень домагань; поляризована оцінка результатів власної діяльності; життя в режимі порівнювання себя з іншими, з орієнтацією на самих успішних; відчуття невідповідності позитивним уявленням інших людей про себе; оцінка будь-якої, навіть нейтральної, ситуації з точки зору власних досягнень; надмірні вимоги до інших й завищені очікування від оточуючих [4]. Перфекціонізм в дослідженнях Т.Ю. Юдеєвої має значну кореляцію з дисфункціональними рисами уникаючої депресивної, граничної, тривожної особистості і вважається стрижневою характеристикою обсессивно-компульсивного і нарцисичного типів особистості .

Д. Хамачек виокремлює адаптивний (нормальний) та дезадаптивний (невротичний) перфекціонізм. Адаптивний перфекціонізм передбачає встановлення досяжних стандартів, здатність відчувати задоволення або задоволеність від виконаної роботи, можливість зміни еталонів відповідно до ситуації, прагнення до успіху та у разі не успіху відчуття, пов'язані з розчаруванням і докладання нових зусиль. Особливістю останнього виду перфекціонізму, на відміну від першого, є встановлення для себе занадто високих стандартів, які не залишають можливості допускати помилки, нездатність відчувати задоволення від роботи, мотивація уникнення помилки, а у разі поразки - жорстока самокритика, компульсивні тенденції [3]. Саме такий вид перфекціонізму корелює з великою кількістю проблем клінічного характеру: депресія, тривожність, суїцидальна поведінка, розлад травлення, особові розлади, хронічні болі та інші види важкої дезадаптації [2]. Виникнення невротичного перфекціонізму, на думку Дж. Стоєбера та Дж. Джормана, соціально детерміноване [16]. Причиною його появи можуть бути особливості батьківського виховання: емоційне відкидання, гіпоопіка, жорстоке виховання, у результаті чого дитина прагне бути “найкращою”, аби заслужити схвалення й прийняття. В той же час, дитина поступово стає емоційно залежною від інших людей, від їх схвалення. Вплив батьків може виявлятися й по-іншому, наприклад через власний перфекціонізм, за наявності якого відбувається своєрідна компенсація за рахунок дитини, коли через свої минулі неуспіхи, пред'являються дуже високі вимоги до дитини, з якими вона може не справлятися в силу природних причин (наприклад, вік, особливості фізичного та психічного розвитку). Однак, було б неправильно говорити, що невротичний перфекціонізм формується тільки під впливом соціуму. Висока захопленість обдарованої дитини справою може призвести до надмірно вираженого прагнення доводити будь-яку справу до повної досконалості, при чому частіше оцінкою ступеня досконалості слугують дорослі мірки.

3. Дайте характеристику принципу підбору методик для діагностичного патопсихологічного обстеження.

Принципи патопсихологічного обстеження:1) якісний (а не лише кількісний) аналіз форм розпаду психіки, розкриття механізмів порушень психічної діяльності і можливостей їх відновлення; 2) патопсихологічне обстеження повинно актуалізувати не лише розумові операції хворого, але і його особистісне відношення до експерименту; 3) патопсихологічна процедура повинна дати можливість виявити структуру не лише змінних, але і збережених форм психічної діяльності; 4) патопсихологічний експеримент повинен передбачати використання різноманітних, нескладних діагностичних методик з метою виявлення агравації (приховування ознак захворювання) і симуляції (“виставляння” уявлюваних ознак хвороби).

Патопсихологічний експеримент – створення штучних умов для виявлення патології психічної діяльності людини. Результати спостереження за хворим перевіряються експериментальним дослідженням. Заключення патопсихолога у клініці – це його відповідь на запит, який зробив лікар хворого. Саме психіатр, співставляючи клінічну картину психічного захворювання і інформацію від патопсихолога про психічну структуру дефекту, остаточно виставляє діагноз хворому.

У виборі методик експериментально-психологічного дослідження можуть відігравати істотну роль наступні обставини.1. Ціль дослідження (диференціальна діагностика, у залежності від передбачуваних захворювань, визначення глибини психічного дефекту, вивчення ефективності терапії). Так, припускаючи шизофренічний процес необхідно використовувати одні методики, а при дослідженні хворого епілепсією для встановлення ступеня виразності інтелектуально-мнестичних розладів - інші. Для багаторазових досліджень у ході лікування обираються методики однакової кількості рівних по труднощам варіантів завдань.2. Утворення хворого і його життєвий досвід. Наприклад, піддослідному з початковим утворенням не слід давати завдання за методикою утворення складних аналогій.3. Іноді істотну роль відіграють особливості контакту про хворим. Так, нерідко приходиться досліджувати хворих з порушенням діяльності слухового або зорового аналізатора.

Білет 17