4. Собівартість продукції та собівартість окремих виробів

Планування витрат дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації внутрі­шньо-економічних відносин між ними, визначення рентабельності виробів підприємства й обгрунтування його цінової політики.

Собівартість продукції - це грошовий вираз витрат підрозділів або підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виро­бничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контро­лю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є осно­вним джерелом зростання прибутку підприємства.

Процес планування собівартості у підрозділах пов'язаний із вирі­шенням ряду економічних завдань, а саме:

• обгрунтуванням цін на нові вироби;

• плануванням рентабельності підрозділів;

• аналізом витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах або підрозділах і визначення шляхів їх зниження;

• плануванням організаційного-технічних заходів, пов'язаних з підвищенням економічної ефективності роботи підрозділів.

Залежно від часу формування затрат розрізняють: планову, фа­ктичну, нормативну і кошторисну собівартість.

Планова собівартість - розрізняється залежно від часу формуван­ня, її визначають перед початком планового періоду на основі про­гресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складан­ня плану.

Фактична собівартість - розрізняється залежно від часу форму­вання, відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію про­дукції за даними бухгалтерського обліку.

Нормативна собівартість - розрізняється залежно від часу фор­мування, витрати на виробництво і реалізацію продукції розрахову­ють на основі поточних норм витрат ресурсів.

Кошторисна собівартість - розрізняється залежно від часу фор­мування, характеризує витрати на виріб або замовлення, які викону­ються в одноразовому порядку.

Собівартість поділяють залежно від місця формування витрат на собівартість підрозділу, виробничу, повну.

Собівартість підрозділу - розрізняється залежно від місця форму­вання витрат, це сума витрат на виробництво продукції в межах під­розділу.

Виробнича собівартість - розрізняється залежно від місця форму­вання витрат, тобто грошові витрати на виробництво продукції в ме­жах всього підприємства.

Повна собівартість - включає в себе всю сукупність виробничої собівартості і поза виробничих витрат.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівар­тість:

• місячну;

• квартальну;

• річну.

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної, валової, реалізованої продукції, незавершеного виробництва.

Визначення витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією оди­ниці продукції, називається калькулюванням, а документ, в якому во­ни відображені - калькуляцією. В калькуляції всі витрати групуються за статтями. Перелік типових статей калькуляції може змінюватися залежно від характеру і структури виробництва. Перелік статей, їх склад і порядок розроблення калькуляцій затверджується в галузевих рекомендаціях з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції. При цьому групування витрат в усіх галузях повинно за­безпечити виділення прямих витрат, які можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість конкретних видів виробів. До них належать такі методи калькулювання:

Нормативний метод калькулювання - коли витрати на одиницю продукції встановлюються за нормами.

Параметричний метод калькулювання - коли витрати на проек­тований виріб встановлюються виходячи із залежності між рівнем цих витрат і змінами техніко-економічних параметрів виробу.

Розрахунково-аналітичний метод калькулювання - коли прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі.