4. Джерела адміністративного судочинства

Поняття "джерело права" трактується фахівцями по-різному, проте представники галузевих наук найчастіше розуміють під ним зовнішню форму виразу правових норм. Адміністративно-процесуальні норми разом з іншими правовими нормами, безумовно, потребують зовнішніх форм свого виразу і офіційного закріплення. Джерелами адміністративно-процесуального права є нормативно-правові акти, в яких закріплені правила організації і здійснення адміністративного судочинства.

Найважливішим джерелом адміністративно-процесуального права є Конституція України. Положеннями Конституції України встанов­люються основні права і свободи громадян, зокрема право на судо­вий захист, право на судове оскарження, право на правову допомо­гу, а також основоположні аспекти здійснення правосуддя, зокрема принципи побудови судової системи, правовий статус суддів, основні принципи здійснення судочинства і ін.

До джерел адміністративно-процесуального права належить також Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р., що розвиває і доповнює положення Конституції України. Цим актом встановлені цілі і завдання правосуддя, методи і форми його реалізації, система органів правосуддя, основні положення організації і діяльності судів в Україні, у тому числі й адміністративних судів.

Основним законом, що містить адміністративно-процесуальні нор­ми, що регламентують порядок адміністративного судочинства, є Ко­декс адміністративного судочинства України (далі — КАС України). КАС України був прийнятий 6 липня 2005 р. і набув чинності 1 ве­ресня 2005 р. Значення ухвалення даного правового документа важ­ко переоцінити, особливо з урахуванням того, скільки наукових дис­кусій і обговорень останніми роками велося навколо нього. Кодекс адміністративного судочинства України містить безліч новел законо­давства, зокрема офіційно закріплює ряд нових понять і положень, таких як "справа адміністративної юрисдикції", "адміністративне су­дочинство", "адміністративний процес", "адміністративний позов" тощо.

Кодекс адміністративного судочинства України складається з 7 розділів і 272 статей.

Перший розділ встановлює загальні положення адміністративного судочинства в Україні, зокрема законодавець закріплює призначення самого Кодексу адміністративного судочинства України, а також встановлює завдання адміністративного судочинства. Особливу увагу слід приділити ст. 3 КАС України, де виз­начаються багато раніше не встановлених на законодавчому рівні понять. У цьому розділі закріплюються також принципи адміністра­тивного судочинства.

Другий розділ КАС України складається з восьми глав і має назву "Організація адміністративного судочинства". Перша глава цього розділу встановлює адміністративну юрисдикцію і підсудність адміністративних справ. Слід зазначити, що до ухвален­ня КАС України ці питання входили в категорію найбільш складних і дискусійних. Друга глава розділу регламентує склад суду і відводи, як суддів, так і деяких учасників адміністративного процесу. Третя глава детально регламентує здійснення судових викликів і повідом­лень, а четверта встановлює правила фіксування адміністративного процесу. П'ята глава визначає правове становище учасників адмініст­ративного процесу і підрозділяється на два параграфи, назви яких відповідають найменуванням двох груп учасників адміністративного процесу. Перший параграф і відповідно перша група учасників адм­іністративного процесу називаються: "Особи, які беруть участь в справі". Відповідно до КАС України до першої групи учасників нале­жать: сторони, треті особи, а також представники сторін і третіх осіб. До другої групи "Інших учасників адміністративного процесу" КАС України відносить секретаря судового засідання, свідка, експер­та, перекладача і дві нові фігури: судового розпорядника і спеціалі­ста. Шоста глава другого розділу присвячена доказам в адміністра­тивному судочинстві. Перш за все, в цій главі закріплено визначення доказів в адміністративному судочинстві, встановлений обов'язок доказування і підстави для звільнення від доказування, регламен­тується інститут забезпечення доказів та ін. Положення, що деталь­но регламентують види, розміри та порядок сплати судових витрат, складають сьому главу другого розділу. Остання восьма глава вста­новлює процесуальні строки в адміністративному судочинстві.

Третій розділ КАС України містить адміністративно-процесу норми, що регламентують провадження в адміністративному суді першої інстанції. До ухвалення КАС України одним з найбільш спірних було питання про форму звернення до адміністративного суду. Вченими пропонувалися різні варіанти: скарга, заява, позов, і, як нам уявляється, абсолютно виправдано в результаті законода­вець зупинився на адміністративному позові. Поняття адміністративного позову закріплено законодавцем в ст. 3 КАС України. Поло­ження про форму і зміст адміністративного позову міститься в першій главі третього розділу. Тут же встановлюються вимоги, що пред'являються до позовної заяви. Далі КАС України регламентує процесуальні дії суду, що здійснюються ним після отримання позов­ної заяви. Друга глава встановлює правила здійснення підготовчого провадження, обов'язкового у кожній адміністративній справі. В рамках підготовчого провадження проводиться попереднє судове засідання, вирішуються питання про відмову і визнання адміністра­тивного позову, про примирення сторін, про судові доручення, про об'єднання і роз'єднання справ, про забезпечення адміністративного позову та ін. Третя глава третього розділу безпосередньо присвяче­на судовому розгляду справи. Четверта глава детально регламентує підстави залишення позовної заяви без розгляду, припинення і за­криття провадження у справі. Види, зміст і порядок ухвалення судо­вих рішень регламентуються п'ятою главою третього розділу. КАС України передбачені також особливості розгляду окремих категорій справ, зокрема главою шостою третього розділу регулюється здійснення провадження у справах про оскарження нормативно-пра­вових актів, проваджень, пов'язаних з виборчим процесом, а також ряду інших.

Четвертий розділ має назву "Перегляд судових рішень" і скла­дається з чотирьох глав: "Апеляційне провадження", "Касаційне провадження", "Провадження за винятковими обставинами" і "Про­вадження за нововиявленими обставинами".

П'ятий розділ детально регламентує процесуальні питання, пов'я­зані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Шостий розділ встановлює види і порядок застосування заходів процесуального примусу. Слід зазначити, що закріплення заходів процесуального примусу в окремому розділі КАС України має велике значення, оскільки надає суду реальні інструменти впливу на осіб, що порушують правила поведінки, встановлені в судовому засіданні.

Останній сьомий розділ КАС України встановлює прикінцеві і пе­рехідні положення.

У цілому хотілося б відзначити, що документ не позбавлений не­доліків і спірних моментів, проте він ввібрав у себе безліч цікавих і прогресивних нововведень, які ще зовсім недавно обговорювалися вітчизняними вченими і практичними діячами як не дуже близькі перспективи.

Джерелами адміністративно-процесуального права виступають інші закони України, де визначені окремі положення, що стосують­ся адміністративного процесу. Законом України "Про судову експер­тизу" встановлені основні аспекти правового становища експерта, зокрема вимоги, що ставляться до осіб, які можуть залучатися як експерти для участі в адміністративному процесі, їх процесуальні права і обов'язки та ін. Законом України "Про виконавче провадження" встановлені основні положення виконавчого провадження у адміністративних справах. До джерел адміністративно-процесуального права в певній частині слід віднести також Закон України "Про Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини", Закон України "Про прокуратуру", Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.

Джерелами адміністративно-процесуального права виступають також укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні договори і угоди.

Велике значення для однакового розуміння і правильного засто­сування норм адміністративно-процесуального права мають роз'яс­нення, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду Украї­ни, що не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадовців, що застосовують правові норми, щодо яких зроблені роз'яснення.