[Ред.]Поняття висловлювання
У процесі спілкування люди не просто будують речення, а використовують ці речення для виконання таких дій, як інформування, прохання, порада, питання, наказ, попередження, обіцянка, вираження вдячності і т.ін. Все це — мовленнєві акти. В мовленнєвих актах використовуються речення; але мовленнєві акти і реченнями — різні поняття .
Теорія мовленнєвих актів розглядає мовленнєве спілкування як один із різновидів цілеспрямованої поведінки, яка підпорядковується певним правилам. У будь-якому висловлюванні (тобто в мовленнєвому акті висловлювання) розрізняються 3аспекти; інакше кажучи, в ньому розрізняються принаймні 3 різні акти, що здійснюються мовцем: а) акт власне виголошення речення (локутивний акт); б) пропозиційний акт (що містить акт референції, тобто залучення в зону розглядання певних об'єктів, і акт предикації, тобто приписування властивостей цим об'єктам); в) іллокутивний акт, наприклад, вираження ствердження, обіцянки, прохання, вдячності; подача наказу, поради, ставлення питання — взагалі, реалізація комунікативного наміру мовця.
[Ред.]Семантико-прагматичне представлення висловлювання
Термін «висловлювання» вживається у лінгвістичній літературі в двох значеннях —
як синонім терміну «мовленнєвий акт»
як позначення для мовленнєвого відтворення, здійсненого в ході мовленнєвого акту й розглядуваного в контексті цього мовленнєвого акту. Ми використовуємо у всіх випадках, крім прямого цитування, тільки друге його значення.
М. М. Бахтін висловив у своїх статтях, надрукованих в (1979), таку думку: «… те, що вони (лінгвісти) вивчають як речення, є якимось гібридом речення (одиниці мови) та висловлювання (одиниці мовленнєвого спілкування)», с. 253. Насправді між реченням та його використанням у висловлюванні велика відстань: «Речення, ствердне за своєю природою, стає реальним ствердженням лише в контексті ствердного висловлювання» (с. 213). «Тільки висловлювання має безпосереднє відношення до дійсності й до живого мовця (суб'єкта). В мові лише потенційні можливості (схеми) цих відношень… Тільки висловлювання може бути (не)вірним, істинним, (не)правдивим, справедливим тощо» (с. 301). «Речення як одиниця мови, подібно до слова, не має автора. Воно нічиє, як і слово, й, лише функціонуючи як ціле висловлювання, воно стає вираженням позиції індивідуального мовця в конкретній ситуації мовного спілкування» (с. 263).
Половинчастість лінгвістичного підходу полягає в тому, що, з однієї сторони, в багатьох випадках замість речення розглядають висловлювання, тобто речення в контексті свого мовленнєвого акту, оскільки йде мова, наприклад, про співвідношення речення з дійсністю; а з іншої сторони, це роблять неявно, тобто перехід від речення до висловлювання ніяк не відзначається, й замість того, щоб розглядати мовленнєвий акт у всій його повноті, тобто з його автором, мовленнєвими намірами автора, адресатом тощо, обмежуються вкрай спрощеним уявленням про мовленнєвий акт: «При аналізі такого окремого речення зазвичай і розглядають його як завершене висловлювання в якійсь украй спрощеній ситуації: сонце зійшло, і мовець констатує: „Сонце зійшло“ (The sun has risen)… В дійсності ж будь-яке подібне повідомлення до когось звернене, чимось викликане, має якусь мету, тобто є реальною ланкою в ланцюзі мовленнєвого спілкування…» (с. 263).
Кінцевою метою опису семантики мови мають бути експліцитні правила співвіднесення речень із їхнім змістом. Виявляється, проте, що значні компоненти змісту речення природно виявляються лише при розгляданні речення в контексті мовленнєвого акту, що вимагає переходу від речення до висловлювання.