3.Композиция тексту

Композиція (лат. compositio - «складання») – це закономірне вмотивоване змістом і замислом розташування всіх частин тексту.

Найбільш розповсюдженою класичною структурою тексту вважається трьох частинна, що включає в себе такі елементи:

• Вступ

• Головну (основну) частину

• Висновки.

Частіше всього таку структуру мають інформаційне мовлення, доклад. Вітальне, торгове мовлення зараз відрізняється вільною композицією, тому в багатьох випадках визначається ситуацією та адресатом

В ході експериментів було встановлено, що запам’ятовується і засвоюється краще всього те, що подається на початку і в кінці повідомлення, що пояснюється дією так званого психологічного закону «КРАЮ».

Завдання виступу – підготувати слухачів до сприйняття теми. Як вважають оратори, необхідно одразу заволодіти увагою аудиторії. Існує багато цікавих моментів: цікавий чи незвичний приклад, фразеологічний зворот, вираз, цитата; розповідь про які-небудь події, що мають відношення до теми виступу, питання, що спроможні втягнути в активну мисленнєву діяльність.

Висновки повинні бути коротким. У висновках, як правило, підводяться підсумки сказаного, робляться узагальнення, коротко повторюються основні тезиси, підкреслюється головна ідея та важливість для аудиторії теми, намічаються шляхи розвитку думок, ставляться нові завдання, окреслюються перспективи, звучить запрошення сказати свою думку.

Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної частини, що сформувалась на базі багатовікової практики:

1. Індуктивний метод – аналіз матеріалу від часткового до загального, від конкретних висновків до загальних висновків.

2. Дедуктивний метод – міркування від загального до часткового, виведення яких-небудь положень, а потім їх роз’яснення на прикладах.

3. Ступеневий метод - почерговий виклад одного питання за іншим. Після розгляду проблеми автор більше до її вирішення не повертається.

4. Історичний метод – подача матеріалу в хронологічній послідовності, наприклад, на історичні теми.

5. Концентричний метод – розташування повідомлення навколо головної теми, єдиного центру. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за допомогою різноманітних визначень (прикладів, пояснень), переходячи від загального до глибокого.

6. Метод аналогії – співставлення різноманітних явищ, подій, фактів, що схожі між собою.

7. Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних, предметів, що відтіняють один одного, проблем, явищ та їх протистояння.

Використання різноманітних методів в одному монолозі дозволяє зробити його основну частину оригінальною, нестандартною.

4.Стилі тексту

Будь-який текст можна віднести до того чи іншого стиля. Стиль(від грецьк. stulos - «палочка для письма») – різновид літературного мовлення, що виконує певну функцію в спілкуванні. Тому стилі називають функціональними. Функції можуть бути різноманітними, тому диференціація стилів відбувається за різноманітними класифікаціями. Так, якщо орієнтуватися на сфери людської діяльності (наука, законодавство та діловодство, політика) виділяють ті стилі, що їх обслуговують:

• Науковий,

• Офіційно-діловий,

• Публіцистичний.

Всі вони призначені для передачі досить складного змісту ат використовуються в офіційній обстановці, дуже часто – в письмовій формі.

Намагаючись підкреслити ці обставини, три вищеназваних стиля об’єднують, називаючи книжковими. Крім вищеназваних існує і розмовний стиль, що використовується у повсякденному спілкуванні, як правило, в усній формі. Різновидами цього стилю є

• Літературно-розмовний – мовлення освічених людей в навчальних закладах, в виробничих умовах.

• Ораторський (усне публічне мовлення) – виступи на теми інтелектуалізованого, ділового характеру,

• Розмовно-побутове мовлення – мовлення в домашній обстановці, на відпочинку, на вулиці.

Мова художньої літератури, на думку дослідників, синтезує елементи перерахованих стилів.

Функціональні стилі.