37 Лірика як рід літератури.

Лірика (— один із трьох основних літературних родів, у якому навко­лишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів,. настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора.

 О. Веселовський в «Історичній поетиці» виводить зароджен­ня ліричної поезії (як і епічної та драматичної) з первісного художнього синкретизму, а саме з первісних пісень-танків. Лірика також виникла з первісної пісні-танку. Вона походить з тих емоційних словесних вигуків хору, які були відгуком на заспів корифея. Ці відгуки поступово стали закінченими дво- або чотирирядковими віршами, які могли виконуватися окремо від обряду хором чи одним співаком. Це поклало початок лірики як окре­мого літературного роду.

Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об'єкт зображення, але і як її суб'єкт, що включений до естетичної системи твору як важливий елемент. В європейській естетиці цю думку вперше сформулював Гегель.

 Лірика не зводиться лише до розмови від імені лірично­го «я». Авторський монолог є тільки однією з багатьох форм вираження свідомості поета. Крім цього, зустрічають­ся розмаїті типи — від масок ліричного героя до різних об'єктивних персонажів, речей, у яких так зашифровано ліричний об'єкт, що він відразу ж стає зрозумілим чита­чеві. У вірші І. Муратова, наприклад, ліричним героєм є качка («Качиний монолог»).

 У ліриці суб'єкт виявляє особливу активність, хоча він не завжди буває індивідуалізованим, як це ми бачимо в жанровій системі лірики минулого (ода — елегія — сатира).

 Світова лірична поезія веде свій відлік з творчості вели­ких поетів античності (Піндар, Сапфо, Анакреонт, Горацій, Овідій). У літературах Сходу відзначалася лірика Ду Фу, Фірдоусі, Омара Хайама, Сааді, Гафіза. Багатством барв виділялася творчість поетів Західної Європи доби Відрод­ження (Петрарка, Шекспір), XVIII—XIX століть (Шіллер, Гете, Гайне, Байрон, Шеллі, Берне, Петефі, Міцкевич), Росії (Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев).

 Витоки української лірики криються в усній народній творчості. Світову славу Україні принесла спадщина видатного поета та мислителя XVIII століття Г. Сковороди.

 Важливим компонентом ліричного твору є ліричний герой. Це своєрідна уявна особа, настрої, думки й пере­живання якої передано у творі. Цю особу не можна плу­тати з автором, хоча вона й віддзеркалює його особисті почуття, так чи інакше пов'язані з його життєвим досві­дом, світоглядом, світовідчуттям. Своєрідність бачення й розуміння навколишнього світу поетом, його інтереси, індивідуальні особливості знаходять своє відображення у формі та стилі ліричних творів. Читач, який добре знає поезію, легко може відрізнити творчість Шевченка від творчості Франка, Хвильового від Плужника, Стуса від Павличка.

Проблеми класифікації типів ліричних творів

Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольк­лорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше з-під пера особливо обдарованих поетів виходять твори, які не відповідають жодному з відомих жанрових параметрів. Унаслідок цього дослідники пропонують взагалі відмовитися від традицій­ного жанрового поділу ліричних творів і перейти до їх ідейно-тематичної класифікації. За такими принципами лірика поділяється на громадянську (або політичну), філо­софську, пейзажну, любовну (або інтимну).

 У творах громадянської (політичної) лірики йдеться про події суспільно-політичного життя, оспівуються постаті відомих історичних осіб, виявляються патріотичні почуття, любов до Батьківщини («Заповіт» Т. Шевченка, «Заспів» П. Куліша, «В вигнанні дні течуть, як сльози» О. Олеся, «Любіть Україну» В. Сосюри, «Старенька жінко, Магда чи Луїза» Л. Костенко). У філософській поезії порушуються проблеми буття людини та суспільства («Похорон друга» П. Тичини, «Ну як це можна пояснити» І. Муратов, «Ти знаєш, що ти — людина?» В. Симоненка, «Як добре те, що смерті не боюсь я» В. Стуса). Пейзажна лірика передає роздуми й почуття поета, викликані картинами та явищами природи («Озеро» Я. Щоголева, «Гаї шумлять» П. Тичини, «Важкі вітри не випили роси» А. Малишка). Інтимна лірика виражає переживання героя, пов'язані з його особис­тим життям («Зів'яле листя» І. Франка, «О, панно Інно...» П. Тичини, «Так ніхто не кохав» В. Сосюри, «Я марно вчив граматику кохання» В. Стуса).

 Існує й інша класифікація лірики. Згідно з нею лірика ділиться на медитативну й сугестивну. До медитативної належать твори, в яких домінують роздуми над вічними проблемами буття; до сугестивної — твори, в яких основ­ний акцент робиться на передаванні емоційних станів.

 Дещо в зміненому варіанті пропонує типологічний поділ лірики Г. Поспелов. Він вважав, що «лірика може бути медитативна, медитативно-зображувальна і власне зображувальна» [45, 64\. Перші два різновиди такої лірики звернені переважно до самоаналізу, вони містять у собі емоційну чи мислительну рефлексію. Лірична медитація може бути також зовнішнього спрямування і передавати ставлен­ня до подій об'єктивного світу. Власне зображувальна лірика може бути або описовою (в тому числі, пейзажною), або оповідною (часом з алегоричним чи символічним значенням).