
- •1. Основні структурні елементи світогляду. Історичні типии світогляду.
- •2.Філософія як теоретична основа світогляду.
- •3. Предмет і структура філософії.
- •4. Основні функції філософії:
- •5. Основне коло філософських питань.
- •6. Місце філософії в системі культури. Що дає вивчення філософії людині?
- •7. Свідомість як вища форма відображення дійсності.
- •8. Соціально-історична проблема свідомості.
- •9. Особливості матеріалістичної та ідеалістичної розробки проблеми свідомості.
- •10. Філософський зміст проблеми буття.
- •11. Діяльність як спосіб існування людини. Типологія видів практики.
- •12. Проблема єдності світу.
- •13. Категорії рух і розвиток у філософії. Різноманітність форм руху та проблема їх класифікації.
- •14. Сучасні філософські уявлення про простір і час.
- •15. Діалектика як загальна теорія розвитку.
- •16. Діалектика як загальна теорія розвитку.
- •17. Категорії діалектики. Приклади філософського аналізу.
- •18. Основні закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей.
- •19. Основні закони діалектики: закон взаємного переходу кількісних змін в якісні.
- •20. Основні закони діалектики: закон заперечення заперечення.
- •21. Сутність альтернативних концепцій: діалектика та метафізика
- •22. Проблема пізнання філософії
- •23. Об’єкт та суб’єкт пізнання. Неподільність у пізнавальному процесі.
- •25. Проблема істини у філософії
- •26. Відносність, об’єктивність і абсолютність істини в процесі пізнавальної діяльності.
- •27. Практика як єдиний достовірний та універсальний критерій істини
- •28. Рівні та форми пізнання
- •29. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання та їх методи
- •31. Світоглядні ідеї та філософські школи Стародавнього Китаю
- •30. Світоглядні ідеї та філософські школи Стародавньої Індії
25. Проблема істини у філософії
Метою пізнання є істина. Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї. Щоб правильно вирішити проблему істини, слід насамперед вирішити два питання:
1. Чи існує об'єктивна істина, тобто чи може в людському уявленні постати такий зміст, який не залежить від суб'єкта, не залежить від людства?
2. Якщо це так, то чи може людське уявлення, у якому відображається об'єктивна істина, відобразити її зразу, цілком, безумовно, абсолютно чи лише приблизно, відносно?
Питання про об'єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об'єктивний матеріальний світ. Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об'єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.
26. Відносність, об’єктивність і абсолютність істини в процесі пізнавальної діяльності.
Питання про повноту наших знань, про пізнання як процес пов'язане з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині.
Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об'єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. Відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.
Абсолютна істина – це повне, адекватне відображення в людській свідомості об'єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.
Істина є адекватне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини.
Об'єктивну В. І Ленін визначав як зміст людського уявлення, яке не залежить від суб'єкта, ні від людини, ні від людства. Об'єктивна за змістом і джерелом істина проте існує не поза суб'єктом, а в його свідомості, проявляючись у формі уявлень, понять, ідей, теорій. Вона осягається завдяки пізнавальній активності суб'єкта, в основі якої лежить практична активність. Істина, таким чином, це характеристика окремих (гносеологічних) відношень між об'єктом і суб'єктом.
27. Практика як єдиний достовірний та універсальний критерій істини
Основою пізнання завжди є практика. І все ж практика і пізнання, теорія і практика завжди знаходяться в єдності. Вони є сторонами пізнання, які між собою взаємодіють, взаємовпливають і є діалектично зв'язаними протилежностями, що знаходяться як в стані відповідності, гармонії, так і дисгармонії, конфлікту, конфронтації чи ін.
Практика і пізнання органічно пов'язані: перша має пізнавальну сторону, а пізнання - практичну. Вони єдині, хоча їх не можна зводити одне до одного, що виражається в їх особливій, специфічній природі та своєрідності функцій.
Щодо пізнання практика реалізує свою базисну, детермінаційну та функції рушія пізнання та критеріальну. В свою чергу, пізнання реалізує цілий ряд функцій стосовно практики: інформаційну, регулятивну, коригуючу та ін.
Категорія практики задає вихідні орієнтири для формування цілісних уявлень про людину в усій багатоманітності її взаємозв'язків із навколишнім світом. Пізнання постійно допомагає вирішувати практичні завдання. Це стосується й філософської теорії, яка раніше сприймалась як втілення відречевно-споглядального відношення до світу.