§ 5. Встановлення психологічного контакту

Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологіч­на «атмосфера» допиту, яка сприяє взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, певний «настрій» на спілкування.

Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнен­ня двох його рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання та

2. коли його примушують до цього. Такий контакт може йти з нарос­танням, а може гаснути чи раптово виникнути і так само раптово зникнути.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, його встановлення і підтримання залежать як від слідчого, так і від допиту­ваного, хоча ініціатива повинна належати слідчому. Існує двосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слідчого певний інтерес.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знання психології допитуваного. Він повинен враховувати його індивідуально- психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на мо­мент допиту, життєвий досвід та ін.

Тактичні прийоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту з допитуваним, ґрунтуються на використанні даних психоло­гії, логіки та інших наук. У цьому відношенні певний інтерес станов­лять способи впливу на людей, запропоновані Дейлом Карнегі¹. Він рекомендує шість таких способів: 1) виявляйте щирий інтерес до інших людей; 2) усміхайтеся; 3) пам’ятайте, що для людини звук її імені — найбільш солодкий і найбільш важливий звук людської мови; 4) будь­те добрим слухачем, заохочуйте інших розповідати вам про себе; 5) ведіть розмову в колі інтересів співрозмовника; 6) давайте людям відчути їх значущість і робіть це щиро. Банальність деяких з наведених прийомів є очевидною, однак це не позбавляє їх практичного значення при пев­ній інтерпретації.

Побудова системи тактичних прийомів передбачає необхідність з’ ясувати мету встановлення психологічного контакту. Відповідно до мети і процесуального становища допитуваного в системі тактичних прийомів можуть бути виділені такі підсистеми:

1. сприяюча адаптації до обстановки допиту і усуненню небажа­них станів психіки допитуваного:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — уточнення анкетно- біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не стосується предмета допиту; демонстрація слідчим поінформо­ваності про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси;

щодо свідка (потерпілого) — повідомлення про мету допиту; бесі­да на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не стосується пред­мета допиту; переконання у невідворотності покарання злочинців;

2. стимулююча установку на необхідність спілкування:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — роз’яснення допитува­ному сутності його процесуального становища; демонстрація перспек­тив ситуації, що склалася; роз’яснення значення щиросердості роз­каяння, інших пом’якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного;

щодо свідка (потерпілого) — переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування; роз’яснення сутності наслідків вчи­неного злочину або можливості їх виникнення у майбутньому; демон­стрування фотознімків (предметів), пов’язаних із вчиненим злочином та його наслідками; використання позитивної оцінки якостей особи допитуваного.

Розглянемо зміст і роль окремих тактичних прийомів щодо під­системи, яка сприяє адаптації до обстановки допиту та усуненню не­бажаних станів психіки обвинуваченого (підозрюваного).

Так, у процесі з’ясування обставин анкетно-біографічного харак­теру слідчий може уточнювати деякі з них з метою визначення психо­логічного стану допитуваного, включення його в активне спілкування, визначення рівня інтелектуального розвитку допитуваного і рівня во­лодіння ним мовою, усунення емоційного напруження. Уточнювати можна дані, які викликають позитивні емоції у допитуваного. Зокрема, коли заповнюється графа про місце народження, доцільно спитати об­винуваченого про те, як довго він жив у цьому місці, коли переїхав, чи подобаються йому місця, де він народився, які у цих місцях визначні пам’ятки. Цей тактичний прийом пов’язаний зі вступом у спілкування і має орієнтуючий характер.

Наступний тактичний прийом — це бесіда з допитуваним на сторон­ню тему або на тему, що цікавить, але не стосується предмета допиту. Важливе значення у цьому відношенні має вміння слідчого вірно оби­рати тему для бесіди, що визначається знанням інтересів допитуваного, його захоплень, рівнем загальної культури. Бесіди на такі теми дозволя­ють змінити психологічний стан допитуваного, позитивно впливають на обвинуваченого (підозрюваного) незалежно від того, перебуває він у збудженому чи пригніченому стані. Загальмованість, як і схвильованість, зумовлюється напруженням, усунути яке допомагає спілкування. Змі­нюючи тему бесіди, треба знайти таку, яка викличе у допитуваного ін­терес. Допитуваний не повинен відчути, що його «виводять» на зазда­легідь заплановану тему бесіди. Це можна зробити шляхом включення в поле зору допитуваного предметів, пов’язаних з його інтересами, які викликають у нього позитивний емоційний відгук.

У процесі такої бесіди проявляються комунікативні якості слідчо­го, що впливають на встановлення психологічного контакту. Деякі криміналісти розглядають вплив на допитуваного позитивними якос­тями — ввічливістю, справедливістю, доброзичливістю, принципові­стю — як тактичний прийом, що сприяє встановленню контакту. Дійсно, позитивні якості особи слідчого сприятливо впливають на встановлення і підтримання контакту, проте вони не можуть розгляда­тися як самостійні тактичні прийоми, а мають бути притаманні всьому спілкуванню слідчого і допитуваного.

Тактичний прийом, який полягає у демонстрації слідчим поінфор­мованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси, сприяє адаптації підозрюваного на допиті, усуненню небажаних станів його психіки. Застосування цього прийому викликає у допитуваного інтерес до інформації, яку повідомляє слідчий, відвертає від чинників, що заважають зосередитися на головному, сприяє відвертості допиту­ваного.