2. Адміністративна юстиція в зарубіжних країнах

У багатьох європейських країнах адміністративна юстиція (чи адміністративне судочинство) є інститутом, що склався (наприклад, у Франції, ФРН, Іспанії, Швейцарії); активно використовуються можливості адміністративної юстиції в країнах, що розвиваються; у багатьох державах ведуться дискусії, предметом яких є становлення національних інститутів адміністративної юстиції.

У літературі традиційно розглядаються чотири основні способи здійснення правового захисту громадян (чотири основні типи) від неправомірних дій і рішень органів виконавчої влади і їх службовців (чотири моделі або чотири системи адміністративної юстиції) і, відповідно, чотири підходи до правового і організаційного оформлення цього захисту, тобто до створення системи спеціалізованих органів - судів, трибуналів, колегій і т. д.

Цими способами забезпечення правового захисту громадян у сфері дії публічного права є:

1. адміністративний, тобто перевірка вищестоящим в порядку підлеглості органом (посадовою особою) законності, обґрунтованості та доцільності прийняття та виконання адміністративних актів, які порушили, на думку громадянина, його права і свободи;іноді цей тип адміністративної юстиції називають "управлінським типом" (французьким), при якому органи адміністративної юстиції входять в систему органів державного управління і не є підконтрольними судам загальної юрисдикції (створені, наприклад, у Франції та Італії);

2. загальносудовий (розгляд і вирішення судами загальної юрисдикції при використанні цивільно-процесуальної форми скарг на дії (рішення) органів управління, які порушили права і свободи громадян; такий спосіб судового захисту застосовується в даний час в Росії);

3. "квазісудовий" (англо-американський, англосаксонський), коли утворюється система підконтрольних судам загальної юрисдикції спеціальних трибуналів з розгляду адміністративних спорів, не включених у судову систему (функціонує, наприклад, у Великобританії, США);

4. адміністративно-судовий ("німецький тип"), тобто адміністративна юстиція характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів за індивідуальними адміністративними справами, що виникають у сфері функціонування органів управління, адміністративні суди (суди адміністративної юстиції) входять в єдину судову систему і незалежні у здійсненні функції правосуддя від адміністративних органів і від звичайних судів.

Існує й інша класифікація органів адміністративної юстиції в зарубіжних країнах:

1) країни, в яких відсутня система адміністративних судів (Великобританія, США, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль);

2) країни, що мають окремі системи адміністративних судів (деякі країни Західної Європи).

3. Принципи та завдання адміністративного судочинства

Принципи права та судочинства взагалі і принципи адміністративного судочинства зокрема, неможливо розглядати без урахування їх загальної єдності, взаємопов’язаності. Вони тісно переплітаються та взаємодоповнюють, переходять один в одного, деякі витікають один з одного. У своїй сукупності всі принципи повинні утворювати струнку систему не суперечних одна одній основних засад, що після закріплення у чинному законодавстві оформлюються як явища правової реальності. Під принципами адміністративного судочинства, слід розуміти універсальні, науково-обгрунтовані, прямо або опосередковано закріплені в нормативно-правових актах засади, які виражають сутність і специфіку адміністративного судочинства і спрямовані на забезпечення його результативності.

Поряд з класичною класифікацією принципів судочинства на загальноправові (конституційні), галузеві та міжгалузеві, існує також декілька різновидів класифікації принципів адміністративного судочинства - загальні для всіх форм здійснення правосуддя та специфічні, тобто властиві лише для цієї форми здійснення правосуддя; закріплені в Конституції України та в законодавстві про адміністративне судочинство; принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства, як форми здійснення правосуддя (верховенство права, законність, розподіл влади, незалежність суддів); принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства, як процесу з його окремими самостійними стадіями, такі принципи відображають сам хід судочинства (правова рівність, доступність та гарантованість судового захисту, мова судочинства, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, диспозитивність, змагальність, активна роль суду, офіційність, швидкість розгляду адміністративних справ, обов’язковість судових рішень, апеляційне та касаційне оскарження).

Стаття 7 КАС України присвячена встановленню принципів адміністративного судочинства, під якими слід розуміти визначальні ідеї, згідно з якими відбувається регулювання відносин, що виникають у сфері адміністративного судочинства. Специфіка їх полягає в тому, що вони закріплюють вихідні, нормативні положення, які визначають зміст правосуддя і виступають критерієм правомірності поведінки учасників правовідносин, що виникають у сфері правосуддя.

Слід зазначити, що ці принципи, як визначальні засади судочинства взагалі, встановлені Конституцією України, а також Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Зокрема, зазначеним Законом встановлено такі засади здійснення правосуддя:

1)здійснення правосуддя виключно судами;

2)право на судовий захист;

3)рівність перед законом і судом;

4)правова допомога при вирішенні справ у судах;

5)гласність судового процесу;

6)встановлення мови судочинства;

7)обов'язковість судових рішень;

8)право на оскарження судового рішення;

9)колегіальний чи одноособовий розгляд справ;

10)самостійність судів і незалежність суддів;

11)недоторканність суддів;

12)незмінюваність суддів;

13)суддівське самоврядування.

Перелік принципів адміністративного судочинства у КАС України не збігається з переліком, наведеним у Законі "Про судоустрій", що пояснюється, по-перше, загальністю встановлених цим Законом засад, які стосуються всіх без винятку судів судової системи України, а, по-друге, специфікою адміністративного судочинства.

Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду.

7) обов'язковість судових рішень.

Таким чином, встановлені КАС, а також Конституцією України і Законом "Про судоустрій і статус суддів" принципи є тісно взаємопов'язаними і становлять у сукупності систему. Водночас кожен з принципів відіграє самостійну роль, характеризує адміністративне судочинство у цілому або ж окрему його стадію.

У відповідності з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Завдання, які стоять перед судом, повинні конкретизуватися при розгляді кожної адміністративної справи та на всіх стадіях адміністративного процесу, але в остаточному підсумку вони мають знайти своє відображення у постановленому судом рішенні, що є актом правосуддя. Завдання адміністративного судочинства обумовлюється його особливостями, які відрізняють його від інших видів судочинства. Отже, завдання відображає спрямованість адміністративного судочинства, тобто його кінцеву мету. З огляду на зазначене зміст та спрямованість правосуддя і в зазначеній сфері випливають із головного обов'язку правової держави в забезпеченні прав та свобод людини. Це свідчить про те, що призначенням судової влади є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.