9.Смішне, комічне, іронічне, сатиричне.

Сміх як грань свідомості та поведінки по-перше є вираженням життерадісності, душевної веселості, життевих сил та енергії і при цьому, є невід’ємною ланкою доброзичливого спілкування. Подруге сміх-це форма неприйняття та осудження людьми того, що їх оточує, насмішка на будь-чим. Цим сміх пов’язан з комічним. Арістотель, Кант розуміли під ним відхилення від норми, безглуздість, невідповідність; промах і потворність, що не заподіюють страждань. На ранніх етапах історії людства сміх виявляв себе як масовий і існував у складі святкових ритуалів. Бахтін охарактеризував цей сміх як всенародний, універсальний і амбівалентний. Із часом зростає культурно-мистецька значущість сміху, як невід'ємної ланки повсякденності – приватного життя і індивідуального спілкування людей. Подібний сміх, (індивідуально-ініціативний) пов'язаний з невимушеним, довірчим спілкуванням, з живою бесідою. Він присутній в літературі різних країн і народів. І-і сміх може мати і відчуджено-глузливий характер. Для його хар-ки традиційно використовувався термін іронія. Значне явище культури і мистецтва Нового часу – романтична іронія. По думці Шлегеля, здібність до іронії прославляє людину над суперечностями буття і, зокрема, над «низовинною прозою» повсякденності. Подібного роду універсальна іронія, забарвлена в трагічні тони, присутня в творчості письменників круга символіста (А. Блок, А. Білий). Разом з універсальною іронією існує іронія, що породжується сприйняттям і осмисленням конкретних, локальних і одночасно глибоко значущих суперечностей життя людей і їх історичного буття. Саме такого роду іронічна настроєність присутня в творах гумористичних і сатиричних.

10.Умовність як естетичне поняття. Первинна умовність та її реалізація в різних літературних жанрах та стилях. Умовність та нормативність художніх засобів.

Художня вигадка на ранніх етапах становлення мистецтва не усвідомлювалася: архаїчна свідомість не розмежовувала правди історичною і художньою. Але вже в народних казках, які ніколи не видають себе за дзеркало дійсності, усвідомлена вигадка достатньо яскраво виражена. Вигадка проявила себе як індивідуальне надбання автора в епоху романтизму, коли уява і фантазія були усвідомлені як найважливіша грань людського буття. У післяромантичні епохи художня вигадка дещо звузила свою сферу. Польоту уяви письменники XIX в. часто віддавали перевагу прямому спостереженню над життям: персонажі і сюжети були наближені до їх прототипів. За допомогою вигадки автор узагальнює факти реальності, утілює свій погляд на світ, демонструє свою творчу енергію. Фрейд стверджував, що художня вигадка пов'язана з незадоволеними вабленнями і пригніченими бажаннями творця твору і їх мимоволі виражає. Поняття художньої вигадки прояснює межі між творами, що домагаються на те, щоб бути мистецтвом, і документально-інформаційними.

Форми «первинної» реальності відтворюються письменником вибірково і так або інакше перетворюються, внаслідок чого виникає явище, яке Ліхачев назвав внутрішнім світом твору. Умовність –акцентування автором нетотожності, а то і протилежності між тим, що зображається і формами реальності. Нормативність (життєподібність) - нівеляція подібних відмінностей, створення ілюзії тотожності мистецтва і життя.