
- •1. Поняття про системи числення. Перехід від однієї системи числення до іншої.
- •2. Основні етапи розв'язування задач за допомогою еом. Поняття інформаційної моделі задачі.
- •4. Поняття алгоритму. Графічний запис алгоритму. Блок – схема.
- •6. Поняття програми. Поняття про системи програмування. Компілятор та інтерпретатор.
- •8. Основні поняття мови програмування: алфавіт, синтаксис. Основні елементи мови програмування.
- •9)Поняття про величини. Типи величин. Прості величини. Зміні і постійні величини.
- •10. Величини. Вказівки присвоєння
- •Вказівка введення даних
- •Вказівка виведення даних
- •11. Структура опису програми конкретною мовою програмування. Арифметичні вирази.
- •3. Правила утворення та обчислення виразів. Їх е декілька:
- •12. Алгоритми розгалуження. Прості та складені умови в командах розгалуження. Опис команд розгалуження конкретною мовою програмування.
- •14. Рядкові величини. Операції та функції опрацювання рядкових величин.
- •15. Табличні величини та їх опис мовою програмування.
- •16. Алгоритми впорядкування лінійних таблиць.
- •17. Microsoft Excel. Використання формул. Використання функцій. Автозаповнення, особливості застосування.
- •19. Гіпертекстовий документ. Основні теги форматування гіпертекстового документа.
- •20. Основні теги форматування шрифтів гіпертекстового документу
- •21.Основні теги форматування абзаців гіпертекстового документа.
- •22. Створення списків в гіпертекстовому документі.
- •24. Вставка графічних об’єктів в html- документ.
- •25. Поняття гіпертексту. Теги для роботи з гіпертекстовими посиланнями.
- •6. Гіпертекстові документи з фреймовою структурою.
- •28. Урок інформатики. Визначення мети, змісту, засобів навчання.
- •31. Контроль знань. Тестування як засіб перевірки знань.
- •33.Етапи уроків з інформатики. Можливості фронтальної, групової та індивідуальної роботи на уроці.
- •34. Педагогічне програмне забезпечення, комплекс навчально – розвивальних вправ.
6. Поняття програми. Поняття про системи програмування. Компілятор та інтерпретатор.
Програма — це упорядкований список команд, написаних мовою програмування і призначених для виконання на комп'ютері. Отже, процес роботи комп'ютера полягає у виконанні програми, тобто набору цілком певних команд.
Разом з тим, для того щоб комп'ютер міг виконувати програму, її потрібно перекласти на машинну мову. Для такого перекладу використовують спеціальні програми-транслятори.
Транслятор — це програма, яка призначена для перекладу тексту програми' з однієї мови програмування на іншу мову. Процес перекладання називається трансляцією.
Компілятор - це програма, призначена для перекладу в машинні коди програми, що написана мовою високого рівня. Процес такого перекладання називається компіляцією. Кінцевим результатом роботи компілятора є програма в машинних кодах, яка потім виконується ЕОМ. Скомпільований варіант програми можна зберігати на дискові. Для повторного виконання програми компілятор вже не потрібен. Досить завантажити з диска в пам'ять комп'ютера скомпільований перед цим варіант і виконати його. Існує інший спосіб поєднання процесів трансляції та виконання програм. Він називається інтерпретацією.
Інтерпретатор - це програма, що призначена для трансляції та виконання вихідної програми по командах (на відміну від транслятора, який цей процес виконує в цілому). Такий процес називається інтерпретацією.
У процесі трансляції відбувається перевірка програми на відповідність до правил її написання. Якщо в програмі знайдені помилки, транслятор виводить повідомлення про них на екран монітора. Інтерпретатор повідомляє про знайдені помилки після трансляції кожної команди програми, а компілятор - після завершення компіляції всієї програми. Знайти та виправити в цьому випадку помилки значно складніше, ніж при інтерпретації. Через це програми-інтерпретатори розраховані, в основному, на мови, що призначені для навчання програмуванню, і використовуються програмістами-початківцями.
8. Основні поняття мови програмування: алфавіт, синтаксис. Основні елементи мови програмування.
Мо́ва програмува́ння — система позначень, за допомогою яких можна точно описати алгоритм для виконання йог комп’ютером.
Програма – це алгоритм, записаний мовою програмування. Мови програмування поділяють на два види: мови низького та високого рівнів.
Мова програмування високого рівня – мова, близька до розмовних мов, оскільки дає змогу записати команди у вигляді речень. Наприклад: Фортран, Бейсик, Паскаль, Сі (мови процедурного типу); Пролог (мова логічного програмування); Visual Basik, Delphi (середовище візуального програмування).
Мова програмування – це деякий алфавіт і сукупність синтаксичних (правильне написання тексту, використання розділових знаків) та семантичних правил ( правильне передавання змісту алгоритму) написання програм.
Транслятор – це спеціальна програма, яку використовують для перекладу програм користувача, написаних мовою програмування високого рівня, у так звані машинні коди, зрозумілі процесору. Їх створюють спеціально для кожної мови програмування. Отже, транслятори перекладають команди користувача і набір команд процесора.
Інтерпретарор перекладає команди програми в машинні коди і відразу їх виконує.
Компілятор аналізує команди програми на наявність помилок і перекладає її в машинні коди, утворюючи так званий ехе – файл програми, але не виконує його.
Алфавіт Сукупність символів, які дозволяється використовувати при побудові опису програм мовою програмування, називають алфавітом цієї мови. Сукупність правил (опису) побудови вказівок алгоритмів деякою мовою програмування називають синтаксисом мови програмування. В будь-якій мові програмування можна виділити чотири типи елементів, що використовуються при побудові описів програм:
символи,
слова,
вирази,
команди (оператори).
Символи мови - це основні нероздільні знаки, за допомогою яких описуються програми і дані. Слова мови - структури, що утворені із символів алфавіту мови програмування і мають певний зміст. Слова - це імена змінних та констант, числа, службові слова та ін. Вираз - це текст, що задає правило обчислення одного значення величини. Якщо одержуване значення числове, то вираз називають арифметичним, якщо значення логічне, то вираз називають логічним або бульовим, якщо одержуване значення - текст, то вираз називають літерним. Команда - це вказівка про виконання деякої дії. При написанні програм команди називають операторами, а величини, що використані в команді - операндами. Скінчена послідовність виконуваних одна за одною команд називається серією команд. Серія може складатися із однієї команди і навіть бути порожньою.
Алфавіт і словник мови. Програма на мові Паскаль формується за допомогою набору знаків, що утворюють алфавіт мови, і складається з літер, десяткових і шістнадцяткових цифр і спеціальних символів.
26 великих і малих букв латинського алфавіту, знак підкреслення.
Десяткові цифри 0,1,…..,9
Спеціяльні символи: + плюс - мінус * зірочка (знак множення) / знак ділення = дорівнює > більше < менше # номер $ знак грошової одиниці [ ] квадратні дужки ( ) круглі дужки {} фігурні дужки . крапка , кома : двокрапка ; крапка з комою ' апостроф ^ тильда @ комерційне а проміжок
Комбінації спеціальних символів можуть утворювати складені символи: := присвоювання <> не дорівнює .. діапазон значень (* *) альтернатива { } (..) альтернатива [ ] <= менше або дорівнює >= більше або дорівнює
Неподільні послідовності символів утворюють слова, що несуть певний зміст у програмі. Слова відділяються розділовими символами, у якості яких може використовуватись проміжок, кома, символ кінця рядка, коментар. Слова поділяються на:
стандартні,
зарезервовані,
ідентифікатори користувача.
Зарезервовані слова є складовою частиною мови, мають фіксоване написання і назавжди визначений зміст. Наприклад: begin, else, function, goto, end, program і т.д. Стандартні слова призначені для заздалегідь визначених розробником мови типів даних, констант, процедур і функцій (наприклад, sin, cos, Pi). Зарезервований ідентифікатор можна перевизначити, але це може привести до помилки, тому краще цього не робити. Ідентифікатори користувача використовуються для позначення констант, змінних, процедур і функцій, що визначені самим програмістом. Існують загальні правила написання ідентифікаторів:
1. Ідентифікатор починається тільки з літери або знака підкреслення. 2. Ідентифікатор може складатися з літер, цифр і знака підкреслення. 3. Між двома ідентифікаторами повинен бути хоча б один розділовий знак. 4. Максимальна довжина ідентифікатора 127 символів, але значущими є тільки 63 символи.
При написанні можна використовувати як великі, так і малі літери. Компілятор не визначає різниці між ними.