Генеральні штати, як представницька установа феодальної франції

З утворенням Генеральних Штатів Франція вступила в період станово-представницької монархії. в 1337 р. з ініціативи англійського короля Едуарда III, що претендувало на французький престол, починається тривала війна з Англією, що одержала в історії назва Столітньої війни. В 1356 р. англійці здобули велику перемогу, у результаті якої король Франції Іоанн Добрий (1350 - 1364 р.) разом з багатьма лицарями потрапив у полон. Країна виявилася в стані економічної, фінансової й політичної кризи. У цих умовах дофін Карл змушений був у жовтні 1356 р. терміново скликати Генеральні Штати для одержання необхідних коштів. Ці Генеральні Штати зібралися в незвичайному складі (400 депутатів з 800 минулого представниками міст). У результаті активних дій делегатів третього стану, очолюваних Этьеном Марселем, приймається в 1357 р. "Великий березневий ордонанс", що передавав Генеральним штатам контроль над керуванням. Відносно війни з Англією Генеральні Штати висловилися за її продовження, при цьому мир з Англією міг бути укладений тільки з їхньої згоди. Були скорочені видатки на утримання королівського двору, замінені багато вищих сановників. Генеральні Штати одержали право не тільки рішення податкових питань, але й контролю самого їхнього збору й витрати бюджетних коштів. Установлювалися регулярні збори Генеральних Штатів: три рази в рік незалежно від королівського скликання. Передбачалося чищення державного апарата; говорилося про необхідність озброєння городян для боротьби з насильствами англійських і французьких найманців. Дофін і придворна знать не думали виконувати Ордонас; так, дофін звільнив радників, які були йому рекомендовані Генеральними Штатами. У відповідь на це 22 лютого 1358 р. у Парижу спалахнуло повстання під керівництвом Этьена Марселя. Дофін біг з Парижа й став готуватися до боротьби з повсталими.

Судова реформа Генріха II в феодальній Англії

суть котрої полягала в розширенні юрисдикції королівської влади за рахунок феодальних судів. Генріх II розділив країну на 6 судових округів; для кожного з них він призначав зі складу суду королівської лави по трьох роз'їзних судді, які розглядали карні й цивільні справи. Роз'їзні судді розглядали справи шляхом опитування населення. Для цієї мети виділялося 12 чоловік із числа місцевих жителів, що одержали назву присяжних. Право вимагати розслідування обставин справи при участі присяжних було надано всім вільним підданим королівства. При цьому розслідування справ про вбивства, розбій, грабежі, фальшивомонетничестве, підпалі поручалося обов'язково присяжним.

Королівські суди не приймали позовів вилланов проти їхніх лордів; вилланы залишилися підсудні тільки феодальному суду, де суддею був його пан.

Розширення судових функцій королівських судів переслідувало й фінансові інтереси корони. Судові мита поповнювали королівську скарбницю. Фінансове відомство розрослося, діловодство його ускладнилося.

Суспільний лад Франції періоду сеньйоріальної монархії

•феодали;

•духовенство;

•залежні селяни ( серви, віллани);

•міське населення;

Становлення класу феодалів безпосередньо пов’язане з розвитком феодальної власності та переданням земельних наділів від одних феодалів (сеньйорів) іншим феодалам (васалам). Могутність феодала залежала в першу чергу від кількості васалів (осіб, які були залежні від нього в силу договору). Враховуючи цей факт, сеньйори намагалися поділити власне земельне володіння на більшу кількість наділів з тим, щоб передати їх у володіння іншим особам, які ставали їх васалами. У власному управлінні вони зосереджували, як правило, т.з. центральний округ ( замок та прилеглу до нього територію). В свою чергу васали переслідували ідентичні цілі, передаючи значну кількість отриманих земель у володіння своїм васалам, по відношенню до яких вони ставали сеньйорами. Необхідно зазначити, що по відношенню до васалів власного васала (ар’єр-васалів) сеньйор не мав жодних прав. Таким чином серед феодалів утворилася складна система сюзернітету-васалітету, яка включала декілька ланок, які не були взаємно пов’язані одна з одною:

Король - герцоги і графи (васали короля) - барони ( васали герцогів і графів) - шевальє (васали баронів).

Така система суспільного ладу спричинила виникнення територіальної роздробленості і, як наслідок, максимально слабку систему державної влади.

Залежні селяни – багаточисельна категорія сільського населення, до якої увійшли вільні общинники, раби, напіввільні - колишні жителі Франкської держави. Серед залежних селян слід виділити дві категорії:

Серви - особисто залежні селяни, які розглядалися як річ приналежності по відношенню до феоду і були зобов’язані сплачувати подушну подать, щорічний оброк та виконувати роботи на користь феодала (панщина). Серви були наділені обмеженою дієздатність (не могли самостійно вирішувати питання шлюбу, виступати в суді тощо). Не дивлячись на такий об’єм прав серв мав можливість майже вільно покинути володіння феодала.

Віллани - особисто вільні селяни, які отримували землю від феодала у користування і були зобов’язані сплачувати оброк та викупати право на одруження. Окрім цього і серви і віллани були зобов’язані зберігати монополії феодала ( випічка хліба, вироблення вина тощо),

Міське населення. Починаючи з 12 століття жителі міст отримують особисту свободу. Всі громадяни міст були пов’язані з конкретною асоціацією, які були прообразом середньовічних цехів і гільдій. Не дивлячись на це, жителі міст повинні були сплачувати певні платежі на користь сеньйора, який володів містом