2.2. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011. визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово мешкають в Україні.

При цьому іноземцями визнаються громадяни, які постійно або тимчасово проживають або перебувають на території України належать до громадянства або підданства іноземних держав і не є громадянами України а особами без громадянства - особи, які не належать до громадянства або підданства будь-якої держави.

Ст. 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він;

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок та статус біженця у порядку, встановленому законом.

Іноземці можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому іноземці повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. В'їзд в Україну іноземцю не дозволяється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе за відомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо його національний паспорт або документ, який його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

- якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила, або не виконав законних вимог посадових осіб Прикордонних військ України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Іноземці виїжджають з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку виїзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. Виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

- щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення провадження у справі;

його засуджено за вчинення злочину - до відбування покарання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ 3.1. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном

Правовий статус громадян України за кордоном визначається: 1) законодавством держави їх перебування; 2) законодавством України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загальними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відповідно до їхніх законодавства та міжнародних договорів. Так, у правах та обов'язках стосовно особистого статусу, майнових зобов'язань вони прирівнюються до громадян іноземної держави.

Законодавство України встановлює, що обсяг прав власника визначається за законом місцезнаходження речі (див., наприклад, колізійну норму ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України). Виникнення та припинення права власності на річ визначаються за законом країни, де ця річ знаходилася на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, якщо інше не передбачено законодавством України (ч. 2 ст. 5693 Цивільного кодексу України).

Принцип захисту громадян України, які перебувають за кордоном, з боку України передбачено її Конституцією. Він відображений і в Консульському статуті України від 2 квітня 1994 p., згідно з яким консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, а також міжнародними звичаями. У разі порушення прав громадян України консул зобов'язаний вживати заходів для їх відновлення (ст. 20).

Серед обов'язків, покладених на консула є, зокрема, охорона майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо залишене майно повністю або частково складається з предметів, котрі можуть зіпсуватися, а також при надмірній дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати його і надіслати виручені гроші за належністю (ст, 36). Спадкове майно може бути прийняте консулом для передачі спадкоємцям, які перебувають в Україні (ст. 37).

Консул інформує громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї (ч. 1 ст. 25). Він має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони, будучи відсутніми, не доручили вирішення справи іншій особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, доки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26 Консульського статуту України).

Громадяни України можуть звертатися до компетентних органів держави перебування за захистом порушених прав власності. Будь-яке обмеження майнових прав громадян України за кордоном вважається дискримінацією. До громадян України може застосовуватися реторсія. Деякі питання щодо них можуть вирішуватися на основі взаємності.

Взаємність щодо фізичних осіб у міжнародному приватному праві Режим найбільшого сприяння, спеціальний режим є формами виразу взаємності у міжнародному приватному праві. Взаємність у широкому мiжнародному приватному праві. Взаємність у широкому значенні цього поняття означає надання особам іноземної держави певних прав чи покладення на них певних обов'язків за умови, що особи власної держави користуватимуться аналогічними правами в цій іноземній державі [8. C.115].

Надання взаємності в договірному порядку має метою забезпечити надання прав власним громадянам, якими користуються іноземці — як громадяни цієї держави. Умовно розрізняють два види взаємності: "формальну" та "матеріальну". За "формальної" взаємності іноземним особам надаються права, що випливають із місцевого закону; за "матеріальної" — та ж сума прав, якими користуються вітчизняні громадяни у цій державі. Іноді стверджують, що вітчизняні громадяни в іноземній державі мають користуватись усіма правами, що їх мають власні громадяни цієї іноземної держави (мова йде, наприклад, про права громадян Російської Федерації у Франції). Водночас іноземці можуть мати лише ті права, що їх мають іноземні громадяни інших держав на території певної держави (йдеться про права громадян Франції та інших держав у Російській Федерації)'. Не заперечуючи по суті умовний поділ взаємності, все ж важко погодитися з таким категоричним її тлумаченням (правники Франції не поділяють такого твердження). Адже метою надання прав на основі взаємності є саме двостороннє надання відповідних прав іноземцям двох держав, які домовляються про це [9. C. 156].

Прикладів, які демонструють взаємність, є чимало. Одним із таких є Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про умови та порядок обміну житловими приміщеннями між громадянами обох держав, укладена 20 березня 1993 p. її положення поширюються на осіб, які переселяються з однієї договірної держави в іншу та обмінюють житлові приміщення у зв'язку з цим. Взаємність виявляється, зокрема, у тому, що видані обмінні документи визнаються обома державами (ст. 4). Особи, які одержали обмінні ордери та інші документи для вселення в житлове приміщення за новим місцем проживання, мають право: вивезти все своє рухоме майно, одержані грошові кошти без сплати державного мита й інших зборів; перевести свої грошові вклади й активи, розміщені в банківських установах держави, з якої особа виїжджає (ст. 6). Сторони визнають винесені судові рішення обов'язковими для подальшого виконання на своїй території (ст. 7).

На основі взаємності можуть бути вирішені й інші питання, скажімо, як це зроблено щодо спрощеного порядку перетинання державного кордону громадянами, які постійно проживають у прикордонних областях: Закарпатській (Україна) та Саболч-Сатмар-Берег, Гайду-Бігар (Угорська Республіка) відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Угорської Республіки, укладеної 26 лютого 1993 p.

Норми про взаємність можуть передбачатися міжнародними договорами, у яких йдеться про визнання еквівалентності атестатів і дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань; про визнання шлюбних контрактів; про визнання окремих документів, які застосовують у зовнішньоекономічній діяльності.