
- •Філософія, її об’єкт і предмет.
- •Функції філософії, розділи філософії.
- •Гуманістична спрямованість філософії.
- •Виникнення філософського знання; основні проблеми філософії.
- •Світогляд, його сутність і структура.
- •Характеристика історичних типів світогляду.
- •Роль філософії у формуванні культури сучасного спеціаліста.
- •Основні функції філософії та їх роль у суспільстві.
- •Ортодоксальні філософські школи Давньої Індії.
- •Неортодоксальні філософські школи Давньої Індії.
- •Філософські та етико-політичні позиції Конфуціанства.
- •Філософія Даосизму.
- •Філософія Легістів та моїстів.
- •Характерні риси Античної філософії.
- •Філософські погляди Сократа.
- •Атомізм Левкіппа — Демокріта — Епікура.
- •Філософія Платона.
- •Філософські погляди Аристотеля.
- •Мілетська філософська школа.
- •Піфагорійська філософська школа.
- •Елейська школа філософії та її представники.
- •Філософія софістів.
- •Філософія Геракліта і Кратіла.
- •Філософія Парменіда та Зенона.
- •Епікуреїзм: характеристика філософських позицій.
- •Скептицизм: філософські погляди.
- •Філософські ідеї школи Стоїцизму.
- •Загальна характеристика філософії Середньовіччя.
- •Філософія апологетиків.
- •Патристика як напрям Середньовічної філософії.
- •Філософія напряму схоластика.
- •Проблема універсалій. Середньовічна боротьба між реалізмом та номіналізмом.
- •Філософія Августина Аврелія.
- •Філософія т. Аквінського. Неотомізм.
- •Характерні риси філософії епохи Відродження.
- •Природничо-наукові погляди н. Кузанського.
- •Філософські погляди Дж. Бруно.
- •Філософські погляди м. Фічіно.
- •Філософські погляди ф. Патриці.
- •Соціальний утопізм. Т. Кампанелла та т.Мор.
- •Характерні риси філософії Нового часу.
- •Два напрями епохи Нового часу: емпіризм і раціоналізм.
- •Проблема методу пізнання у філософії емпіризму ф. Бекона.
- •Проблема методу пізнання у раціоналістичній філософії р. Декарта.
- •Проблема субстанції й пізнання у філософії б. Спінози.
- •Проблема пізнання у філософії б. Паскаля.
- •Проблема субстанції й пізнання у філософії г.В. Лейбница.
- •Сенсуалізм Дж. Локка.
- •Теорія “договірної держави” т. Гоббса.
- •Загальна характеристика філософії епохи Просвітництва.
- •Філософія Шарля Луї де Монтеск'є.
- •Філософія Франсуа Марі Аруе Вольтер.
- •Філософія Жан Жак Руссо.
- •Філософія Жюльєна Офре де Ламетрі.
- •Філософія Дені Дідро.
- •Філософія Поля Гольбаха.
- •Філософія Клода Адріана Гельвеція.
- •Філософія і. Канта докритичного періоду.
- •Філософія і. Канта критичного періоду.
- •Філософська система г.В.Ф. Гегеля.
- •Діалектика г.В.Ф. Гегеля.
- •Філософія й.Г. Фіхте.
- •Філософія ф.В. Шеллінга.
- •Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.
- •Перший позитивізм: загальна характеристика філософських ідей .
- •Другий позитивізм: загальна характеристика філософських ідей.
- •Третій позитивізм: загальна характеристика філософських ідей.
- •Прагматизм: загальна характеристика філософських позицій.
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •Києво-Могилянська Академія. Філософія Просвітництва в Україні.
- •Філософські погляди г. Сковороди.
- •Філософія Кирило-Мефодіївського товариства.
- •Соціально-філософські погляди т. Шевченка.
- •Соціально-філософські погляди м. Драгоманова.
- •Соціально-філософські погляди і. Франка.
- •Ірраціоналістична філософія а. Шопенгауєра.
- •Філософія ф. Ніцше.
- •Філософія о. Шпенглера.
- •Філософія а. Бергсона.
- •Марксистська філософія.
- •Екзистенціалізм: загальна характеристика напряму.
- •Філософія к. Ясперса.
- •Філософія ж.-п. Сартра.
- •Філософія а. Камю.
- •Аналітична філософія.
- •Фрейдизм та неофрейдизм.
- •Характеристика школи філософської антропології.
Філософія Августина Аврелія.
Августи́н «Блаже́нний» Авре́лій (13 листопада 354 — 28 серпня 430) — християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики, єпископ міста Гіппон Регій (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії.
Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність.
Філософія т. Аквінського. Неотомізм.
З ХIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225—1274), який пристосував учення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм.
Форма як організуючий принцип по-різному пронизує матерію на цих рівнях — від зовнішньої форми до розумної душі, яка існує окремо від тіла і яка є безсмертною на відміну від рослинної і тваринної душі. Церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського. Він, як і Августин, був канонізований як святий. У XIX ст. його вчення було поновлене церквою (неотомізм), проголошено офіційною філософією Ватикану.
Суттєве значення для подальшого розвитку європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. Центральна проблема дискусії — природа загальних понять. Ця проблема споріднена з проблемою співвідношення загального і одиничного, що хвилювала давньогрецьких філософів, але їй властиве дещо інше смислове забарвлення.
Характерні риси філософії епохи Відродження.
Період XV—XVI ст. прийнято називати епохою Відродження. Соціально-економічною суттю цієї епохи є зародження капіталізму. В містах Італії, які збереглися як торгово-ремісничі осколки Римської імперії, зароджується мануфактура, формуються торгові центри загальноєвропейського значення. Історична особливість цієї епохи зумовлена зародженням капіталізму та розкріпаченням (частковим) особи.
Середньовіччя, як відомо, не знало соціальної особи. То був період станового суспільства, навіть ремесла і торгівля мали становий характер (цехи, гільдії). Однак християнство як релігія формувало особу, здатну до вибору між добром і злом, нести відповідальність за свій вибір. Але ця «внутрішня», духовна особа була скована феодальними відносинами. Напруга між «внутрішньою особою» і зовнішніми феодальними порядками знайшла свою першу розрядку в епоху Відродження, коли зовнішній панцир ослаб, і особа отримала змогу реалізуватися у сфері соціальної діяльності. Ця особа, тільки почавши звільнятись від феодальних пут, ще не знала меж своєї свободи. Така безмірність, відсутність відчуття «цього я не можу» і вражає в особистостях епохи Відродження. До їх когорти належать творці, які реалізовувались в усіх видах творчої діяльності, — художній, технічній, науковій, і мандрівники-авантюристи, які, долаючи мислимі та немислимі перепони, відкривали нові землі.
Якщо з економічної точки зору епоха Відродження була світанком капіталізму, то із соціологічної — вона стала епохою пробудження особи, яка іще не усвідомила меж своїх можливостей. Йдеться не про формування особи, яке за відсутності християнства затяглось би на довгі століття, а саме про пробудження внутрішньо сформованої особи.
Назва епохи походить від переконання її творців у тому, що вони відроджують культуру античності. Справді, «реабілітація тілесності» в живописі та скульптурі, поновлення особи у сфері соціальної діяльності — все це свідчить про спорідненість цих епох. Але такий підхід є поверховим. Античність не знала духовного виміру особи, вона не була опосередкована середньовіччям. Тому особа епохи Відродження є принципово іншою. Вона пройнята духовністю — здобутком середньовіччя.
Відродження — це епоха розквіту художньої культури, зародження гуманізму як світської культури, епоха реформації та контрреформації, заміни геоцентричної системи геліоцентричною, епоха великих географічних відкриттів. Усі ці фактори визначали духовний зміст її.