5.Героїчне як тип авторської емоційності.

Героїчне — етико-естетична категорія на означення моральної цінності вчинків, дій окремої особи чи суспільства в цілому задля прогресу, які вимагають особливої віддачі моральних, інтелектуальних, фізичних зусиль, мужності, відваги, самопожертви. Спроможність здійснення героїчного — важливий критерій оцінки особи. Героїчне в літературі — одна з форм вияву високого — поетичне звеличення засобами художнього слова нчинків героїв, покликаних захищати ідеали добра, справедливості, соборності. У народнопісенній творчості героїчне проявилося в героїчному епосі. Героїчний пафос є наскрізним у творчості Тараса Шевченка. Поетизація героїчного — основна ідея роману «Сад Гетсиманський» Івана Багряного. Героїчний вчинок, героїчний образ, мистецьки змальований у художньому творі, викликає у читача глибокі емоційні переживання, захоплення силою людського духу, бажання стати подібним на героя.Залежно від типу емоційної визначеності виокремлюють різні види пафосу: трагічний, драматичний, героїчний, сенти­ментальний, романтичний, ліричний, сатиричний, гумори­стичний. Класичним зразком виразу героїчного пафосу мо­жуть бути «Іліада» Гомера, козацькі думи. Кантівську ідею морального пафосу піднесеного ще чіткіше висловив Фр. Шіллер. Він вважав, що піднесеним ми називаємо об’єкт, при стиканні з яким наша чуттєва природа відчуває свою обмеженість; розумова ж природа – свою зверхність, свою свободу без усяких обмежень. Тобто це об’єкт, перед яким ми фізично обмежені, але морально або ідеально над ним підносимось. Саме ця моральна сила і стала пізніше особливим предметом в естетичному вивченні піднесеного, трансформувалась згодом в проблему героїчного. У XVIII ст. спроби науково підійти до вивчення світової історії викликали необхідність пояснити героїзм, його місце і роль в історії людства. Хоч перші уявлення про героїзм сформувалися ще в грецькій міфології, проте за античною традицією вважалося, що вік героїв минув. І тільки в добу Відродження, а потім й упродовж всього Нового часу, аж до Великої французької революції, героїчний ідеал знову почав надихати найдійовіших представників цього революційного періоду. Образ «героїчного ентузіаста», повного пристрасті і мужності в боротьбі за утвердження розуму, змалював Джордано Бруно у творі «Про героїчний ентузіазм». В описі героїчного ідеалу Д. Бруно виступив проти християнського розуміння богонатхненності героя, згідно з яким великі дії людей є проявом волі Божої. Такого героя Д. Бруно порівнює із знаряддям або посудиною, до якої, як до порожньої кімнати, входить божеська свідомість і дух. Такому героєві Д. Бруно протиставляє ідеал людини, яка має природний світлий і ясний дух, керується пориваннями до істини і справедливості, запалює світло розуму і йде далі, ніж звичайні люди.

6.Вдячне сприймання світу як тип авторської емоційності.

Це коло настроїв визначило емоційну тональність високих жанрів, що закріпилися в дусі християнській традиції. Атмосфера спостереження за світом у його глибинній впорядкованості, і сприйняття життя як безцінного дару, що даний небесами, присутня у таких творах «Трійця» Рубльова, «Сикстинська мадонна» Рафаеля, «Квіточки» Франциска Ассізського, ода «Бог» Державіна, «З Піндемонти»А.С. Пушкіна, «Гілка Палестини» М.Ю. Лермонтова. Таку емоційність не рідко називають «умилением», яке присутнє у Ф. Достоєвського в романі «Підліток».

Сповнене вдячності світосприйняття невід’ємно пов’язане в християнській культурній традиції з сердешним й просвітляючим покаянням., але найголовніше – співчуття до всіх і всього. За словами С.С. Аверинцева «обнімаючи увесь світ сльозлива жалість» - це є шлях набуття божественного душі, «уподібнення до Бога».

Емоційна атмосфера пов’язана з темою праведності і літературі та живописі, і присутня в ряді творів вітчизняних класиків ХІХ сторіччя: «Живие мощи» Тургенєва, «Тишина» Некрасова, «Война и мир» Толстого, «Соборяне» Лескова, «Братья Карамазовы» Достоєвського, «Святою ночью» та «Студент» Чехова. Присутня ця атмосфера і в літературі ХХ сторіччя: в прозі Шмельова «Лето Господне», «Богомолье», и в пізній творчості Пастернака. «Це роман «доктор Живаго» та деякі його поезії.