Тема 11. Оцінка ризику на фінансовому ринку

1. Поняття та класифікація фінансових ризиків

Поняття ризику характеризує невизначеність настання певних подій у майбутньому, а ступінь відображає міру цієї невизначеності. Комерційний ризик включає в себе ризики, пов'язані з майновим становищем підприємства, його виробничою та фінансовою діяльністю. Основну частину комерційних ризиків складають фінансові ризики, які пов'язані з невизначеністю майбутніх фінансових результатів діяльності підприємства. Оскільки основним фінансовим результатом діяльності будь-якого підприємства є прибуток, то фінансовий ризик можна визначити як ризик неотримання запланованого прибутку. Операції з фінансовими інструментами завжди пов'язані з ризиком. Фінансові ризики — це спекулятивні ризики. Інвестор, вкладаючи капітал, заздалегідь знає, що може і не отримати прибуток. Більш того особливістю фінансового ризику є імовірність понести збиток у результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній сфері або з фондовими цінними паперами, така ймовірність виходить із природи цих операцій. А сутність ризику полягає в імовірності настання або не настання події з можливими негативними наслідками через обмеженість матеріальних і нематеріальних ресурсів або з інших причин.

Фінансові ризики, насамперед, пов'язані зі змінами на фінансовому ринку та в економіці в цілому, а саме, зміни процентних ставок, валютних курсів, зміни в галузях господарювання.

У цілому фінансовий ризик як міру економічної й соціальної невизначеності можна класифікувати:

1) за величиною — високий, середній і низький.

2) за ступенем допустимості:

3) за об'єктами — ризик підприємця, підприємства, банку, страхової компанії, тобто окремих юридичних і фізичних осіб.

4) за видами діяльності — ризик виробничої, посередницької, торгової, транспортної, консалтингової, страхової й іншої діяльності.

5) за економічним змістом:

чистий ризик — об'єктивна можливість понести збиток (нульовий результат);

спекулятивний ризик — суб'єктивна можливість одержання позитивного або негативного результату визначеної діяльності.

6) за характером:

інфляційний ризик — визначається ступенем точності прогнозування інфляції і її впливів на результат фінансово господарської діяльності;

кредитний ризик розглядається як ризик непогашення кредиту і несплати відсотків по ньому. Цей ризик можна визначити як невпевненість кредитора в тому, що боржник виконає свої зобов'язання щодо умов та термінів кредитної угоди. В цілому цей ризик залежить від параметрів позики та позичальника;

процентний ризик — виникає у випадку зміни у майбутньому процентних ставок за кредитними ресурсами, що надаються; невизначеність, пов'язана з напрямом і швидкістю руху процентних ставок, їх мінливістю;

валютні ризики — пов'язані випадком зміни курсів валют, або з такою політичною ситуацією, коли курси валют незмінні, а можливості вільного обміну валют обмежені. Ці ризики також можуть бути обумовлені перерахунком статей балансу закордонних філій підприємств у національну валюту і при зворотних операціях. Валютні ризики притаманні товарообмінним, бартерним операціям.

7) за галузевими — загальноекономічний, галузевий. До таких ризиків відносять ризик ліквідності — це ризик того, що не зможуть бути вчасно задоволені потреби власника активу, тобто інвестора, в готівкових коштах. Цей ризик має дві складові, оскільки пов'язаний як з характеристиками самого активу, так і з можливостями суб'єктів, що діють на фінансовому ринку. Перша складова ризику ліквідності активу — це ризик того, що визначений актив не зможе бути швидко проданий за його ринкову або близьку до неї ціну. Друга складова пов'язана з можливостями суб'єктів фінансового ринку — це ризик неможливості вчасного отримання готівкових коштів для розрахунків за зобов'язаннями.

8) за територіальними ознаками країни, регіональний та ін. Ці ризики пов'язані з існуючими та очікуваними політичними умовами в країні або в регіоні та впливом цих умов на здатність суб'єктів фінансового ринку виконувати свої зобов'язання.

Окрім фінансового ризику, на фінансовому ринку присутні такі види ризику:

систематичний ризик — ризик кризи фінансового ринку, пов'язаний з економічною і політичною ситуацією в країні і світі, ростом цін на ресурси, падінням цін на фінансові активи. До категорії систематичних ризиків відносять: ризик зміни процентної ставки, ризик падіння ринкових цін і ризик інфляції;

несистематичний ризик — ризик одночасної реалізації всіх видів ризику, пов'язаних з фінансовим станом конкретного емітента цінних паперів. До категорії несистематичних відносять ризик ліквідності, галузевий ризик;

селективний ризик — ризик невдалого вибору цінних паперів для інвестування при формуванні портфеля;

часовий ризик — ризик емісії, покупки або продажі цінних паперів у невідповідний час, що спричиняє втрати;

ризик законодавчих змін — можуть змінитися нормативні акти або умови емісії, вона навіть може бути визнана недійсною, тощо.

Таким чином, фінансовий ризик в економічній діяльності — це об'єктивний фактор, обумовлений дією стохастичних причин і факторів, зокрема конфліктністю ситуації прийняття рішень, недостатньою невизначеністю цілей, відсутністю повної й об'єктивної інформації щодо процесів, що відбуваються чи будуть відбуватися в майбутньому.

2. Методи оцінки ризику на фінансовому ринку

Основним в оцінюванні ризику є обчислення певних часових характеристик і, в кінцевому підсумку, кількісна оцінка ризику.

Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність настання втрат, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки будь-якої окремої дії ї ймовірність самих наслідків. Ймовірність характеризує міру невизначеності в настанні певної події в майбутньому.

У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику виміряється середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням. За допомогою статистичного методу оцінки ризику, тобто на основі розрахунку дисперсії, стандартного відхилення і коефіцієнта варіації, можна оцінити ризик не лише певної угоди, але і підприємницької діяльності в цілому за деякий відрізок часу. Перевагою даного методу є нескладність математичних розрахунків, а недоліком — необхідність мати велику кількість вихідних даних. Застосовуються й інші аналітичні методи оцінки фінансового ризику. Найбільш перспективним є факторний аналіз фінансових ризиків.

Наприклад, інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об'єкта інвестицій, рівню конкуренції, кількістю укладених договорів і отриманих заяв. Далі розраховують коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначають імовірність настання банкрутства. Аналіз цих показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми, яка, у свою чергу, є критерієм оцінки ризику. Залежність між фінансовою стійкістю підприємства і ризиком прямо пропорційна: як тільки підприємство стає фінансово нестійким — виникає ризик банкрутства.

Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Він реалізується шляхом обробки висновків досвідчених спеціалістів. Бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки розрахунками ймовірності виникнення різних втрат. Кожному експертові, що працює окремо, надається перелік можливих ризиків і пропонується їх оцінити. Потім оцінки експертів піддаються аналізу на їхню суперечливість тобто вони повинні задовольняти наступному правилу: максимально припустима різниця між оцінками двох експертів за будь-яким видом ризику не повинна перевищувати 50 %, що дозволяє усунути неприпустимі розходження в оцінках експертами ймовірності реалізації окремого ризику.

Різновидом експертного методу є метод Дельфи. Він характеризується анонімністю й керованим зворотним зв'язком. Анонімність членів комісії забезпечується шляхом позбавлення їх можливості спілкуватися між собою, що не дає їм можливості спільно обговорювати відповіді на поставлені запитання. Ціль такого підходу — уникнути «пасток» групового ухвалення рішення і домінування думки лідера. Після обробки всіх оцінок через керований зворотний зв'язок узагальнений результат повідомляється кожному члену комісії. Основна ціль цього — дозволити експертам ознайомитися з оцінками інших членів комісії, не піддаючись тиску через усвідомлення, хто конкретно дав ту або іншу оцінку. Після цього оцінка може бути зроблена знову.

При експертній оцінці ризику велику увагу варто приділяти підбору експертів, тому що саме від правильності їхніх оцінок залежить яке рішення буде прийнято.

Одним з методів оцінки фінансових ризиків є економіко — математичне моделювання. Даний метод припускає графічну побудову варіантів рішень, які можуть бути прийняті. Головне в ньому — правильний вибір моделі, виходячи з конкретної ситуації. Досить перспективною є імітаційне моделювання фінансового ризику підприємства. Майже кожне підприємство має можливість змоделювати свій фінансовий ризик. При економіко — математичному моделюванні вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов'язаний зі стратегічною метою емітента чи інвестора.

Досить перспективним є метод соціально-економічного експерименту, що передбачає проведення окремих експериментів по типових фінансових ситуаціях. До недоліків методу можна віднести не типовість багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює поширення висновків, отриманих у цих експериментах, на конкретні випадки фінансового життя підприємства.

На практиці при оцінці фінансового ризику широко застосовується метод аналогій. Метод аналогії використовується в тому випадку, якщо інші методи оцінки ризику неприйнятні. Фахівці, фінансові менеджери на підставі наукових публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють імовірність настання визначених подій, одержання бажаного фінансового результату, ступінь фінансового ризику.

На основі методу аналогій будується фінансова стратегія і тактика багатьох підприємств. Однак необхідно враховувати, що кожне підприємство має велику кількість властивих тільки йому особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру.

3. Методи управління фінансовими ринками

Управління ризиком — це вид діяльності, спрямований на пом'якшення впливу ризику на кінцеві результати діяльності підприємства. Комплексний підхід до управління ризиком дозволяє більш ефективно використовувати ресурси, розподіляти відповідальність, покращувати результати роботи і забезпечувати безпеку від ризику.

Успішно здійснювати діяльність і досягати поставлених цілей з найменшими витратами суб'єкти фінансового ринку можуть лише проводячи ефективну стратегію поведінки в умовах ризику. Така стратегія полягає у виявленні схильності до ризиків, аналізі ризиків, виборі методів управління ризиком, застосуванні вибраних методів і здійсненні контролю.

До основних методів управління ризиком належать:

ухилення від ризику;

зниження рівня ризику;

поглинання та фінансування ризику;

передача ризику іншій особі.

Ці методи можна використовувати як незалежно, так і в комплексі.

Метод ухилення від ризику застосовують у тому випадку, коли реалізація певного проекту може призвести до неприйнятних для суб'єкта господарювання наслідків і коли можна відмовитись від реалізації проекту. До способів ухилення від ризику можна віднести припинення операцій з суб'єктами, що знаходяться в країнах з дуже нестабільною економічною та політичною ситуацією або в регіонах з екстремальними погодними умовами. Цей метод є найбільш простим і радикальним. Він дозволяє повністю уплинути можливих втрат і невизначеності, але, з іншого боку, не дозволяє отримати той обсяг прибутку, що пов'язаний з ризиковою діяльністю.

До методів зниження рівня ризику належать своєчасне виявлення процесів, що можуть призвести до збитків, обмеження розмірів можливих втрат тощо.

Поглинання ризику може бути як частковим, так і повним. Метод полягає у визнанні втрат і їх прямому чи непрямому фінансуванні за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел. Поглинання ризику, часткове чи повне, завжди є навмисним. Джерелами прямого фінансування є спеціальні фонди чи резерви, які створюються підприємницькими структурами та фінансовими інститутами. До непрямого фінансування належать страхові поліси, придбані даним суб'єктом ринку. Купуючи страховий поліс, підприємство тим самим частково фінансує свої можливі майбутні втрати.

Методами передачі ризику іншим суб'єктам ринку є. передача ризику страховим компаніям з допомогою укладання страхового полісу, фінансовим посередникам з допомогою укладання різного роду строкових угод (хеджування), гарантам при укладанні кредитних угод та ін.