Блок 1 «Фінансовий аналіз»

Тема 1. Теоретичні основи фінансового аналізу

1.1. Сутність фінансового аналізу, його історія та роль у сучасних умовах господарювання

Під терміном «фінансовий аналіз» слід розуміти зовнішній та внутрішній аналіз результатів діяльності та фінансового стану підприємства, фінансових відносин, сукупності фінансових ресурсів та їх потоків у єдиному виробничо-торговельному процесі, а під терміном «управлінський аналіз» — внутрішньогосподарський виробничий аналіз (аналіз матеріальних, трудових ресурсів, аналіз основних засобів, аналіз витрат на виробництво і собівартості продукції).

Науковцями досліджено, що аналіз був складовою системи обліку та контролю в сільськогосподарських маєтках у феодальній Британії (ХІІ ст.). Родоначальником систематизованого економічного аналізу як елементу бухгалтерського обліку вважається француз Жак Саварі (1622—1680). Ідеї Саварі були поглиблені у ХІХ ст. італійським бухгалтером Джузеппе Чербоні (1827—1917). Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. в обліку з’явилося поняття «балансознавство». Воно розвивається за трьома основними напрямами: економічний аналіз балансу, комерційний аналіз балансу, популяризація знань про баланс серед користувачів.

У цей же період набуває активного розвитку наука про комерційні розрахунки. Саме аналіз балансу та комерційні розрахунки склали суть фінансового аналізу.

Але в умовах планової соціалістичної економіки (30-тi роки ХХ ст.) фінансовий аналіз швидко трансформується в техніко-економічний аналіз (аналіз виробництва та реалізації продукції, аналіз забезпечення, наявності та використання матеріальних ресурсів, аналіз забезпечення, руху і використання трудових ресурсів, аналіз фонду оплати праці, аналіз стану і використання основних фондів). Така аналітична робота здійснюється за схемою «план — факт», обчислюються лише відхилення фактичних показників від планових.

Отже, справжнім аналізом на практиці ніхто не займався, його, по суті, було замінено контролем.

Такий аналіз існував майже до початку 90-х років. Він був ретроспективним за своєю природою і малокорисним для підприємств, хоча в економічній літературі науковцями було вже розроблено методику та організацію аналізу фінансово-господарської діяльності. На теперішній час, в умовах побудови ринкової економіки та реформування бухгалтерського обліку у фінансовий та управлінський, фінансовий аналіз як важливий елемент аналітичної роботи стає одним з головних інструментів управління діяльністю підприємств. В основі фінансового аналізу лежить аналіз та управління фінансовими ресурсами суб’єктів господарювання.

Для того щоб підприємство мало змогу вижити в умовах жорсткої конкуренції та бути прибутковим і рентабельним, керівництву необхідно володіти методикою фінансового аналізу, мати певну інформаційну базу для його проведення та відповідних кваліфікованих працівників для реалізації цієї методики на практиці.

Фінансовий аналіз є однією з найважливіших функцій управління. Він дає змогу визначити конкурентоспроможність суб’єкта господарювання в ринковій економіці.

Суб’єкт господарювання здійснює свою виробничо-торговельну діяльність на ринку самостійно, але в умовах конкуренції. Ринкові регулятори разом із конкуренцією створюють єдиний механізм господарювання, що змушує виробника враховувати інтереси і попит споживача. Господарюючі суб’єкти вступають між собою в конкурентні відносини. Той, хто програє, стає банкрутом. Щоб цього не сталося, господарюючий суб’єкт повинен завжди постійно слідкувати за ситуацією на ринку, забезпечувати собі високу конкурентоспроможність.

Кожен господарюючий суб’єкт для проведення своєї діяльності повинен мати певні фінансові ресурси, які формуються за рахунок власних і прирівнених до них позикових коштів.

З усіх видів ресурсів першочергове значення мають фінансові ресурси.

Фінансовий аналіз являє собою систему способів нагромаджування, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності господарюючого суб’єкта в умовах дії ринку та панування конкуренції.

Зміст і цільовий напрям фінансоого аналізу полягає в оцінюванні результатів діяльності та фінансового стану господарюючого суб’єкта, у виявленні можливостей підвищення ефективності його функціонування за допомогою раціональної фінансової політики.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства господарюючого суб’єкта, треба добре знати, як управляти фінансовими ресурсами і якою має бути фінансова політика.

1.2. Предмет і завдання фінансового аналізу

Фінансовий аналіз — це процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку, це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.Цілю фінансового аналізу є всебічна оцінка фінансового стану підприємства, резервів його діяльності та ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельності, виробництва і зміц­нення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства, а також виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами; розробки найвірогідніших передбачень і прогнозів майбутніх умов функціонування підприємства, визначення дохідності підприємства для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств або оцінка підприємства з погляду його ринкової вартості; своєчасного виявлення та усунення недоліків у господарській діяльності для визначення шляхів підвищення фінансового стану підприємства та його платоспроможності, виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі та основних чинників, які впливають на фінансовий стан підприємства, прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання.

Для досягнення мети фінансового аналізу мають вирішуватись такі основні завдання:

• дослідження рентабельності підприємства;

• дослідження фінансової стійкості підприємства;

• об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості підприємства;

• дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства оборотними коштами;

• оцінка конкурентоспроможності підприємства;

• аналіз ділової активності підприємства та його стану на ринку цінних паперів;

• визначення ефективності використання фінансових ресурсів:

Методологічні принципи фінансового аналізу:

• взаємозв`язок та взаємозумовленість всіх явищ і процесів та їх розвиток;

• взаємодія кількісних і якісних факторів;

• єдність одиничних явищ і всього процесу в цілому;

• єдність таких протилежностей як динаміка явищ та їх стан на окремі моменти часу.

Фінансовий аналіз — це процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку, це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.

Об’єктом фінансового аналізу виступають конкретне підприємство та його фінансовий стан.

Суб’єктами фінансового аналізу є фінансові аналітики, які зацікавлені в діяльності підприємства з будь-яких причин

1.3. Метод фінансового аналізу та його спеціальні прийоми

Під методом в широкому розумінні розуміється підхід, шлях до вивчення реальної дійсності, явищ природи й суспільства. Загальним за своїм характером, розкриваючим загальні закони розвитку матеріального світу, є діалектичний метод, в якому явища, що вивчаються, беруться в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості, в їх русі, зміні і розвитку.

Метод фінансового аналізу визначається змістом та особливостями предмету, цілями, вимогами і задачами, які постають перед аналізом. Під методом фінансового аналізу розуміється діалектичний метод підходу до вивчення фінансових процесів в їх становленні та розвитку. Тобто, метод фінансового аналізу – це системне, комплексне дослідження, взаємопов’язане визначення інформації фінансового характеру з метою її об’єктивної оцінки, виявлення резервів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та забезпечення необхідною інформацією для прийняття оптимальних рішень з управління ними.

Практика фінансового аналізу виробила основні правила аналізу фінансових звітів. Серед них можна виділити такі основні:

1) горизонтальний (тимчасовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат в цілому;

3) трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показника, вільних від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду формуються можливі значення показників у майбутньому. Таким чином здійснюється перспективний (прогнозний) аналіз;

4) факторний аналіз – це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження.

В фінансовому аналізі використовують такі спеціальні прийоми:

• порівняння;

• групування та узагальнення;

• розрахунок коефіцієнтів;

• розчленування загальних показників;

• розрахунок середніх та відносних показників;

• балансове зіставлення;

• розрахунок рядів динаміки;

• графічне зображення величин, що аналізуються;

• ланцюгові підстановки;

• індекси;

• економіко-математичні методи.

Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Розрізняють формалізовані і неформалізовані методи аналізу. Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок та сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них: арифметичних різниць; ланцюгових підстановок; відсоткових чисел; дисконтування; диференційний; балансовий; логарифмічний; виокремлення ізольованого впливу факторів; інтегральний; простих та складних відсотків тощо.

1.4. Основні типи моделей, використовувані у фінансовому аналізі

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей:

- Дескрептивні моделі (описового характеру) є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах; вертикальний і горизонтальний аналіз звітності; трендовий аналіз; аналіз відносних показників і коефіцієнтів; порівняльний (просторовий) аналіз; факторний аналіз; система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі базуються на використанні інформації бухгалтерської звітності;

- Предикативні моделі – це моделі прогнозтичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості); побудова прогностичних фінансових звітів; моделі динамічного аналізу; моделі ситуаційного аналізу;

- Нормативні моделі – це моделі, які роблять можливим порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними. Ці моделі в основному використовуються у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних процесів, видів виробів та з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Отже, під час фінансового аналізу можуть використовуватись найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. Їх кількість і широта

застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному окремому випадку.

1.5. Види фінансового аналізу та його користувачі

Залежно від того, яка інформація використовується у фінансовому аналізі, якими є мета та об’єкти дослідження, суб’єкти користування результатами аналізу, розрізняють два його види:

·зовнішній аналіз — базується на звітних даних, що підлягають опублікуванню; базою аналізу виступає досить обмежена частина інформації про діяльність підприємства, що є надбанням усього підприємства;

внутрішній аналіз — використовує всю достовірну інформацію про стан справ підприємства, якою володіє лише певне коло осіб, як правило, керівництво підприємства та його підрозділів.

Якщо метою зовнішнього фінансового аналізу є оцінка та економічна діагностика фінансового стану підприємства за даними лише публічної звітності, поверховий аналіз прибутку і рентабельності, то в системі внутрішнього фінансового аналізу розв’язується ширше коло питань за рахунок наявності глибшої бази даних про діяльність підприємства.

Задачі зовнішнього фінансового аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичного матеріалу. До основних задач зовнішнього фінансового аналізу можна віднести:

оцінювання фінансових результатів діяльності підприємства;

аналіз ринкової та фінансової стійкості підприємства;

аналіз ліквідності та платоспроможності;

досліджування динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості;

аналіз ефективності вкладеного капіталу;

оцінювання матеріального стану підприємства;

аналіз валюти бухгалтерського балансу.

Внутрішній фінансовий аналіз глибше досліджує причини фінансового стану підприємства, ефективність використання основних та оборотних засобів, взаємозв’язок показників обсягу, собівартості і прибутку. Результати внутрішнього фінансового аналізу використовуються для планування, контролю та прогнозування фінансового стану підприємства.

Мета внутрішнього фінансового аналізу полягає у забезпеченні планомірного надходження грошових коштів і розміщенні власного та позикового капіталу так, щоб створити умови для нормального функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення ризику банкрутства.

До внутрішніх користувачів належать: керівництво всіх рангів: керівник підприємства, його заступники, працівники бухгалтерії, фінансово-економічного відділу, інші служби підприємства, його працівники. Кожен з них використовує інформацію виходячи із своїх інтересів. Наприклад, керівникові важливо знати реальну оцінку діяльності свого підприємства та його фінансовий стан; начальнику фінансового відділу необхідно добре володіти інформацією про формування та використання прибутку підприємства; головному бухгалтеру необхідна інформація про надходження та використання грошових коштів підприємства і т. д.

Зацікавленими користувачами є власники-акціонери, засновники, для яких важливо знати рівень ефективності ресурсів, своїх вкладень, визначити розмір дивідендів і перспективи розвитку підприємства.

Сторонні користувачі — це:

потенційні інвестори, які мають прийняти або відкинути рішення про вкладення своїх коштів у підприємство;

кредитори, які мають бути впевненими у поверненні їм боргу;

постачальники — із упевненістю у платоспроможності своїх клієнтів для своєчасного отримання платежів;

аудитори — якщо необхідно перевірити правильність ведення фінансової документації клієнтами;

податкова інспекція — для виконання плану надходження коштів до бюджету.

1.6. Інформаційна база фінансового аналізу

Інформаційною базою фінансового аналізу підприємств є фінансова звітність. Мета аналізу фінансових звітів – допомогти фінансовим аналітикам обгрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях підприємства, вжити відповідних заходів по виправленню становища, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрями майбутньої діяльності підприємства.

Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, які складені за даними фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у зручному і зрозумілому вигляді для прийняття цими користувачами певних ділових рішень. Складання фінансової звітності відбувається на основі Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО) № 1 – 5.

П(С)БО №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначає мету фінансової звітності, її склад, основні елементи, звітний період, якісні характеристики, принципи підготовки і розкриття інформації.

Метою фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

• придбання, продажу та володіння цінними паперами;

• участі в капіталі підприємства;

• оцінки якості управління;

• оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

• забезпеченості зобов’язань підприємства;

• визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

• регулювання діяльності підприємства тощо.

Фінансова звітність складається з балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про власний капітал, Звіт про рух грошових коштів, примітки до фінансової звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.