
- •1. Літературознавство як наука: предмет, завдання, основні розгалуження
- •2.Місце теорії літератури з-поміж інших літературознавчих дисциплін. Поетика (зміст і обсяг поняття), види поетик.
- •3.Мистецтво як форма естетичної свідомості. Види мистецтв, критерії їх класифікації.
- •4.Естетичні емоції. Співвідношення понять естетичне й естетизм, естетичне і художнє. Концепція «кризи мистецтва».
- •5.Героїчне як тип авторської емоційності.
- •6.Вдячне сприймання світу як тип авторської емоційності.
- •7.Трагічне як тип авторської емоційності.
- •8.Ідилічне, сентиментальне романтичне.
- •9.Смішне, комічне, іронічне, сатиричне.
- •10.Умовність як естетичне поняття. Первинна умовність та її реалізація в різних літературних жанрах та стилях. Умовність та нормативність художніх засобів.
- •11.Вторинна, або відкрита умовність. Фантастика та гротеск як два типи відкритої умовності.
- •12.Символ, алегорія, гіпербола. Співвідношення понять. Приклади.
- •13.Художній образ як форма художнього мислення. Образ і знак.
- •14.Специфіка літератури як мистецтва слова (художній образ і знак, мова як предмет зображення тощо).
- •15Категорія текст. Текст як поняття філології, семіотики і культурології.
- •16.Текст в постмодерністських концепціях.
- •17.Поняття дискурсу в літературознавстві.
- •18.Літературний твір. Найважливіші складники його змістової організації (тема, фабула, характер, пафос, ідея).
- •19.Художньо-мовленнєва організація художнього твору. Специфіка художньої мови.
- •24Портрет його функц я у художньому св т . Приклади.
- •25Природа, пейзаж, їх функція в художньому світі. Приклади.
- •26Речі та предмети в художньому світі.
- •27Фабульна образність як один з рівнів художнього образу.
- •29 Композиція художнього твору. Поняття змістовної композиції. Типи композиційної організації художнього твору та літературний рід.
- •30Типи співвідношення смислового та предметного планів в структурі словесного образу. Образи автологічні, металогічні (навести приклади).
- •31Образ автора як естетична категорія. Концепція в.В.Виноградова про образ автора як мовний, стильовий образ. Концепція «смерті автора» р. Барта.
- •34Літературний рід як категорія. Поділ літератури на роди як теоретична проблема. Взаємодія родів.
- •35 Літературний жанр. Проблема жанру в літературознавстві. Принцип поділу на жанри.
- •36 Епос як рід літератури. Наративна структура епічного твору.
- •37 Лірика як рід літератури.
- •38 Драма як рід літератури.
- •39 Ліро-епос та його жанри (балада, притча, байка, поема).
- •40 Стадіальність літературного процесу. Основні етапи розвитку світової літератури за с. Аверінцевим.
- •41 Співвідношення понять напрям і течія (проілюструвати відповідь прикладами). Основні напрями європейської літератури.
- •42 Стиль у літературі. Багатозначність поняття (ідіостиль, «великий стиль», «первинний» і «вторинний стилі»).
- •43 Класицизм як літературний напрям.
- •44 Бароко як літературний напрям.
- •45 Романтизм як літературний напрям.
- •46 Реалізм. Багатозначність поняття. Сутність класичного реалізму.
- •47 Соцреалізм як явище. Дискусійність поняття. Сучасні концепції методу соціалістичного реалізму.
- •48 Авангардизм як напрям хх ст.
- •49 Модернізм як напрям хх ст.
- •Остмодернізм як напрям останньої чверті хх ст.
- •51Основні принципи філологічного сприймання твору: опис, аналіз, інтерпретація. Співставлення різних підходів.
- •52. Загальне поняття про школи в літературознавстві. Провідні літературознавчі школи хіх–хх століть.
1. Літературознавство як наука: предмет, завдання, основні розгалуження
Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель.
Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об'єднує три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику. Правда, окремі дослідники не вважають літературну критику складовою частиною літературознавства. Зокрема В. Брюхо-вецький зазначає: «Сучасне літературознавство становить собою складну динамічну систему, яка органічно взаємодіє з критикою літературною» [6, III, 210]. До речі, сам В. Брю-ховецький не є послідовним у відстоюванні подібної думки. У надрукованій у цьому ж томі УЛЕ статті «Критика літературна» він стверджує, що літературна критика — «одна з трьох основних галузей літературознавства» [6, III, 63].
Деякі дослідники неправомірно розширюють сферу літературознавства, включаючи до його складу й інші дисципліни. Так, автори навчально-методичного посібника «Азбука літературознавства» вважають, що «літературознавство як система наук про літературу взагалі чи про якісь окремі її риси та елементи складається передусім з таких його провідних галузей, як літературна критика, історія літератури, теорія літератури, бібліографія тощо» [3,40]. Поділяючи точку зору, що літературознавство складається з трьох основних наукових дисциплін, Анатолій Ткаченко додає: «На Заході сюди відносять ще й компаративістику (або порівняльне літературознавство), і текстологію» [5, 9].
І все ж переважає позиція, згідно з якою літературознавство — це теорія літератури, історія літератури, літературна критика. Ці дисципліни називаються головними.
Теорія літератури вивчає природу, специфіку, загальні закономірності розвитку художньої літератури, основні закони творчості, яких свідомо чи підсвідомо дотримуються письменники різних епох і народів. Вона встановлює критерії та принципи аналізу й оцінки літературного матеріалу.
Історія літератури досліджує літературний процес і на його основі з'ясовує місце і значення окремих явищ літератури.
Літературна критика — це певний відгук на важливі літературні події доби. Головне її завдання — всебічний аналіз нових явищ літератури та його оцінка з точки зору того етапу розвитку, на якому перебуває суспільство.
Літературознавство, як і кожна інша наука, має ще цілий ряд допоміжних дисциплін. Передусім слід назвати літературознавчі історіографію й бібліографію, а також текстологію. Деякі дослідники додають ще й палеографію.
2.Місце теорії літератури з-поміж інших літературознавчих дисциплін. Поетика (зміст і обсяг поняття), види поетик.
Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних проблем мистецтва.
Методологічною базою для літературознавства є філософія, в річищі якої воно розвивалося впродовж багатьох століть; автори перших літературознавчих праць (насамперед Арістотель — «Поетика») були філософами.
Літературознавство має чимало спільного в предметі дослідження з фольклористикою — наукою, яка займається вивченням усної народної творчості певного народу. Спільними зусиллями часом удається встановити авторство окремих художніх творів, які раніше вважалися народними.
Літературознавство має міцні контакти з психологією; оскільки одним із предметів зображення в художній літературі є внутрішній світ людини. До того ж психологи допомагають розібратися в процесах художньої творчості. Літературознавці плідно використовують досягнення психології творчості, в полі зору якої перебувають етапи творчого процесу від зародження авторського задуму до його реалізації в літературному творі.
Останнім часом літературознавство стало більше співпрацювати з теологією, оскільки лише з'ясувавши біблійну основу (чи інших священних книг у ісламі, буддизмі тощо) можна збагнути художні твори, побудовані на ремінісценціях зі Святого Письма (наприклад «Давидові псалми» Т. Шевченка, «Мойсей» І. Франка чи «Сад Гетсиманський» І. Багряного).
Наука про літературу має також міцні контакти із соціологією, герменевтикою, етикою та рядом інших наукових дисциплін. Навіть математика й кібернетика в останні десятиліття дедалі більше дотичні до літературознавства. Це й спроби написання віршів за допомогою електронно-обчислювальної техніки, і різного роду статистичні підрахунки за допомогою комп'ютерів, і практика машинного перекладу тексту тощо.
Поетика як складова частина теорії літератури. Види поетик
У стародавні часи (від Аристотеля і Горація і до теоретика класицизму Буало) терміном «поетика» позначалися учення про словесне мистецтво у цілому. Це слово було синонімічним до того, що сьогодні називають теорією літератури.
Пое́тика (грец. poietike — майстерність творення) — один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентуації у зв'язку із еволюцією художньої літератури.
В античну добу поетикою називалось учення про художню літературу взагалі («Поетика» Аристотеля, «Послання до Пізонів» Горація та інші). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для поетики нормативні питання, які стосувалися передовсім описання художньої форми.
Поетика була об'єктом пильного інтересу в середні віки, в добу Відродження та класицизму («Поетика» Скалігера, «Мистецтво поетичне» Н. Буало, «Підзорна труба Аристотеля» Емануело Тезауро та інші), перетворюючись на самостійну науку з чітко окресленими межами та завданнями. У 19 ст. поетика збагачується філософськими категоріями (Г.-В.-Ф. Гегель), поглядами романтиків (Ф. та А. Шлегелі), мовознавців (О. Потебня, А. Н. Веселовський), у 20 ст. — структуралістів тощо.
Подеколи поетикою називають, на відміну від теорії літератури, ту частину літературознавства, яка вивчає її конкретні сегменти (композиція, поетичне мовлення, версифікація тощо), наявні спроби замінити її одним із напрямів теорії літератури — стилістикою, присвяченою висвітленню поетичного мовлення.
Інколи поняття поетики використовується для обслуговування певних локальних потреб розкриття жанру (роман у віршах, притча та інші), цілісної системи творчих засобів письменника, стильових тенденцій або літературних напрямів, зокрема історичних закономірностей їхнього розвитку.
Розрізняють поетики нормативні (ті, що орієнтуються на досвід одного з літ. напрямів) і загальна поетика, що пояснює універсальні якості словесно-художніх творів.
Історична поетика –це дисципліна у складі літературознавства, предмет якої- еволюція словесно-художніх форм і творчих принципів письменників у масштабах світової літератури.