Тема 2. Фінансова політика держави та фінансовий механізм

1. Поняття і типи фінансової політики

Важлива роль у фінансовому розвитку країни належить фінансовій політиці. В широкому значенні фінансова політика – це управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних організацій та ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів спрямована на досягнення певних цілей.

За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи:  ласична; регулююча; планово-директивна. Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету. Фінансовий механізм будується у відповідності до цілей фінансової політики і забезпечує видатки на військові цілі, виплату процентів за державним боргом і його погашення. Система оподаткування повинна створити умови для такого надходження коштів, щоб забезпечити збалансований бюджет держави. А система управління - проста і зосереджується в одному органі управління - міністерстві фінансів чи казначействі. В основі регулюючого типу фінансової політики лежить економічна теорія англійського економіста Дж. Кейнса та його послідовників. Даний тип фінансової політики передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінансовий механізм використовується для регулювання економіки соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основним інструментом впливу на економіку є державні видатки, які забезпечують формування додаткового попиту, зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць. Головним механізмом регулювання є: прибутковий податок, що використовує прогресивні ставки; державний кредит, на основі якого проводиться політика дефіцитного фінансування; ринок позикових капіталів, що є значним джерелом доходної частини бюджету; дефіцит бюджету. Система управління фінансами включає декілька самостійних спеціальних органів, окремих служб, які займаються плануванням бюджету (доходів і видатків), фінансуванням державних видатків, контролем за надходженням податків, управлінням державного боргу. Різновидом регулюючої фінансової політики є неоконсервативна стратегія яка пов'язана з неокласичним напрямком в економічній теорії. Цей різновид фінансової політики не відмовляється від її регулювання, але обмежує втручання держави в економічну і соціальну сферу. Фінансовий механізм будується так, що скорочуються обсяги перерозподілу національного доходу через фінансову систему, знижується бюджетний дефіцит, стимулюється зростання збережень, як джерела виробничого інвестування. Держава регулює зайнятість, грошовий обіг, валютний курс, соціальні фактори економіки, структурну перебудову народного господарства. Необхідно підкреслити, що всі різновиди регулюючої фінансової політики взаємопов'язані між собою, мають однакові або схожі інструменти фінансового механізму, а не призводить до їх конвергенції (злиття, поєднання). Планово-директивний тип фінансової політики, як правило, застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподіл)' у відповідності до основних напрямків державного плану. Фінансовий механізм створює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінансових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення відбувається у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів визначаються виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом, покриття видатків на соціальні потреби здійснюються за залишковим методом по мінімальним нормам. Управління фінансами відбувається з одного центру - міністерства фінансів. Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чисту вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.

2. Характеристика сучасної фінансової політики України

Фінансова політика – це сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій. Фінансова політика включає 3 основних елемента:

1) розробка загальної концепції фінансової політики, визначення його основних напрямків, цілей, головних завдань;

2) створення відповідного фінансового механізму;

3) керування фінансовою діяльністю держави й інших суб'єктів економіки.

Можна виділити наступні завдання фінансової політики:

· створення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

· установлення раціонального розподілу й використання фінансових ресурсів;

· регулювання й стимулювання економічних і соціальних процесів;

· створення ефективної системи керування фінансами.

Існують наступні напрямки фінансової політики:

а) стратегічний напрямок – визначення довгострокової перспективи рішення головних завдань;

б) тактичні цілі – вирішення основних проблем в області мобілізації й ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання розвитком продуктивних чинностей і економічних регіонів.

Основа сучасної фінансової політики – це визнання волі підприємницької діяльності, ведення різноманітних форм господарювання, приватизація державної власності, комбінація часток і державних підприємств.