12.Символ, алегорія, гіпербола. Співвідношення понять. Приклади.

Символом (від грец. σύμβολον —  знак, розпізнавальна прикмета) нази­вають такий тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Символ завжди до певної міри є атрибутом, розрахованим на взаємопорозуміння (наприклад героями твору, автором та його читачем) його «таємної», невиявленої вочевидь суті.

Ознаки символу як специфічного типу художнього образу визначаються, звичайно, від протилежного, тобто шляхом протиставлення його, з одного боку, автологічному, з іншо­го — алегоричному типу образності. Поняття символу, справді, тісно пов'язане з поняттям художнього образу як такого (автологічного): «Будь-який символ, — як пише С. Аверін-цев, — є образом (і будь-який образ є, хоча б до певної міри, символом), але якщо категорія образу передбачає предметну тотожність самому собі, то категорія символу робить акцент на іншому боці тієї ж суті — на виході образу за власні межі, на присутність певного смислу, тісно злитого з образом, але все ж йому не тотожного. Таким чином, і автологічний образ, і образ-символ, по-перше, служать меті художнього розкриття насамперед якихось конкретно зображуваних явищ

Алегорією (грец. αλληγορία, від άλλοζ — інший і αγορεύω — говорю) на­зивають тип художнього образу, конкретно-чуттєва даність якого є знаком такої ідеї, яка повністю абстрагується від того, що він безпосередньо означає, отож чуттєвий образ та його ідея зв'язуються між собою лише формально, а не за суттю. Наприклад, бог Марс — але­горія війни, образ лисиці в байці — алегорія хитрощів тощо.

 Існує і більш широке розуміння алегорії, за яким вона визначається не як конкретний вид образу, а як сама суть, принцип образного мислення, який полягає в тому, що даний у творі конкретно-чуттєвий образ якогось предмета, хоч би який цікавий він був сам по собі, в кінцевому результаті є не що інше, як засіб, форма вираження вкладеної в нього ідеї, тобто є інакомовним способом висловлення думок.

В цілому алегорія, як і символ, може бути введена до твору двома шляхами: «зовнішнім», коли твір вже за своїми жанровими ознаками (наприклад байка, моралі-зована притча і т. д.) або за типом героїв (наприклад такі персоніфіковані образи дійових осіб, як Доброчесність, Віра, Любов тощо).

13.Художній образ як форма художнього мислення. Образ і знак.

Образи – це конкретні уявлення, тобто віддзеркалення людською свідомістю одиничних предметів (явищ, фактів, подій) в їх чуттєво сприйманому обличчі. Помітні образні уявлення і власне образи як плотське втілення уявлень.Потебня розглядав образ як відтворене уявлення – як чуттєво сприймана даність. Знак – це матеріальний предмет, виступаючий як представник і заступник іншого, «предзнахідного» предмету (або властивості і відносини). Знаки класифікуються: 1) індексальний знак (знак-індекс) указує на предмет, але не характеризує його, він спирається на метонімічеській принцип суміжності (дим як свідоцтво про пожежу) 2) знак-символ є умовним, те, що тут означає не має ні схожості, ні зв'язку з означаємим, які слова природної мови або компоненти математичних формул; 3) іконічні знаки відтворюють певні якості означаємого або його цілісна зовнішність і володіють наочністю. У ряді іконічних знаків розрізняються: діаграми (схематичні відтворення наочності не цілком конкретної) і образи, які адекватно відтворюють плотський сприймані властивості одиничного предмету, що позначається (фотографії, репортажі).