Тема 16. Плата за ресурси та послуги.

1. Плата (податок) за землю.

Плата за землю – загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; Плата за землю об'єднує в собі два обов'язкових платежі: 1. земельний податок - обов'язковий платіж, який справляється із власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також із постійних землекористувачів; 2. орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а також землекористувачі, а орендної плати - орендарі земельних ділянок. Поясню, чим власники земельних ділянок відрізняються від землекористувачів. Об'єктами оподаткування плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Земельний пай є самостійним об'єктом земельних правовідносин, право власності на який підтверджується сертифікатом, у якому зазначають розміри та вартість такого паю. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а в разі якщо така оцінка не проведена, - площа земельних ділянок (ст. 271 ПК). Згідно з ч. 2 ст. 30 ПК підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Перелік пільг щодо земельного податку для юросіб наведено у ст. 282 ПК.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки на підстав ві укладеного договору оренди на земельну ділянку. Обов'язковою умовою оренди є платність, тобто розмір орендної плати, який установлюється в договорі оренди. Однак ПК чітко встановлює граничні розміри цієї плати, визначивши, що річна сума платежу не може бути менша:для земель сільськогосподарського призначення - від розміру земельного податку, що встановлюється ПК; для інших категорій земель - від трикратного розміру земельного податку, що встановлюється ПК. Також річна сума платежу не може бути більша: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, - 3 % нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 % нормативної грошової оцінки. Річна орендна плата може бути більша, ніж зазначено вище, лише в разі визначення орендаря на конкурсних умовах.

2. Податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів.

У зв’язку з прийняттям Верховною Радою України 02 грудня 2010 року Податкового Кодексу України, з 01 січня 2011 року втрачає чинність Закон України від 11.12.1991 Р. «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

Згідно Податкового Кодексу платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що є об'єктами оподаткування.

Перша реєстрація транспортного засобу - це реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.

Транспортні засоби, що використовувалися, це – транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби. Відповідно новий транспортний засіб – це транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію.

Для транспортних засобів, які є об'єктом оподаткування цим збором ставки збору залежать від типів транспортних засобів.

Від сплати збору за першу реєстрацію транспортних засобів звільняються:

- будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

- дитячі будинки-інтернати;

- пансіонати для ветеранів війни і праці;

- геріатричні пансіонати;

- реабілітаційні установи для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів;

- легкові автомобілі для інвалідів з об'ємом циліндрів двигуна до 1500 куб. сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України.

У випадку відчуження (зміні власника з вище перелічених організацій на будь-якого іншого) транспортних засобів, перша реєстрація яких здійснена на пільгових умовах, нові їх власники зобов’язані сплатити збір у порядку і на умовах, передбачених Податковим кодексом.

Збір сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів за місцем реєстрації транспортних засобів відповідно до ставок, які діють на день сплати.

Для мотоциклів, легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном , вантажних автомобілів з двигуном з певним обємом,тракторів, сідельних тягачів, власникам суден, для суден, не оснащених двигуном:окрема ставка збору від 0,5 грн до 25грн. Ставки збору для літаків і вертольотів встановлено на рівні 1 грн. за кожен кілограм максимальної злітної маси.

3. Державне мито.

Мито. У системі платежів до доходної частини бюджету входить досить стійка група надходжень за здійснення державними органами юридично значущих дій. Вони посідають специфічне місце в системі фіскальних платежів. Найбільш близько митні платежі примикають до непрямих податків (деякі автори поєднують їх в одну групу платежів). З іншого боку, на відміну від податків подібні платежі мають чітко виражений умовний характер, що не властиво податкам. Мито являє собою один з головних видів митних платежів і виступає у формі обов'язкового внеску, що стягується митними органами.

Мито — це вид митного платежу, що стягується з товарів, які перетинають митний кордон держави (ввезених, тих, що вивозять або надходять транзитом). Поряд з чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функцію. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних щодо національних або в яких держава не зацікавлена.

4. Збір за спеціальне використання природних ресурсів.

. Платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. 325.1. зазначає Ставки збору за спеціальне використання води.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.

Платниками збору є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами. Об'єктом оподаткування збором є:

деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування;

деревина, заготовлена під час проведення заходів:

а) щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей,

б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо;

другорядні лісові матеріали,

побічні лісові користування,

використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Ставки збору

5. Інші обов'язкові платежі та неподаткові доходи

Визначення сфери податків не може бути повним без їхнього розгляду в системі вищого порядку. З теорії фінансового права відомо, що податки належать до системи державних доходів. Щоб визначити місце податків у системі державних доходів, коротко згадаємо структуру останніх.  Під державними доходами звичайно розуміють сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що вико-ристовуються нею для здійснення її завдань і функцій.  За порядком формування державні доходи поділяють на централізовані та децентралізовані.  Децентралізовані доходи — це доходи державних підпри-ємств, установ, організацій, що формуються в основному за ра-хунок їхніх прибутків.  Централізовані доходи — це доходи Державного та місцево-го бюджетів, Пенсійного фонду, фонду соціального страхування та інших державних цільових фондів.  Залежно від того, який метод фінансової діяльності застосо-вують при залученні того чи іншого виду державного доходу розрізняють обов’язкові платежі й добровільні надходження.  Як відомо, поняття державних доходів є ширшим за поняття доходів Державного бюджету і, крім останніх, охоплює також доходи інших централізованих і децентралізованих фондів  коштів.  Вирізняють особливості в правовому регулюванні відносин по залученню того чи іншого виду державного доходу. Це поясню-ється різноманітністю джерел надходження доходів і видів фон-дів, до яких ці доходи зараховуються. Ураховуючи особливості правового регулювання різних видів доходів, їх класифікують за спільністю ознак у кілька груп:  1) неподаткові доходи;  2) податки;  3) доходи від державного кредиту; 4) доходи від особистого й майнового страхування.  Значна частина державних доходів формується за рахунок не-податкових платежів, до складу яких входять як неподаткові до-ходи державного та місцевих бюджетів, так і внески до держав-них цільових фондів.  Доходи державного бюджету — це здійснювані на підставі правових норм обов’язкові й добровільні надходження до бю-джету, що використовуються державою для здійснення її функцій.  За методами залучення коштів доходи бюджетів класифікують на: 1) обов’язкові платежі неподаткового характеру; 2) податки; 3) інші надходження.  Доходи бюджетів за юридичними формами поділяють на по-даткові й неподаткові.  Бюджетне законодавство класифікує доходи бюджету за п’ятьма розділами: 1) податкові надходження;  2) неподаткові надходження;  3) доходи від операцій з капіталом; 4) офіційні трансферти;  5) державні цільові фонди.  При цьому податковими надходженнями визнаються перед-бачені податковими законами України загальнодержавні й місце-ві податки, збори та інші обов’язкові платежі.  Неподатковими надходженнями визнаються доходи від вла-сності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, над-ходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.  Визначення обов’язкових платежів, поділ бюджетних доходів на податкові й неподаткові в податковому та бюджетному зако-нодавстві має більше формальний, аніж суттєвий характер. Предметом вивчення податкового права заведено вважати коло обов’язкових платежів, що містяться у переліку Закону України «Про систему оподаткування». Таким чином, з точки зору місця в системі однорідних явищ податки — це різновид державних централізованих доходів, що надходять до бюджетів та державних цільових фондів.