Особливості становлення і розвитку феодальної Німеччини

2 етапи розвитку:

1, 10-12 ст- становлення відносно централізованої д-ви Німеччини

2, 13-14 ст-територіальна роздробленість, та розвитку автономій у д-ві

В розвитку важливим чинником була церква. Завойовницька зовнішня політика виснажувала д-ву. Внаслідок чого д-ва втрачає пильніст до централізації влади. Процеч феодалізації був повільним. До 10 ст зберігалися племінні герцогства.

Розпад імперії Карла Великого у середині ІX століття поклав початок самостійному існуванню Східно-Франкського королівства. Через сто років воно стало називатись Тевтонською державою, а пізніше – Німеччиною.Німеччина як єдиний державний простір виникла не від-разу. У Тевтонській державі було кілька ранньофеодальних утворень – герцогства Саксонія, Тюрінгія, Франконія, Швабія та Баварія. Герцог мало чим відрізнявся від вождя племені, організація влади була примітивною.Наприкінці X ст. князівства згуртувались, у них з’явилась чудова на той час армія. Німецький король Оттон І прагнув підкорити Італію. Римський папа потребував підтримки німецького короля, тому що місцеві феодали захопили владу в Римі. Оттон І в середині X ст. захоплює північну і центральну частини Італії, і в 962 році папа римський коронує його ім-перською короною. Створена Оттоном І імперія в XІІ ст. оде-ржала назву «Священна римська імперія німецької нації». Ця назва зберігалась до 1806 року.У XІІ ст. німецькі князівства переживали занепад, центробіжні сили послаблювали могутність імперії. Королі з династії Гогенштауфенів намагались силою приєднати Італію, але безуспішно. Фрідріх І Барбаросса (1152 – 1190 рр.), його син і онук також зазнали невдачі. Тевтонський орден рицарів був розбитий у 1242 р. Олександром Невським на Чудському озері.

Феодальні відносини стали розвиватись у країні не раніше ХІІ ст. Німецьке суспільство поділялось на два основні класи: військовий – лицарство і податний – селянство. Військовий стан не був однорідним: крім великих землевласників, світських і духовних, до нього входили середні і дрібні лицарі.Податний стан складався із вільних і невільних селян. Серед них тривалий час існували земельні власники: частина селян володіла землею на основі чинша, тобто внесення певних платежів на користь власника землі. Міщани були землевласниками або ж торговцями і ремісниками. Великі земельні володіння мали герцоги, пфальцграфи, графи, рицарі. Поряд із світською знаттю стояли прелати церкви –архієпископи, єпископи, абати. Взаємовідносини між феодалами будувались на ленних зв’язках і були багатоступеневими, але в деяких випадках зберігалось пряме підпорядкування феодальних власників королю, що було характерне для ранньофеодальної держави.

Суспільний лад Арабського халіфату: основні хар-ки

Феодали на чолі з халіфом становили панівний клас; особливо піднімалися численні родичі халіфів, племінні вожді, великі сановники, вищі військові чини, верхівка духовної ієрархії, місцева знать. Особливістю арабського феодального ладу було те, що там не було чіткого станового розподілу як у європейських країнах; більше приділялося уваги розходженням мусульман і немусульман. Наприклад, іудеям і християнам заборонялися шлюби з мусульманами; вони не могли мати рабів - мусульман; носили особливе одіяння.

Слід зазначити, що в VII-VIII вв. у Халіфаті були ще дуже міцні рабовласницькі відносини, що позначалося на вповільненому розвитку феодалізму в більшій частині Аравії; у той час як, наприклад, у Сирії, Іраку, Єгипті феодалізм практично панував безроздільно.

Селянство розділилося на багато етнічних груп; араби-мусульмани мали ряд привілеїв; так, наприклад, вони були звільнені від деяких податків. Положення скореного селянства було дуже важким: росли податки, натуральні й грошові побори; збільшувалися різні повинності; у деяких районах селян почали прикріплювати до землі.