25. Проблема істини у філософії

Метою пізнання є істина. Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї. Щоб правильно вирішити проблему істини, слід насамперед вирішити два питання:

1. Чи існує об'єктивна істина, тобто чи може в людському уявленні постати такий зміст, який не залежить від суб'єкта, не залежить від людства?

2. Якщо це так, то чи може людське уявлення, у якому відображається об'єктивна істина, відобразити її зразу, цілком, безумовно, абсолютно чи лише приблизно, відносно?

Питання про об'єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об'єктивний матеріальний світ. Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об'єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.

26. Відносність, об’єктивність і абсолютність істини в процесі пізнавальної діяльності.

Питання про повноту наших знань, про пізнання як процес пов'язане з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині.

Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об'єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. Відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.

Абсолютна істина – це повне, адекватне відображення в людській свідомості об'єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.

Істина є адекватне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини.

Об'єктивну В. І Ленін визначав як зміст людського уявлення, яке не залежить від суб'єкта, ні від людини, ні від людства. Об'єктивна за змістом і джерелом істина проте існує не поза суб'єктом, а в його свідомості, проявляючись у формі уявлень, понять, ідей, теорій. Вона осягається завдяки пізнавальній активності суб'єкта, в основі якої лежить практична активність. Істина, таким чином, це характеристика окремих (гносеологічних) відношень між об'єктом і суб'єктом.

27. Практика як єдиний достовірний та універсальний критерій істини

Основою пізнання завжди є практика. І все ж практика і пізнання, теорія і практика завжди знаходяться в єдності. Вони є сторонами пізнання, які між собою взаємодіють, взаємовпливають і є діалектично зв'язаними протилежностями, що знаходяться як в стані відповідності, гармонії, так і дисгармонії, конфлікту, конфронтації чи ін.

Практика і пізнання органічно пов'язані: перша має пізнавальну сторону, а пізнання - практичну. Вони єдині, хоча їх не можна зводити одне до одного, що виражається в їх особливій, специфічній природі та своєрідності функцій.

Щодо пізнання практика реалізує свою базисну, детермінаційну та функції рушія пізнання та критеріальну. В свою чергу, пізнання реалізує цілий ряд функцій стосовно практики: інформаційну, регулятивну, коригуючу та ін.

Категорія практики задає вихідні орієнтири для формування цілісних уявлень про людину в усій багатоманітності її взаємозв'язків із навколишнім світом. Пізнання постійно допомагає вирішувати практичні завдання. Це стосується й філософської теорії, яка раніше сприймалась як втілення відречевно-споглядального відношення до світу.