6. Кримінологічні характеристики злочинності молоді

Проблема злочинності серед молоді була і залишається однією з найгостріших. Негативні соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються в суспі­льстві, вражають насамперед молодь. Причин чимало: погіршення криміногенної об­становки в умовах кризових явищ в економіці, падіння виробництва, розлад колишніх виробничих відносин та людських стосунків, дедалі зростаюча активність «ділків» тіньової економіки, спекуляція, шахрайство, бізнес на підпільних азартних іграх тощо.

За даними аналізу територіального поділу найвищий рівень злочинної активності молоді за останні роки зафіксовано в Дніпропетровській, Луганській, Миколаївській, Запорізькій, Харківській областях, Автономній Республіці Крим, м. Києві. Середні показники мають Херсонська, Кіровоградська області, найнижчий — Житомирська, Полтавська, Сумська, Київська, Черкаська, Чернігівська та Вінницька області.

Загальновідомо, що великі промислові центри, портові та курортні міста мають здебільшого найвищі показники злочинності молоді.

Порівнюючи злочинність молоді в сільських районах і містах, можна констатувати, що та й інша з кожним роком має все більш схожі параметри. Запровадження міського способу життя в селах, утворення промислових зон в сільськогосподарських районах, інтенсивне переростання сіл у селища міського типу зближують міську та сільську злочинність.

Молодь все частіше скоює злочини, які раніше вчиняли тільки дорослі (торгівля зброєю і наркотиками; утримання притонів, сутенерство; розбійні напади на підприєм­ців та іноземців; викрадення заручників; вимагання; замахи на життя та здоров'я громадян; незаконні операції з валютою і цінними паперами; комп'ютерні злочини; торгівля краденим тощо).

Характерною ознакою злочинності молоді є те, що вона набуває все більш організованого, групового характеру. Активно відбувається процес підпорядкування молодіжних груп організованій злочинності. Розширюється соціальна база для їх по­повнення за рахунок молодих безробітних, підлітків, які займаються дрібним бізнесом, неповнолітніх, що звільнилися з місць позбавлення волі, юнаків, які демобілізувалися з армії та не знайшли роботи, молоді з малозабезпечених сімей.

Особливу небезпеку викликають так звані неформальні молодіжні групи з анти­громадською поведінкою. Це об'єднання юнаків і дівчат, які в минулому переважно були позбавлені нагляду сім'ї. Їх зближення в рамках такої групи відбувається швидко, вони становлять один для одного соціальну та психологічну цінність. Згуртованість і постійне спілкування дозволяють їм вистояти перед суспільством, котре вони сприй­мають як вороже та чуже.

Останнім часом відбувається зміцнення груп молоді з протиправною поведінкою. Приблизно 40 відсотків таких груп мають різновіковий, змішаний склад учасників, що посилює орієнтацію на довгострокову злочинну діяльність.

Більше половини злочинів вчинюються молоддю, яка вже мала досвід злочинної діяльності. До середини 90-х років найбільш характерним місцем вчинення злочинів були райони проживання, навчання, праці. Але ситуація змінилася. Сьогодні кожен третій злочин вчинюється в місцях дозвілля, які знаходяться здебільшого в інших районах або в сусідніх населених пунктах. Зростає кількість злочинів, що скоюються у приватних квартирах та будинках, помешканнях, що належать іншим особам, у гуртожитках та інших будівлях, за місцем навчання, праці, у транспорті.

У зв'язку з викладеним необхідно приділити особливу увагу профілактиці злочин­ності серед молоді: від заходів адміністративно-правового впливу до надання комплек­сної соціально-педагогічної допомоги, яка повинна здійснюватися державою, всіма її виховно-профілактичними інститутами у роботі з підлітками-правопорушниками та функціонально-неспроможними сім'ями. Головним змістом організації названої роботи повинне стати залучення молоді до безпосередньої участі в житті суспільства з тим, щоб вона набувала соціального досвіду, засвоювала моральні норми, загальнолюдські цінності.

Тому в сучасних умовах роль державних органів, які займаються профілактикою злочинності, повинна зростати. Тільки держава має визначити соціальний статус молоді в суспільстві, надати їй можливість для всебічного розвитку, підвищення загальноку­льтурного та професійного рівня.