Тема 9. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу

1. Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин.

Державний кредит - це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами - юридичні та фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Державний кредит є складовою державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет.

Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:

– збалансованість бюджету; – фінансова підтримка сфери виробництва; – розвиток соціальної сфери.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Держ кр є також джер збільш прибутків вл ЦП, що досягається через виплату % за державними позиками.

Функції державного кредиту:

1. розподільча ф-ція- держ кредит є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромаджень, частина яких перерозподіляється через бюдж систему у вигляді податків, зборів, платежів, а решта може використов як позика державі.

2. регулююча - Беручи участь у кредитних відносинах, держава може впливати на грошовий обіг, рівень процентних ставок на фінансовому ринку, на виробництво і зайнятість.

З. контролююча - забезпечує цільове використання коштів, своєчасність розрахунків за борговими зобов'язаннями; її виконують як державні, так і недержавні фінансово-кредитні інститути.

2. Державні позики як основна форма державного кредиту.

. . Види державного кредиту:

1) в залежності від статусу позичальника:

• централізований кредит - уряд;

• — децентралізований - місцеві органи влади.

• 2) в залежності від сфери розміщення боргових зобов'язань:

• — внутрішні позики - в державі;

• — зовнішні позики - за кордоном.

• 3) в залежності від строків погашення державою боргових зобов'язань:

• — короткострокові позики - до одного року;

• — середньострокові - 1-5 років;

— довгострокові - понад 5 років.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування сусп потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів держ цінних паперів.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням безоблігаційних позик.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду..

Казначейські позики як форма держ кредиту виражають відносини з надання фін допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній.— гарантовані позикиФорма зовнішнього державного кредиту:

1. Держ зовнішні позики; 2. Позики міжнародних фінансових органів;т3. Міжурядові позики, банківські кредити держави.

3. Класифікація видів державних позик.

Державні позики є добровільними і зміна умов випущеної в обіг позики недопускається.

Державні позики класифікуються у відповідності з такими ознаками:

1) за елементами - позики, розміщені центральними і територіальними органамиуправління;

2) в залежності від місця розміщення - внутрішні і зовнішні позики;

3) в залежності від обігу на ринку - ринкові і позаринкові позики.

Ринкові позики вільно продаються і купуються. Вони є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту. Позаринкові - не можуть вільно змінювати своїх власників. Вони не підлягають обігові на ринку цінних паперів. Випускаються державою, щоб залучитипевних інвесторів. Так, на Заході позаринкові державні облігації випускаються для мобілізації коштів недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, дрібних інвесторів.

4) в залежності від терміну залучення коштів - короткострокові (із терміном погашення до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (від 5 років і вище).

Короткострокові позики використовуються для фінансування тимчасових розривів у надходженні доходів і здійсненні витрат. Звичайно з цією метою  випускаються векселя. Центральний уряд випускає казначейські векселя, місцеві органи влади -муніципальні. Залучення коштів на більш тривалий період звичайно здійснюється за допомогою облігацій;

5) в залежності від забезпечення боргових зобов'язань - заставні і беззаставні. Заставні облігації забезпечуються конкретною заставою, наприклад, визначениммайном. Такі облігації найчастіше випускаються місцевими органами влади. Беззаставніне забезпечуються нічим конкретно: забезпеченням служить усе майно держави або муніципалітету. Центральні органи управління звичайно випускають беззаставніоблігації. Їх надійність винятково висока і тому інвестори не потребують ніяких додаткових гарантій.

6) за характером виплачуваного доходу - боргові зобов'язання виграшні, процентні, із нульовим купоном. Виплата доходу за виграшними облігаціями здійснюється на основі лотереї. Ці облігації не користуються  великим попитом. Інвестори прагнуть одержати стабільний доход, а не покладатися на волю випадку. Ті, які  хочуть одержати виграш, віддають перевагу купівлі облігацій, доход за якими виплачується один, два або чотири рази на рік на підставі купонів. Більшість інвесторів віддає перевагу таким борговим зобов'язанням.

Короткострокові позикові інструменти держави не мають купонів. Вони продаються зі знижкою з номіналу. Не мають купонів і деякі довгострокові боргові зобов'язання, весь доход з яких виплачується разом із сумою основного боргу. Як і короткострокові облігації, вони продаються зі знижкою з номіналу. Такі облігації одержали назву облігацій із нульовим купоном;

7)  залежно від методу визначення доходу - боргові зобов'язання з твердим або плаваючим доходом. У ряді випадків фіксована ставка за цінними паперами єпричиною зростання витрат держави на виплату відсотків, в інших випадках вона може відлякати інвесторів, що очікують підвищення відсотка.

8) залежно від обов'язку позичальника дотримуватися термінів погашення позики - зобов'язання з правом дострокового погашення і без права дострокового погашення.

Питання про дострокове погашення боргових зобов'язань стає актуальним тільки тоді, коли на фінансовому ринку відбуваються істотні зміни. Наприклад, позичальник випустив облігації з щорічним фіксованим доходом 12 %, а через рік ставка впала і склала 6 %. У цьому випадку позичальник зазнає істотних збитків, тоді як інвестор одержує значний прибуток. Якщо облігації були випущені з правом дострокового погашення, збитки позичальника і прибуток інвестора зводяться до мінімуму. Першийвипускає і розміщає нову позику і погашає минулу.

4. Методи управління державним боргом.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів: рефінансування; конверсія; консолідація; уніфікація; обмін за регресивним співвідношенням; відстрочення погашення; реструктуризація; анулювання.

Рефінансування — це проведення нових запозичень з метою розрахування з власниками облігацій раніше випущених позик. Цей спосіб застосовується у разі збільшення державної заборгованості та бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування застосовується у процесі сплати процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу. Але для того, щоб надали нові запозичення, потрібно мати гарну репутацію у міжнародних фінансових колах, економічну й політичну стабільність у країні.

Конверсія державного боргу — зміна дохідності позик; здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, якщо вона не може виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — зміна термінів дії позик. Здебільшого вона проводиться у формі збільшення термінів дії облігацій попередніх позик. Іноді може застосовуватися й зменшення термінів дії позик.

Сутність уніфікації позик полягає в тому, що кілька позик об'єднуються в одну з метою спрощення управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на одну нову з коефіцієнтом, що зменшується, здійснюється, щоб скоротити державний борг. Наприклад, декілька облігацій старих позик обмінюються на облігації нової позики у співвідношенні 3:1. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочення погашення позики або усіх раніше випущених державою позик означає перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому на період перенесення термінів погашення боргу виплата доходів також припиняється.

Цей метод використовується в умовах, якщо подальший активний розвиток операцій з випуску нових запозичень стає недоцільним, адже не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається, коли уряд зробив дуже багато запозичень й умови їх емісії невигідні для держави, оскільки більша частина надходжень від нових запозичень спрямована на виплату процентів і погашень від раніше випущених позик.

Реструктуризація — використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів.

Анулювання (скасування) державного боргу передбачає відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).