47. Характеристика соціально-трудових відносин

У процесі праці люди вступають у певні соціальні відносини, взаємодіючи один з одним.

Соціальні відносини ~ це відносини між соціальними групами (спільнотами) і окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспіль­не становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку осо­бистості, соціальних спільнот. Вони виявляються в положенні окремих груп працівників у трудовому процесі, комунікаційних зв'язках між ни­ми, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поводження і результати діяльності інших, а також для оцінки власного положення, що впливає на формування інтересів і поводження цих груп.

Ці відносини нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й обумовлені ними. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто буде працювати поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Однак потім кожен працівник по-своєму виявляє себе у взаєминах один з одним, з керівником, у став­ленні до праці, до порядку розподілу робіт і т. д. Отже, на основі об'єк­тивних відносин починають складатися відносини соціально-психологіч­ні, що характеризуються певним емоційним настроєм, характером спіл­кування людей і взаємин у трудовій організації, атмосферою в ній.

Таким чином, соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значимість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи.

Вони є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, певними групами працівників і окремими їх членами.

Жодна група працівників, жоден член трудової організації не можуть існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками стосов­но один одного, поза взаємодіями (рис.4.1.).

Як бачимо, на практиці існує різноманіття соціально-трудових відно­син, які характеризують економічні, психологічні і правові аспекти вза­ємозв'язків індивідуумів і соціальних груп у процесах, обумовлених тру­довою діяльністю.

Рис. Види соціально-трудових відносин у сфері праці

Соціально-трудові відносини у сфері праці

Соціально-трудові відносини — це об'єктивно існуюча взаємозалеж­ність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, спрямовані на регулювання якості трудового життя. У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, тому що відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.

48. Структура соціально-трудових відносин

Структура соціально-трудових відносин досить складна і включає різ­номанітні параметри, що характеризують систему побудови дії і регулю­вання соціально-трудових відносин (рис. 1).

Рис. 1 Структура системи соціально-трудових відносин

Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивідууми чи соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами розгля­нутих відносин є: роботодавець, спілка роботодавців, держава. Таким чином, суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути працівник, група працівників, об'єднаних якою-небудь системоутворюючою озна­кою. У цьому зв'язку соціально-трудові відносини можуть бути індивіду­альними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими чи колективними, коли працівники (роботодавці) вза­ємодіють між собою. Звідси соціально-трудові відносини можуть підроз­ділятися на дво-, три- і багатосторонні. Як суб'єкт соціально-трудових від­носин може виступати організація (підприємство) чи її група, а також територіальне утворення. Як суб'єкт світове співтовариство за певних умов розглядає й окрему державу.

Рис. 2 Суб'єкти соціально-трудових відносин

Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально-трудових від­носин в умовах ринкової економіки.

Найманий робітник — це громадянин, що уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Договір наймання може бути письмовим чи усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Як найма­ний працівник — суб'єкт соціально-трудових відносин можуть виступати як окремі працівники, а також і групи працівників, що розрізняються за своїм становищем у соціально-професійній структурі, спрямованістю інтересів, мотивацією праці й іншими ознаками.

Роботодавець, відповідно до міжнародної класифікації статусу в зай­нятості, — це людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного чи декількох працівників. Звичай­но роботодавець є власником засобів виробництва. Однак у господар­ській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державно­му секторі економіки, що наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча сам він також є найманим працівни­ком держави і не володіє засобами виробництва.

Роль держави в соціально-трудових відносинах досліджена багатьма фахівцями (Р. Фрімен, М. Саламон та ін.). Систематизація їхніх погля­дів, аналіз практичного досвіду діяльності держави в сфері соціально трудових відносин показує, що найчастіше вона виконує тут такі ролі: законодавця, захисника прав, регулювальника, роботодавця.

Ступінь реалізації кожної з цих рольових функцій держави, характер їх сполучення в кожен конкретний момент часу визначаються історични­ми, політичними, економічними умовами розвитку держави. Тому роль останнього в соціально-трудових відносинах може змінюватися істотно.

Взаємозв'язки між суб'єктами соціально-трудових відносин виникають на різних рівнях, працівник—працівник; працівник—роботодавець; проф­спілка—роботодавець; роботодавець-держава; працівник—держава й ін.