1. Висвітлить задачі патопсихології в клініці

Патопсихологія, як галузь клінічної психології, виникла за запитом медицини, і тому найбільш повно вона проявляє свої практичні можливості саме при вирішенні ряду специфічних завдань, які постають перед нею в психіатричній клініці. Треба відзначити, що патопсихолог, досліджуючи закономірності розладу психічної діяльності і використовуючи для цього психологічні методи (в першу чергу - експеримент), не має права на постановку клінічного діагнозу, не може приймати рішення про характер проведеного лікування. Це є повністю прерогативою лікаря. Але психолог в психіатричній клініці є одним з головних помічників психіатра, при цьому він в своїй роботі не підміняє діяльність лікаря, а доповнює і, певною мірою, полегшує її. До основних завдань патопсихологічного дослідження в психіатричній клініці В. М. Блейхер і його співробітники / 2 / відносять наступні шість:

1. Отримання даних для діагностики.

2. Дослідження динаміки психічних порушень у зв'язку із проведеною терапією.

3. Участь в експертній роботі.

4. Участь в реабілітаційній роботі.

5. Участь у психотерапії.

6. Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань.

Хоча всі ці завдання по-своєму важливі для надання практичної допомоги клініцистам, найбільш часто в психіатричному стаціонарі патопсихології доводиться вирішувати першу з них. Отримання додаткових даних про психічний стан хворого (про особливості її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та особистості в цілому) є одним з найважливіших завдань практичної патопсихології. Дані експериментально-психологічного дослідження (які відносять до розряду параклінічних) є допоміжними. Поряд і в зіставленні з даними клінічного спостереження та в ряді випадків з результатами лабораторних досліджень (наприклад, аналізів крові, спинномозковій рідині, томографії та ін) ці дані допомагають лікарю при вирішенні питання про діагноз захворювання. Дані патопсихологічного дослідження, не будучи єдиною підставою для постановки клінічного діагнозу, дозволяють виявити багато ознак психічних порушень, визначити їх структуру і взаємозв'язок.

2. Опишіть психологічний аспект вивчення психопатій.

Психопатія, в свою чергу, – стійка аномалія характеру, яка визначає всю психічну подобу індивідума і заважає її соціальній адаптації. Це патологічний розвиток особистості; тривалий стійкий патологічний стан. Для психопатії характерні: вираженість патологічних особливостей характеру, тотальність психопатичних особливостей людини та стабільність психічних особливостей людини.

Класифікація психопатій за П. Б. Ганнушкіним, О. В. Кербиковим, Г. К. Ушаковим:

Збудлива психопатія

Шизоїдна психопатія

Психастенічна психопатія

Нестійка психопатія

Астенічна психопатія

Сенситивна психопатія

Епілептоїдна психопатія

Паранояльна психопатія

Мозаїчна психопатія

Клінічні прояви психопатій характеризуються наступними особливостями. Особистості, що страждають цими захворюваннями, відрізняються дисгармонійним складом особистості, вираженість якої призводить до порушень соціальної адаптації. Психопатичні прояви тотальні, тобто виявляються у всіх сферах діяльності, і стабільні.

Можливість адаптації в житті при психопатіях залежить від двох передумов: вираженості дисгармонійної особистості і зовнішніх чинників. Психопатична особистість може бути задовільно адаптована в сприятливих для неї умовах (стан компенсації) і дезадаптована з яскравою вираженістю властивих їй психопатичних проявів, у тому числі і невротичних, за несприятливих умов (декомпенсація).

Психопатії відрізняються від інших захворювань, у тому числі і від психічних. Психопатії тісно інтегровані з особливостями особистості, її установками, тоді як хвороби, включаючі і психічні, є чимось чужим для особистості хворого. Динаміка психопатії має інші особливості в порівнянні з динамікою хвороб. При психопатії відсутні ремісії. У лікуванні психопатії провідне значення належить корекції особистості і перебудові відношення особистості до себе і оточуючих. Оцінка поширеності психопатій представляє складність. Хворі психопатією потрапляють під спостереження лікарів при декомпенсації їх станів або у випадках порушення суспільних законів.