
- •1. Літературознавство як наука: предмет, завдання, основні розгалуження
- •2.Місце теорії літератури з-поміж інших літературознавчих дисциплін. Поетика (зміст і обсяг поняття), види поетик.
- •3.Мистецтво як форма естетичної свідомості. Види мистецтв, критерії їх класифікації.
- •4.Естетичні емоції. Співвідношення понять естетичне й естетизм, естетичне і художнє. Концепція «кризи мистецтва».
- •5.Героїчне як тип авторської емоційності.
- •6.Вдячне сприймання світу як тип авторської емоційності.
- •7.Трагічне як тип авторської емоційності.
- •8.Ідилічне, сентиментальне романтичне.
- •9.Смішне, комічне, іронічне, сатиричне.
- •10.Умовність як естетичне поняття. Первинна умовність та її реалізація в різних літературних жанрах та стилях. Умовність та нормативність художніх засобів.
- •11.Вторинна, або відкрита умовність. Фантастика та гротеск як два типи відкритої умовності.
- •12.Символ, алегорія, гіпербола. Співвідношення понять. Приклади.
- •13.Художній образ як форма художнього мислення. Образ і знак.
- •14.Специфіка літератури як мистецтва слова (художній образ і знак, мова як предмет зображення тощо).
- •15Категорія текст. Текст як поняття філології, семіотики і культурології.
- •16.Текст в постмодерністських концепціях.
- •17.Поняття дискурсу в літературознавстві.
- •18.Літературний твір. Найважливіші складники його змістової організації (тема, фабула, характер, пафос, ідея).
- •19.Художньо-мовленнєва організація художнього твору. Специфіка художньої мови.
- •24Портрет його функц я у художньому св т . Приклади.
- •25Природа, пейзаж, їх функція в художньому світі. Приклади.
- •26Речі та предмети в художньому світі.
- •27Фабульна образність як один з рівнів художнього образу.
- •29 Композиція художнього твору. Поняття змістовної композиції. Типи композиційної організації художнього твору та літературний рід.
- •30Типи співвідношення смислового та предметного планів в структурі словесного образу. Образи автологічні, металогічні (навести приклади).
- •31Образ автора як естетична категорія. Концепція в.В.Виноградова про образ автора як мовний, стильовий образ. Концепція «смерті автора» р. Барта.
- •34Літературний рід як категорія. Поділ літератури на роди як теоретична проблема. Взаємодія родів.
- •35 Літературний жанр. Проблема жанру в літературознавстві. Принцип поділу на жанри.
- •36 Епос як рід літератури. Наративна структура епічного твору.
- •37 Лірика як рід літератури.
- •38 Драма як рід літератури.
- •39 Ліро-епос та його жанри (балада, притча, байка, поема).
- •40 Стадіальність літературного процесу. Основні етапи розвитку світової літератури за с. Аверінцевим.
- •41 Співвідношення понять напрям і течія (проілюструвати відповідь прикладами). Основні напрями європейської літератури.
- •42 Стиль у літературі. Багатозначність поняття (ідіостиль, «великий стиль», «первинний» і «вторинний стилі»).
- •43 Класицизм як літературний напрям.
- •44 Бароко як літературний напрям.
- •45 Романтизм як літературний напрям.
- •46 Реалізм. Багатозначність поняття. Сутність класичного реалізму.
- •47 Соцреалізм як явище. Дискусійність поняття. Сучасні концепції методу соціалістичного реалізму.
- •48 Авангардизм як напрям хх ст.
- •49 Модернізм як напрям хх ст.
- •Остмодернізм як напрям останньої чверті хх ст.
- •51Основні принципи філологічного сприймання твору: опис, аналіз, інтерпретація. Співставлення різних підходів.
- •52. Загальне поняття про школи в літературознавстві. Провідні літературознавчі школи хіх–хх століть.
46 Реалізм. Багатозначність поняття. Сутність класичного реалізму.
Реалізм (франц. realisme — матеріальний, предметний) — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.
Вважається, що першим, хто почав говорити про реалізм у літературі в Новий час, був Д. Дідро. Наприкінці 1840-х років поняття «реалізм» починають застосовувати супротивники французької літературної школи, теоретиком якої був письменник Шанфлері. Він та його однодумці (Г. Курбе, Л. Е. Дю-ранті, А. Мюрже), які зображали сучасність, «низькі» теми, побут, прийняли цей термін.
Дискусійною в літературознавстві є проблема часових меж реалізму. Згідно з однією точкою зору, реалізм народжується за часів Ренесансу. Цей «гуманістичний реалізм» існує у творчості Шекспіра, Сервантеса, Рабле. М. Бахтін, що встановив генетичні зв'язки роману Ф. Рабле «Ґаргантюа і Пантаґрюель» з народною сміховою культурою середньовіччя й Ренесансу, пропонував іменувати весь реалізм Відродження «гротескним реалізмом». За іншою думкою, реалізм розпочинає своє існування з XVIII століття («просвітницький реалізм») та знаходить своє вираження у творах Д. Дефо, Дж. Свіфта, Г. Філдінга, Вольтера, Д. Дідро, Г. Лессінга, Бомарше. Деякі дослідники вели розмову і про «реалізм античності», і навіть про реалізм наскельних малюнків первісної людини.
В 1830—1850-х роках реалізм як новий літературний напрям затверджується в європейських літературах, зокрема українській. XIX століття дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак, Г. Флобер у Франції; Ч. Діккенс, У. Текке-рей, Т. Гарді, Ш. Бронте в Англії; О. Пушкін, М. Гоголь, М. Некрасов, І. Гончаров, І. Тургенев, Φ. Достоєвський, 0. Островський, Л. Толстой, А. Чехов у Росії; Г. Гайне, Т. Фонтане в Німеччині; Ш. де Костер у Бельгії; Б. Прус, Е. Ожешко в Польщі; Я. Неруда в Чехії; І. Вазов у Болгарії; В. Вітмен, В. Д. Хоуелс, М. Твен у США. Серед українських реалістів — пізній Т. Шевченко, Марко Вов
чок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, С. Руданський, І. Франко, М. Коцюбинський. Характер літературних маніфестів реалізму мали деякі статті французьких письменників: вищезгадувані «Реалізм» Шанфлері та праці Л. Е. Дюранті у власному журналі, Стендалева робота «Расін і Шекспір» та передмова О. Бальзака до «Людської комедії».
Реалізм XIX століття за радянських часів прийнято було називати «критичним». Термін «критичний реалізм» належить М. Горькому, який запропонував його для розмежування літератури дореволюційної доби та післяреволюційної («соціалістичний реалізм»). Однак термін цей аж ніяк не відбиває всієї складності напряму: адже далеко не всі твори письменників-реалістів XIX століття були спрямовані на критику певних життєвих й суспільних явищ.
Визначальні риси реалізму:
- раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
- правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
- принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
- характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
- конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
- вільна побудова творів;
- превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
- розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Батьком класичного реалізму вважають “фізіологічний нарис”. Цей публіцистичний жанр був широко розповсюджений у різних країнах наприкінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. В Англії Стіл та Аддісон видавали журнал “Балакун”, який розходився у різних країнах. Стіл і Аддісон брали яку-небудь подію, яка відбулася у реальному житті ( частіше за все це був якийсь кримінальний злочин ) і інтерпретували її у моральному дусі.
Іншим джерелом розвитку класичного реалізму став соціальний роман, який визрів у надрах романтичного мистецтва ( див. тв. Гюґо , Жорж Санд ) і увібрав у себе багато досягнень В.Скотта. Таким чином схему виникнення класичного реалізму умовно можна визначити наступним чином: романтичний історизм Скотта синтезувався із досягненнями “фізіологічного нарису” і поєднався в єдиний принцип зображення, який показав долю людини на фоні історії, розкрив таємні зв’язки між внутрішнім духовним світом окремої людини і навколишнім середовищем.
Умовно класичний реалізм можна визначити, як спадкоємця реалізму просвітницького, але спадкоємця, збагаченого досягненнями художньо-психологічними, які почали визрівати ще в надрах реалізму ренесансного і набули особливо глибокого розвитку в літературі романтизму.
Класичний реалізм має унікальну якість: він піднімається над своїми творцями і залишає їх далеко позаду. Рояліст Бальзак не є таким в своїх романах, захисник патріархальних цінностей Толстой не міг пояснити власної моральної позиції при створенні роману “Анна Карєніна”. І це тому, що романи Бальзака, Толстого, Достоєвського говорять не тільки від імені Бальзака, Толстого, Достоєвського, вони говорять від імені Природи, Космосу, Вселеної. Образи великих реалістів розвиваються автономно, часто не підкоряючись свої творцям. Залишаючи конкретні твори, вони набувають сили вічних супутників людства.
Існує розповсюджене визначення реалізму як зображення “типових особистостей в типових обставинах” ( Енгельс ). Творчість реаліста завжди зберігає якість, яка відрізняє її від творчості романтика - реаліст завжди об’єктує творчий процес, на відміну від романтика, який показує власне, суб’єктивне бачення світу. Тому ведучою формою творчості романтиків стала поезія, ведучою формою реалістів – роман як “епос нового часу”.