40 Стадіальність літературного процесу. Основні етапи розвитку світової літератури за с. Аверінцевим.

Літературний процес — це багатоманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни. Під літературним процесом найчастіше розуміють складний розвиток художньої літератури, закономірності якого вивчаються історією літератури та літературною критикою (елементами його є художні методи, напрями, стилі, школи, типи творчості, жанри тощо).

У вивч. літ-ного процесу помітній європоцентризм. Виділяють давню, середньовічну літ-ру і літ-ру нового часу з їх власними етапами: барокко, класицизм, просвітництво (із сентимент. відгалуж.), романтизм, реалізм, модерн., постмодерн. Давня: неусталеність текстів, наявність свого і чужого (позичали), вигадливий синтез – модифіковано-ритуал., культова, інфо-ділова літ-ра. Нового часу: писемність – домінуюча форма словес. мистецтва, автор. начало, літ-ній розвиток набуває більшого динамізму. Відродження сприймалося як 1) явище глобальне та як 2) специфіч. і унікал. явище зх.-європейської культури.

Етапи розвитку світової літератури за С. Аверінцевим:

1) архаїчний період – переважала міфо-поетична худ. свідомість (дорефлексивний період – нема рефлексії на словесне мистецтво),

2) традиціоналістський період - початок цьому періоду поклала давня Греція – позначався традиціоналізмом худ. свідомості, а також поетики, стилю і жанру. Письмо орієнтувалося на готові форми мовлення. Границею періода є Відродження, після якого літ-ра стає більш світською.

3) третій період починається з епохи Просвітництва і Романтизму – висувалася індивідуально-творча худ. свідомість – кінець традиціоналістської доби. Панує поетика автора, який звільняється від жанрово-стильових вказівок (реалізм, модернізм).

41 Співвідношення понять напрям і течія (проілюструвати відповідь прикладами). Основні напрями європейської літератури.

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм).

Основні літературні напрями: бароко (XVII — XVIII ст.); класицизм (XVIII — початок XIX ст.); сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.); романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.); реалізм (друга половина XIX ст.); модернізм (кінець XIX — XX ст.); імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо; постмодернізм (з 1980-х pp.).

Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями чи школами. Поняття «напрям», «течія», «школа» не є уніфікованими в сучасному літературознавстві. Пропонується іменувати течією різновид, розга­луження, зміну літературного напряму. Рух німецьких штюр-мерів («Буря й натиск») являє собою літературну течію сенти­менталізму. Англійська «озерна школа» — течія романтич­ного напряму. Російська «натуральна школа» та французька група Шанфлері є течіями реалізму. Іноді виділяють вужчу категорію літературної течії — літературну школу, що об'єд­нує послідовників якогось видатного письменника.