3. Однорідні й неоднорідні означення

При розрізненні однорідних і неоднорідних означень потрібно враховувати: ССВ їх між собою і з пояснюваним словом, способи вираження цих відношень, семантику самих означень.

Диференційні ознаки однорідних означень:

1. виражають видові поняття, які можна об’єднати ширшим, родовим, поняттям, напр.: білі, рожеві, червоні квіти – різнокольорові (різнобарвні);

2. перебувають в однакових ССВ з означуваним словом;

3. поєднані між собою за допомогою сполучників і перелічувальної інтонації або ж тільки за допомогою інтонації, тому введення сполучника і між означеннями (в останньому випадку) часто слугує (у шкільній практиці) одним із практичних прийомів розмежування однорідних і неоднорідних означень, напр.: Радісна, тиха надія, мов квітка лілеї, розквітла… (Леся Українка)

Тому однорідними є означення в таких випадках:

1. якщо характеризують предмет з одного боку (кольору, матеріалу, розміру), напр..: Рожеві, жовті, золоті, руді сади і мури (М. Рильський). Пор.: Великі темно-сірі очі втомлено дивилися кудись вперед (Коз.);

2. однорідними завжди є означення-синоніми, напр.: Сумний, журливий мотив лине в тихому надвечір’ї;

3. у художній мові однорідними часто постають означення-епітети, напр.: Холодний, колючий вітер гнав низько над землею важкі олив’яні хмари (М. Коцюбинський);

4. якщо означення вказують на внутрішню ознаку і зовнішній її вияв, напр.: Не забудьте пом’янути незлим, тихим словом (Т. Шевченко);

5. коли означення перебувають у причиново-наслідкових відношеннях, напр.: Знайомий голос в душу лине з старого, сивого Дніпра (М. Рильський);

6. означення, що підсилюють одне одного, хоч і вказують на різнопорядкові ознаки, але всі вони або позитивні, або негативні (об’єднувальним у таких випадках слугує не найближче в логічному розумінні слова родове поняття, а якесь більш віддалене: подібність враження, зовнішній вигляд тощо), напр.: Маленьке, сіре, заплакане віконце (М. Коцюбинський); Понад греблею росли густі, високі, зелені та кучеряві верби (І. Нечуй-Левицький).

У багатьох випадках такі означення уможливлюють подвійне розуміння, напр.: На заході почала насуватись важка чорна хмара (М. Стельмах) – На заході почала насуватись важка, чорна хмара. У першому реченні означення важка розуміємо як таке, що стосується словосполучення чорна хмара, тому вони неоднорідні. У другому реченні обидва означення можна сприйняти як такі, що характеризують предмет в одному плані (основним критерієм розрізнення є інтонація). Тому, характеризуючи однорідні й неоднорідні означення, слід пам’ятати, що однорідні означення залежать від одного слова: хмара (яка?) важка, чорна – однорідні узгоджені означення, виражені прикметниками; неоднорідні означення треба характеризувати так: хмара (яка?) чорна – узгодж. означ., виражене прикм.; чорна хмара (яка?) важка – узгодж. означ., виражене прикм. (від іменника залежить ближче означення, а дальше – від сполучення іменника з прикметником);

7) однорідними завжди є означення, що стоять після означуваного слова, незалежно від того, відокремлені вони чи ні, напр.: Я знаю став один бездонний В гірській закутині глухій, Дрімливий, тихий, вічно сонний (Б. Лепкий). Постпозитивні означення однорідні навіть тоді, коли б у препозиції вони не були однорідними, напр.: Проти сонця блищав Дунай, тихий, широкий. Пор.: Проти сонця блищав тихий широкий Дунай;

8) однорідними є прикметник і дієприкметник, який уживається із залежними словами, якщо першим іде дієприкметник, напр.: Рівний, залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар). Пор.: Залитий сонцем рівний степ одразу принишк.

Неоднорідні означення характеризуються такими диференційними ознаками:

1. виражають ознаки, що стосуються різних родових понять, тобто характеризують предмет із різних боків;

2. кожне попереднє означення стосується не одного означуваного слова, а словосполучення, що складається з пояснюваного слова й наступного означення, напр.: пожовкле дубове листя;

3. поєднані між собою інтонацією (безсполучниковим зв’язком), установити між цими означеннями сполучник і не можна, напр.: *пожовкле і дубове листя (показовими є приклади, у яких поряд з однорідними означеннями стоять неоднорідні, напр.: Всі коси вона [Мотря] пообтикала квітами з червоних, синіх, зелених і жовтих вузеньких стьожок (І. Нечуй-Левицький)).

Неоднорідними є означення, виражені:

1. якісним і відносним або присвійним прикметниками, напр.: Стара батьківська хато!;

2. дієприкметником і прикметником, напр.: Світ вечірнього сонця позолотив стіну з понамальовуваними червоними квітками (І. Нечуй-Левицький);

3. дієприкметником (що вживається разом із залежними словами) та прикметником, напр.: І по обидва боки тих левад … скрізь видно було залиті сонцем старі садки (І. Нечуй-Левицький);

4. займенником і прикметником, напр.: Моя вишнева Україно!;

5. числівником і прикметником, напр.: Я зробив перший самостійний крок у життя.

Найчастіше неоднорідні означення стоять у препозиції, але іноді можуть бути й постпозитивними, напр.: Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать (Леся Українка).

Крім однорідних і неоднорідних означень, деякі мовознавці виокремлюють означення, що ніби уточнюють сказане. Пор.: Дайте мені другу цікаву книжку (перша теж цікава, тому ставимо запитання: книжку (яку?) цікаву, цікаву книжку (яку?) другу) – Дайте мені другу, цікаву книжку (уточнюється ознака: книжку (яку?) другу; другу книжку (яку саме?) цікаву).

Розрізнення однорідних і неоднорідних означень позначене суб’єктивізмом. Кваліфікація означень як однорідних залежить від кількості компонентів (чим більше означень, тим швидше виявляється інтонація переліку), напр.: Красива, розложиста, білокора, світло-зелена, весела береза росла на галявині.