2. Передумови створення іі Інтернаціоналу. Найважливіші рішення Паризького, Брюссельського конгресів.

Упродовж 80-х років робітничий рух у країнах Європи та Америки вийшов на нові організаційні рубежі, що знайшло вираження у формуванні національних робітничих партій. Вони підтримували між собою контакти і проявляли солідарність у конкретних діях. Наприклад, страйк шахтарів у Франції у 1886 р. отримав фінансову допомогу, зібрану робітниками Німеччини, США, Бельгії, Швейцарії. Прагнучи надати цим зв’язкам постійного характеру деякі ветерани І Інтернаціоналу прагнули відновити його у попередній формі. Проблема полягала в тому, що в робітничий рух не був єдиним. Реформістське крило (так звані посибілісти) не погоджувались на співпрацю у справі організації ІІ інтернаціоналу із радикалами-марксистами. Між ними розгорнулась конкуренція щодо заснування міжнародної робітничої організації.

14 липня 1889 р. у Парижі розпочали роботу два різних конгреси. Конгрес скликаний марксистами називався Конгресом об’єднаних соціалістів. На ньому було представлено близько 300 організацій з 20-ти кран Європи, США і Аргентини. На ньому була також присутня російська делегація на чолі з Г.Плехановим та П.Лавровим. На посибілістському конгресі були присутні представники із 14 країн, проте 524 із 606 делегатів були французькими посибілістами. Слід зазначити, що деякі організації дали своїм делегатам мандат на обидва конгреси і право самим вирішувати в якому з них брати участь. В ході роботи конгресів піднімалось питання про їх об’єднання, але проти цього категорично заперечували посибілісти. Конгрес об’єднаних соціалістів постановив, що дані міжнародні робітничі форуми надалі будуть скликатися регулярно. Обидва конгреси мали на порядку денному питання про міжнародне трудове законодавство, вимогу 8-годинного робочого дня, підвищення зарплатні тощо. Резолюція об’єднаних соціалістів передбачала проведення мітингів, демонстрацій, організацію петицій для досягнення вказаних цілей. Окремо за пропозицією американського делегата було прийнято рішення про встановлення міжнародного дня боротьби за робітниче законодавство – 1 травня. Цей день був вибраний в пам’ять кривавих подій 1 травня 1886 р. в Чикаго, де робітничі виступи були розігнані поліцією та військами.

Вагоме місце в роботі конгресу займало питання ставлення до війни. До того ж, одночасно з конгресами ІІ Інтернаціоналу в Парижі відбувся перший міжнародний форум пацифістів. Об’єднані соціалісти прийняли одноголосно рішення вимагати в кожній країні заміни постійних армій загальним озброєнням народу. Вже на Паризькому конгресі йшла мова про боротьбу за загальне виборче право, яке робітничий клас мав використовувати для завоювання політичної влади. Це рішення було проведене в ході запеклої полеміки із анархістами, які виступали категорично проти парламентських методів боротьби.

На Брюссельському Конгресі ІІ Інтернаціоналу (серпень 1891 р.) були присутні 363 делегати від усіх країн західної Європи та США. До порядку денного були включені питання, які розглядалися на Паризькому конгресі та ряд інших проблем: про професійні спілки, про союзи соціал-демократичних партій з буржуазними партіями, про відрядну заробітну плату, єврейське та жіноче питання. Під час обговорення доповіді бельгійського соціаліста Вандервельде розгорнулися дискусії щодо його пропозиції про завоювання робітничими депутатами більшості місць у парламенті. При цьому марксистська більшість конгресу негативно оцінювала парламентську діяльність як кінцеву мету, відводячи їй лише роль допоміжного засобу підготовки пролетаріату до завоювання влади через революцію. На Брюссельському Конгресі продовжилась боротьба з анархістами. Була відкинута їх пропозиція про тактику «прямої дії» (повстання, бойкот. саботаж) як засобу боротьби проти буржуазії, монополій та мілітаризму. Делегати конгресу вказали на те, що причини війн базуються на самій природі капіталістичних відносин. Звідси було зроблено категоричний висновок: до тих пір поки існує капіталізм, війни неминучі. З іншого боку, була відкинута пропозиція нідерландського делегата Ньювенгуйса, який закликав на будь-яке оголошення війни відповісти закликом народу до загального страйку. Конгрес також рекомендував робітничим організаціям обережно вдаватися до страйків, не загострюючи без особливої необхідності відносин із підприємцями. Англійська та німецька делегації внесли пропозицію про перенесення першотравневих демонстрацій на найближчу до 1 травня неділю, і таким чином запобігти конфліктам з адміністрацією підприємств. В результаті було прийнято рішення, що соціалістичні партії кожної країни можуть встановлювали дату та форму святкування 1 травня на свій розсуд.