§ 1. Криміналістична характеристика крадіжок

Крадіжки — найбільш поширені та небезпечні злочини, що пося­гають на державне, колективне та особисте майно громадян. Відповід­но до ст. 185 КК крадіжка — таємне викрадання чужого майна. Ступінь суспільної небезпечності цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у вигляді злочинного промислу злодіями- рецидивістами чи особами, які ухиляються від суспільно корисної праці, або неповнолітніми, які об’єдналися в організовані злочинні групи з метою систематичного вчинення крадіжок.

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різ­няться за предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це вирізняють:

1. крадіжки з приміщень — крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;

2. крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підпри­ємств, підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному транспорті;

3. крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;

4. кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);

5. крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопе­дів тощо).

Будь-який злочин, у тому числі крадіжка, — це подія, що характе­ризується сукупністю тільки їй притаманних властивостей і відмінних ознак. Разом з тим ці злочини мають і спільні риси, що дозволяють надати їм узагальнену характеристику і виділити при цьому певну специфіку розслідування деяких видів крадіжок. Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні ознаки (еле­менти): обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки; предмет

333

злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; осо­бу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо); особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є об­становка., в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і зде­більшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, примі­щенням тощо). За характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників фор­мування способу приготування та вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах ново­будов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання усередину житла, недосконалість засувних пристроїв та ін.), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, що пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких обрання місця реалізації злочинних дій є ви­падковим (кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок зумовлює обрання відповідного часу їх вчинення. Наприклад, дев’ять з десяти квартирних крадіжок вчиня­ються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини — уліт­ку; крадіжки з крамниць, комор — у вечірні та нічні часи, святкові або вихідні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, крамницях, на ринках та в інших багатолюдних місцях.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети ре­лігійного культу, імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персо­нальні комп’ютери, одяг, взуття та інші предмети господарсько- побутового призначення, у тому числі продукти харчування. Предметом кишенькових крадіжок є гроші, а також коштовності, відеокамери, фотоапарати, портативні магнітофони, плейєри, які викрадають із су­мок, портфелів тощо.

Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, котрі можна розібрати (мотор, шасі, колеса, магнітофон та ін.). У сфері ко­мунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо. Щорічно збіль­шується кількість крадіжок вогнепальної зброї та вибухових речовин з військових частин, складів та інших сховищ.

Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення та ін. Так, орієн­тування злочинця на місці крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при обранні схованок і відборі коштовностей свідчать про достатню поінформованість (обізнаність) злочинця про місцезнаходження пред­метів, які його цікавлять. Викрадення автомашин, крадіжки апаратури, електролічильників, телевізійних кабелів, антен вчиняються, як правило, особами, які мають певні професійно-технічні знання і навички.

Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характе­ристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення зло­чинів даного виду. За останні роки крадіжки державного, колективно­го та особистого майна набули рис організованої і професійної спря­мованості, відрізняються кваліфікованими способами їх вчинення, що включають різноманітні дії при підготовці до крадіжки, безпосередньо­му заволодінні матеріальними цінностями (майном), а також прихову­ванні слідів злочинного посягання. До числа дій злочинців при під­готовці до вчинення крадіжки слід віднести такі:

1. обрання об’єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля тощо) здебільшого здійснюється або проведенням розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб, у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2. вивчення об’ єкта крадіжки та обстановки, в якій злодію дове­деться діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного пра­цівника, страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого «відвідування» злочинець намічає предмети крадіжки і визначає місця їх зберігання, вивчає розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створює необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3. обрання найбільш ефективного способу безпосереднього заво- лодіння майном, а також підготовка необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснено злочинний намір (знарядь спеціально­го призначення, що використовуються для подолання перешкод, вим­кнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об’єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

4. обрання способу приховування слідів крадіжки, у тому числі приховування чи збут викраденого;

5. попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного у підготовлюваному злочині, а також в разі необхідності — забезпечення «алібі» та ін.

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні кра­діжки і крадіжки майна із закритих приміщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слідів і знарядь злому, схожість обставин вчинення та ін., що дозволяє об’єднати способи безпосереднього про­никнення у приміщення у три групи.

До першої групи належать способи, що виключають застосування будь- яких технічних засобів, — так званий «безінструментальний» метод (злом вхідних дверей та засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень становлять дії, вчинені з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалі­зацію злочинного наміру. До них належать або спеціально виготовле­ні злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, со­кира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз, клей герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються від­жимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної і соляної кислот (так званої «цар­ської горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного ци­ліндричного замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або перекушування його дужки, зруйнування конструк­тивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), вистав­лення, вирізання або видавлювання віконного скла, зламування стулок віконної рами, кватирки чи дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони, спускаючись по канату з даху бу­динку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, мате­ріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і використання ключа від вхідних дверей, «захова­ного» жертвою в обумовленому для членів сім’ ї місці (під дверним килимком, у шафці електрощитка, поштовій скриньці тощо); прохід через залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських при­міщень, лоджій і балконів, пролізання через сміттєпроводи, сантехніч­ні вентиляційні шахти.

Певні особливості мають і способи приховування злочину. Часто вживаються заходи щодо знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або обезжи­рюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовніш­нього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення марку­вальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальши­вих алібі тощо).

Відомості про спосіб вчинення крадіжки дозволяють визначити деякі особливості особи, яка вчинила даний злочин (стать, вік, рід за­нять тощо). Так, проникнення у житло шляхом злому підлітки здебіль­шого здійснюють із застосуванням різних знарядь, тоді як «безінстру- ментальний» спосіб (удар плечем, ногою, рукою та ін.) неповнолітніми застосовується досить рідко. Для підлітків характерним способом вчинення крадіжки є «вільний доступ» у квартири родичів, знайомих, друзів, іноді використання ключа, одержаного від потерпілого або шляхом обману малолітніх дітей.

Один з елементів криміналістичної характеристики крадіжок — це відомості про типові сліди та інші джерела. Механізм утворення слідів під час вчинення крадіжок зумовлюється характером взаємодії злочинця з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події слі­ди залишають: а) злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.) та б) знаряддя злочину. Так, «безінструментальний» метод злому вхідних дверей характеризується значним пошкодженням по­верхні дверей та дверної коробки, петель, замків, наявністю відбитків підошов взуття тощо. Характерними ознаками віджимання дверей і дверної коробки є наявність на чільній і засувній планках замка по­шкоджень у вигляді вдавлених слідів від робочої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями так званого методу «царської горілки» передбачає наявність слідів кислотної дії у вигляді плавлення і крапель

металу (киплячої рідини) із замкової шпари і відповідних плям на під­лозі під дверима. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі, одязі, взутті) та використовуваних ним знаряддях також можуть залишитися сліди з місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашарування фарби, штукатурки, ґрунту, металевих ошурків чи дерев’яної тирси, волокон тканини тощо).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце по­сідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють кра­діжки, можна умовно поділити на дві групи:

1. професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі злодійська діяльність — одна з найбільш ста­лих і «рецидивонебезпечних». Вони ж очолюють злочинні формуван­ня і мають певну спеціалізацію («карманники»; «техніки» — проника­ють у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи клю­чі; «слюсарі» і «шніфери» — шляхом злому дверей і засувних при­строїв; «склярі» — виставляючи або видавлюючи віконне скло);

2. особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без на­лежної охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко за­лишити місце крадіжки.

Дані криміналістичних характеристик крадіжок свідчать про якіс­ні зміни злочинного середовища. Спостерігається значне омолоджен­ня квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п’ятий з числа засуджених за крадіжки був старший 29 років). Водно­час серед засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі переважають особи середнього віку (30-49 років). Майже по­ловина крадіжок вчиняється злодійськими групами з розподілом ролей між членами і відповідною «технологією» підготовки, вчинення та приховування цих злочинів (наводка, збирання інформації, відпрацю­вання плану, розподіл функцій виконання, збут краденого).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян слід виділити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв’язок «злочинець — потерпілий» часто посідає ключове міс­це у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характе­ристиці крадіжок головним чином акумулюється інформація про по- 338

терпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновків про специ­фіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв’язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготовки і вчинення квартирної крадіжки (майновий стан, місця схову грошей чи коштовностей, трива­ла відсутність тощо). При цьому особливо виділяються дані про віктим- ну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань, нерозбірливість і довірливість до незна­йомих людей, демонстрування забезпеченого побуту, систематичне публікування об’яв про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштов­них речей, звичка мати при собі значні суми грошей).

Основні обставини, які слід встановити під час розслідування кра­діжок, такі:

а) факт таємного викрадення майна;

б) місце, час та умови вчинення крадіжки;

в) предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки;

г) спосіб вчинення крадіжки, технічні засоби, що були застосовані для таємного викрадення і приховування;

ґ) тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці кра­діжки;

д) суб’єкт крадіжки (ким воно вчинене), винність в її вчиненні, мотиви поведінки;

е) наявність злочинної групи та роль кожного з її членів;

є) спосіб, час та місце збуту вкраденого;

ж) обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;

з) обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку може виникнути потреба у вста­новленні й інших важливих у справі обставин.