
- •Філософія, її об’єкт і предмет.
- •Функції філософії, розділи філософії.
- •Гуманістична спрямованість філософії.
- •Виникнення філософського знання; основні проблеми філософії.
- •Світогляд, його сутність і структура.
- •Характеристика історичних типів світогляду.
- •Роль філософії у формуванні культури сучасного спеціаліста.
- •Основні функції філософії та їх роль у суспільстві.
- •Ортодоксальні філософські школи Давньої Індії.
- •Неортодоксальні філософські школи Давньої Індії.
- •Філософські та етико-політичні позиції Конфуціанства.
- •Філософія Даосизму.
- •Філософія Легістів та моїстів.
- •Характерні риси Античної філософії.
- •Філософські погляди Сократа.
- •Атомізм Левкіппа — Демокріта — Епікура.
- •Філософія Платона.
- •Філософські погляди Аристотеля.
- •Мілетська філософська школа.
- •Піфагорійська філософська школа.
- •Елейська школа філософії та її представники.
- •Філософія софістів.
- •Філософія Геракліта і Кратіла.
- •Філософія Парменіда та Зенона.
- •Епікуреїзм: характеристика філософських позицій.
- •Скептицизм: філософські погляди.
- •Філософські ідеї школи Стоїцизму.
- •Загальна характеристика філософії Середньовіччя.
- •Філософія апологетиків.
- •Патристика як напрям Середньовічної філософії.
- •Філософія напряму схоластика.
- •Проблема універсалій. Середньовічна боротьба між реалізмом та номіналізмом.
- •Філософія Августина Аврелія.
- •Філософія т. Аквінського. Неотомізм.
- •Характерні риси філософії епохи Відродження.
- •Природничо-наукові погляди н. Кузанського.
- •Філософські погляди Дж. Бруно.
- •Філософські погляди м. Фічіно.
- •Філософські погляди ф. Патриці.
- •Соціальний утопізм. Т. Кампанелла та т.Мор.
- •Характерні риси філософії Нового часу.
- •Два напрями епохи Нового часу: емпіризм і раціоналізм.
- •Проблема методу пізнання у філософії емпіризму ф. Бекона.
- •Проблема методу пізнання у раціоналістичній філософії р. Декарта.
- •Проблема субстанції й пізнання у філософії б. Спінози.
- •Проблема пізнання у філософії б. Паскаля.
- •Проблема субстанції й пізнання у філософії г.В. Лейбница.
- •Сенсуалізм Дж. Локка.
- •Теорія “договірної держави” т. Гоббса.
- •Загальна характеристика філософії епохи Просвітництва.
- •Філософія Шарля Луї де Монтеск'є.
- •Філософія Франсуа Марі Аруе Вольтер.
- •Філософія Жан Жак Руссо.
- •Філософія Жюльєна Офре де Ламетрі.
- •Філософія Дені Дідро.
- •Філософія Поля Гольбаха.
- •Філософія Клода Адріана Гельвеція.
- •Філософія і. Канта докритичного періоду.
- •Філософія і. Канта критичного періоду.
- •Філософська система г.В.Ф. Гегеля.
- •Діалектика г.В.Ф. Гегеля.
- •Філософія й.Г. Фіхте.
- •Філософія ф.В. Шеллінга.
- •Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.
- •Перший позитивізм: загальна характеристика філософських ідей .
- •Другий позитивізм: загальна характеристика філософських ідей.
- •Третій позитивізм: загальна характеристика філософських ідей.
- •Прагматизм: загальна характеристика філософських позицій.
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •Києво-Могилянська Академія. Філософія Просвітництва в Україні.
- •Філософські погляди г. Сковороди.
- •Філософія Кирило-Мефодіївського товариства.
- •Соціально-філософські погляди т. Шевченка.
- •Соціально-філософські погляди м. Драгоманова.
- •Соціально-філософські погляди і. Франка.
- •Ірраціоналістична філософія а. Шопенгауєра.
- •Філософія ф. Ніцше.
- •Філософія о. Шпенглера.
- •Філософія а. Бергсона.
- •Марксистська філософія.
- •Екзистенціалізм: загальна характеристика напряму.
- •Філософія к. Ясперса.
- •Філософія ж.-п. Сартра.
- •Філософія а. Камю.
- •Аналітична філософія.
- •Фрейдизм та неофрейдизм.
- •Характеристика школи філософської антропології.
Філософія й.Г. Фіхте.
Йо́ганн Го́ттліб Фі́хте (нім. Johann Gottlieb Fichte, 1762—1814) — німецький філософ, представник німецької класичної філософії.
За Фіхте, самоутвердження Я тотожне з Його буттям: "Будь-яка реальність діяльна, і все діяльне є реальністю". Але задля того, щоб із діяльності Я виник хоч якийсь зміст, йому треба мати межі, границі діяльності (безмежне є невизначене). І оскільки єдиною реальністю є лише Я, то воно може розмежуватися тільки із самим собою: Я відрізняє себе від себе ж самого у вигляді не-Я. Із цього протистояння починає розгортатися зміст усієї реальності Я. Насамперед це просторово-часові окреслення дії: реальність Я - це крапка, його відхід від себе - лінія, заперечення лінії - площина, рух площини - об'єм.
Фіхте особливо наполягав на тому, що ретельно фіксована конструктивна діяльність розумового Я відкриває шлях до значного підвищення достовірності та ефективності наукової теорії (і в таму він мав рацію). Щодо людини, то Фіхте вважав діяльність її першим і основним визначенням: "Діяти! Діяти! — ось для чого ми існуємо".
Відповідно, особливою цінністю стає свобода: "Істинною метою людського роду... є не розуміння буття, а розумне становлення через свободу". Досить очевидно, що ідеї И.-Г. Фіхте були співзвучні своїй епосі, а багато в чому знаходять прихильників і в наш час.
Філософія ф.В. Шеллінга.
Ще один представник німецької класичної філософії Фрідріх-Вільгельм-Йозеф Шеллінг (1775 — 1854), поділяючи думки Канта й Фіхте, по-своєму змінив в ідеях останнього змістові акценти. Шеллінг вважав, що вихідним пунктом для знання та виявлення будь-якої реальності є Я, яке себе усвідомлює. Будь-які кроки такого самоусвідомлення постануть як єдність, тотожність об'єкта та суб'єкта. Останні завжди співвідносні; сказавши "об'єкт ", ми неодмінно маємо на увазі, що таким він є для когось, тобто для суб'єкта, і навпаки. Водночас вони є сторонами розуму, що усвідомлює себе, який лише один може бути початком як знання, так і реальності. Отже, такий розум є єдністю дії та споглядання, але це вже не окремий індивідуальний розум, а всезагальний світовий.
Шеллінг робить висновок, що необмежені, довільні прояви Я мають більш цілісний, більш синтетичний характер. Тому мистецтво перевершує науку: "Таким чином постулюється наявність... водночас як свідомої, так і несвідомої діяльності. Такою діяльністю може бути лише естетична діяльність"; митець діє вільно, але не, бездумно.
Отже, Й.-Г. Фіхте та Ф.-В.-Й. Шеллінг розвинуті ідеї І.Канта в напрямі зближення форм інтелектуальної активності та форм буття, наполягаючи на їх генетичному зв'язку аж до повного ототожнення.
Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.
Після смерті Гегеля прихильники його філософії поділилися на два табори — старогегельянців, які трималися за систему вчителя, і молодогегельянців, які перейняли деякі аспекти його методу. Виражаючи настрої німецької буржуазії напередодні революції 1848 p., молодогегельянці — Бруно Бауер (1809—1882), Давид Штраус (1808— 1874), Макс Штірнер (1806—1856) — вважали головним завданням філософії критику релігії. До молодогегельянців належав і Людвіг Фейєрбах, роль вчення якого в історико-філософському процесі визначається передусім тим, що воно стало проміжною ланкою між Гегелем і Марксом. Фейєрбах був учнем Гегеля, але під впливом суспільних настроїв і нових досягнень природознавства, яке він вивчав в університеті, перейшов на матеріалістичні позиції. Критиці релігії (насамперед християнства) присвячена основна його праця «Сутність християнства». Вихідна теза цієї критики полягала в тому, що сутність Бога — це відчужена сутність людини. Людина, вважав він, створила за своєю подобою (сутністю) духовну істоту, яку наділила своїми рисами (мудрістю, силою, волею, добротою) і поклоняється своєму творінню. Отже, Бог — це сутність людини, перенесена на небо і протиставлена їй. Людина — страждуща істота, природа не відповідає на її страждання (сподівання, мрії) і людина творить Бога як своє відчуження.
Головне завдання своєї філософії Фейєрбах вбачав у подоланні релігійного відчуження. Людина повинна бачити в іншій людині Бога, ставитися до неї як до Бога, а не поклонятись вигаданій нею сутності. Це, на його думку, повертає людині всю повноту її буття. Але Фейєрбах не ставив собі запитання: хто є гарантом того, що розуміння людиною божественного, яке вона проектуватиме на інших людей, є справжнім, а не свавільним? Якщо мірою Бога є людина, тоді зникає сенс заклику бачити Бога в іншій людині.
Свою філософію Фейєрбах називав антропологізмом, оскільки людина проголошується основним предметом філософії- суть фейєрбахівського антропологізму полягає в тому, що людина постає як родова істота, тобто як істота наділена рисами, притаманними людському роду взагалі. Такими родовими рисами він вважав мислення (розум), волю і чуттєвість (серце). Значно менше уваги, порівняно з попередниками, він приділяв культуротворчій природі людини, її історичному способу буття.