12. Правові засади діяльності представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)

У патентних правовідносинах можуть брати участь представники у справах інтелектуальної власності(патентні повірені). Варто зазначити, що відповідно до положень законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки», іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами території України, у

відносинах з Установою реалізують свої права лише через патентних повірених. Відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р.№ 545, патентний,повірений надає фізичним та юридичним особам (далі — особи, яких він представляє) допомогу і послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Держдепартаменті та установах, що належать. до сфери його управління, а також: судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними-особами. Згідно з Положенням патентний повірений повинен бути громадянином України, який:

— постійно проживає в Україні; - має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності; - має не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної, власності; - склав кваліфікаційні екзамени,пройшов атестацію і одержав свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного. Держдепартамент веде Державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). Патентному повіреному, внесеному до Державного реєстру, присвоюється реєстраційний номер. Особи, не зареєстровані в Державному реєстрі, не можуть називатися патентними повіреними. Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Патентний повірений згідно із законодавством у межах доручення особи має право представляти її у відносинах з Держдепартаментом та установами, що належать до сфери його управління,а також судовими органами, кредитними установами, іншими фізичними та юридичними особами, зокрема: - підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів тощо; - подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних документів;- виконувати платіжні операції; вносити зміни до опису винаходів і креслень;

— відкликати заявки на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

— подавати доповнення, заперечення, скарги;

— вживати заходів для підтримання чинності охоронних документів;

— проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є патентні дослідження;

— представляти інтереси власників прав па об'єкти інтелектуальної власності в державних і судових органах тощо.

13. Поняття авторського права (ап) та його джерела

В об'єктивному розумінні АП— це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літ-ри та мист-ва. У суб'єктивному розумінні — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням твору літ-ри, науки і мист-ва. У зв'язку з прийняттям Закону Укр. "Про АП і суміжні права" Верх. Рада Укр. постановою від 4 .02.1994p. внесла до ЦК Укр. такі зміни: 1. Ст. 472 викласти у такій редакції. "Стаття 472. Законодавство Укр. про АП і суміжні права. Законодавством Укр. охороняються особисті і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літ-ри і мист-ва (АП), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відносини, що складаються у зв'язку зі створенням і використанням об'єктів АП і суміжних прав, регулюються Законом Україні "Про АП і суміжні права" та іншими законодавчими актами Укр. 2. Статті 473—513 виключити. Завдання АП— встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності суспільству.Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. АП проголошує і забезпечує широкий захист особистих і майнових прав авторів. Джерела АП представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конст. Укр. 1996p., конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон Укр. "Про АП та суміжні права" та інші закони. Стаття 54 Конст. гарантує громадянам Укр. свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелект., творчої діяльності. У ст. 55 Конституція Укр. надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон Укр. "Про власність" проголошує в ст. 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та ін.. результати інтелект. діяльності. Ст. 41 цього закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелект. власності. Важливе значення у регулюванні авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимуться Каб.Мін. Укр. або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками. Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті АП велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення АП. Верх. Суд Укр. узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Особливу групу джерел сучасного АП становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 p.); Всесвітня (Женевська) конвенція про АП(1952 p.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 p.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелект. власності (Стокгольм,1967p., чинна з 1970p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 p.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 p.). Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обоз'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі АП. В Укр. укладення міжнародних договорів є конституційним правом. Якщо міжнародним договором, учасником якою є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві Укр. про АП і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону про АП).