§ 7. Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрю­ваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком завідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень — важливе завдання слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній лі­тературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності орієнтуючого характеру. Зокрема, такі критерії включають:

1. компетентність допитуваного (коли характер показань останньо­го, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

2. його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є вірними);

3. рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особли­востей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу);

4. унікальність показань (якщо повідомлення має власну індивіду­альність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим);

5. емоційна насиченість показань (правдиві показання мають по­рівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, поси­лань і вказівок на переживання);

6. критерій невідповідностей (добросовісний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між со­бою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності).

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психо­фізіологічними реакціями. Виявити неправду в показаннях таке спосте­реження не здатне, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відображають динаміку стану допитуваного під час допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред’явлений доказ. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а лише виконують орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливим є виявлення не­гативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах:

а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце;

б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути. Так, у разі на­явності даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості до­питуваного. Значення негативних обставин у допиті полягає в тому, що вони виступають специфічними сигналами неправди у показаннях і по­требують застосування відповідних тактичних прийомів.

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків перед­бачає їх попереднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольо­вий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, з метою запобігання неправди та її встановлення слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Отже, неправду можна відвернути на стадії встановлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямо­ваних на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові без­конфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди і одержати об’єктивні показання за допо­могою цієї системи прийомів не завжди можливо.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття не­правди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення. Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту об­винуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:

1. викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним власної версії;

2. викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваче­ним своєї вини;

3. подолання замовчування обвинуваченим фактів, які цікавлять органи розслідування;

4. викриття неправдивої заяви про алібі;

5. встановлення обмови;

6. встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитува­ного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встанов­лених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обви­нувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред’ явлення доказів, які підтверджують перебування допитува­ного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці зло­чину.

Розглянемо функціональне призначення та ефективність окремих тактичних прийомів цієї підсистеми під час її використання.

При розслідуванні квартирної крадіжки як підозрюваний був до­питаний Г., котрий мешкав у сусідньому будинку. На допиті Г. заявив, що він нічого не знає про вчинений злочин, оскільки тоді, коли сталася крадіжка, він перебував у спортивному таборі за містом. Тактику викриття неправди було засновано на використанні групи тактичних прийомів допиту. Зокрема, слідчий поставив деталізуючі запитання щодо тих заходів, які проходили у таборі в той час, коли було вчинено крадіжку (такими заходами були відвідування басейну та обід). Від­носно відвідування басейну допитуваному було поставлено такі за­питання: Чи відвідував Г. басейн? Коли він прийшов туди? Чи органі­зовано проходило плавання? Хто керував спортсменами? З ким він спілкувався? Про що вони розмовляли? Як довго він там пробув? З ким він пішов з басейну? Відносно обіду: Чи ходив Г. на обід? Чи не було спізнення з приготуванням їжі? Що було подано на обід? За яким столом він сидів? Хто обідав з ним за одним столом? Про що вони говорили? Хто першим вийшов з-за столу? Після фіксації відповідей допитуваного слідчий оголосив показання К. і С., на котрих посилався підозрюваний Г. як на осіб, що можуть підтвердити його дані. Хоча у цілому ці показання підтверджували факт присутності Г. і в басей­ні, і на обіді, але в деталях їхні показання мали істотні розбіжності. Слідчий оголосив ті фрагменти показань, які суперечили показанням Г. Підозрюваний пояснив їх наявність тим, що «ніхто не ставив за мету запам ’ятовувати нікому не потрібні дрібниці».

Наступним тактичним прийомом, використаним у допиті, було оголошення показань вихователя табору В., який шукав Г близько 12-ї години на території табору в той день і не міг знайти його, а зустрів­ся з ним лише о 14-й годині.

Становить інтерес і прийом, заснований на результатах огляду місця події. Так, попередньо у допитуваного було з ’ясовано, що він ніколи не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а після цього слідчий повідомив йому про виявлені в процесі огляду місця події сліди рук Г., роз ’яснив їх значення.

Таким чином, тільки використання всього комплексу тактичних прийомів підсистеми сприяло спростуванню заяви про алібі та одер­жанню правдивих показань про обставини вчиненого злочину.