К. Ю. Н., доц. Багай н.О.

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Юридична природа трудових відносин у сільському господарстві: окремі питання

 

Загальні засади правового регулювання трудових відносин у сільському господарстві визначаються нормами трудового права. Проте особливості застосування праці у процесі виробництва сільськогосподарської продукції повинні регулюватися спеціалізованими правовими нормами. У зв’язку з цим важливим є питання щодо віднесення до предмета правового регулювання аграрного права трудових відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.

Ще в минулому столітті в юридичній науці висловлювалася думка про те, що трудові відносини не можуть бути віднесені до сфери аграрного права [1, с.102]. Але А.А.Денисов на основі конкретного аналізу системи норм, що регулюють відносини організації й оплати праці в сільському господарстві, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що «комплекс відносин по виробництву продуктів сільського господарства органічно пов’язаний з трудовими відносинами, які також наділені специфікою, зумовленою характером виробництва» [2, с.73].

Оригінальна наукова концепція взаємозв’язку земельних і трудових відносин у сільському господарстві розроблена Н.І.Титовою. Вченою доведено, що трудові відносини складають основу виробничої діяльності всіх сільськогосподарських підприємств [3, с.119]. При цьому наголошено, що у процесі правового регулювання трудових відносин працівників сільськогосподарських підприємств необхідно враховувати їх органічний зв’язок із використанням землі, інших об’єктів природи як основних засобів виробничо-господарської діяльності [4, с.100]. Тому автор правомірно виділяє із усіх трудових відносин лише ті, зміст яких включає елементи «землевикористання». Саме такі трудові відносини не лише є складовою предмета аграрного права, «але й утворюють його ядро, першооснову» [5, с.146].

Оскільки праця в сільському господарстві – це органічне використання природних якостей землі в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності, то тут трудові відносини, як відзначає Н.І.Титова, стають, по суті, складними земельно-трудовими чи еколого-трудовими відносинами [5, с.149].

Точку зору щодо належності трудових відносин у сфері сільськогосподарського виробництва до предмета аграрного права підтримано та аргументовано також російським вченим К.А.Шайбековим [6, с.69].

Дійсно, використання в сільськогосподарському виробництві земель як основного засобу виробництва, залежність виробничого процесу від природних та кліматичних умов, його сезонний характер та інші особливості зумовлюють необхідність специфічного правового регулювання трудових відносин в сільському господарстві. А оскільки трудове право, як основна галузь права, не може враховувати специфічні особливості трудових відносин в аграрному секторі економіки, то такі відносини повинні регулюватися саме аграрним правом, як комплексною та спеціалізованою галуззю права.

У зв’язку з різноманітністю суспільних відносин, що складаються в сільському господарстві, аграрне право не зможе охопити своїм єдиним правовим регулюванням усі ці відносини, навіть будучи комплексною галуззю права. А, отже, слід погодитись з Н.І.Титовою та З.С.Бєляєвою в тому, що аграрне право повинно обмежитися сферою виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об’єднань, адже саме тут враховується специфіка сільського господарства [3, с.119, 144; 1, с.102].  Тільки у сфері сільськогосподарського виробництва ми спостерігаємо унікальне поєднання праці, трудового процесу із використанням земель в якості основного засобу виробництва. Ця юридична специфіка суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва і зумовлює їх виділення як предмета правового регулювання окремої, комплексної галузі аграрного права.

Таким чином, предметом аграрного права є органічний комплекс суспільних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських (як зовнішніх, так і внутрішньогосподарських), що складаються в процесі здійснення сільськогосподарськими підприємствами та іншими аграрними суб’єктами виробничої сільськогосподарської та пов’язаної з нею діяльності. Причому, в цьому складному комплексі відносин трудові та земельні відносини складають його найвагомішу частину, оскільки саме вони найбільше опосередковують специфічний та унікальний за своєю суттю процес виробництва сільськогосподарської продукції.