Додаткова література

1. Антонець М. Проблема взаємостосунків учителя і учнів у поглядах В.О. Сухомлинського // Рідна школа. – 2010. Вересень-жовтень. – С. 3-8.

2. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения зффективности педагогических исследований. – М.: Просвещение, 1982.

3. Баунова И, А., Чижова И. Н. Активизация мыслительной деятельности учеников при проведении опытов на уроках природоведения // Начальная школа. – 1987. – № 9. – С. 53-59.

4. Бельш Н., Вельбрехт Д. Методическое обеспечение межпредметных связей // Народное образование. – 1984. – № 10. – С. 51-53.

5. Біда О. А. Природничо-екологічний тлумачний словник. – К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998.

6. Бугайов О. І. Диференціація навчання у сучасній середній школі // Рад. шк. – 1991. – № 8. – С. 7-15.

7. Бурдіян Б. Г., Дерев'янко В. О., Кривульченко А. І. Навколишнє середо­вище та його охорона. – К.: Вища шк., 1993.

8. Варзацька Л. О., Чикваная А. А, Райкович Т. О. Типи інтегрованих уроків мови та мовлення // Почат. шк. – 1996. – № 6. – С. 13-16.

9. Варзацька Л. О.. Шевченко Л. М. Уроки мислення серед природи // Почат. шк. – 1991. – № 5. – С. 29-46.

10. Василенко В. А., Фоломкіна Я. О. Природа як засіб розумового ви­ховання у творчій спадщині Сухомлинського // Почат. шк. – 1986. – № 9. – С. 65-67.

11. Володько В. М. Індивідуалізація й диференціація навчання: Понятійно-категорійний аналіз // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 4. – С. 9-17.

12. Данилюк А. Я. Учебний предмет как интегрованная система // Пе­дагогика. – 1994. – № 4.

13. Друзь Б. Г. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів у процесі навчання. – К.: Рад. шк., 1978.

14. Дьякова М. Б. Система подготовки студентов педвузов к осуществлению межпредметных связей в средней школе. – М., 1985.

15. Жильцов П. А., Асирян М. А. Учебно-воспитательный комплекс с дифференцированным обучением // Педагогика.— 1997. – № 4. – С. 57-62.

16. Занков Л. В. Беседы с учителем. – М.: Просвещение, 1975.

17. Зубченко О. Проблема впровадження новітніх педагогічних технологій в освітній процес загальноосвітніх шкіл Західної Європи // Рідна школа. – 2005. – Вересень-жовтень. – С. 75-78.

18. Игры и игровые упражнения с детьми шестилетнего возраста / Под ред. Е. И. Коваленко. – К.: Рад. Шк., 1987.

19. Индивидуально-дифференцированное обучение в гимназии. Результати пятилетнего исследования / Антропова М. В. и др. // Педагогика. – 1996. – № 5. – С. 19-23.

20. Ільченко В. Р. Інтеграція змісту освіти // Рідна школа. – 1993. – № 7. – С. 49-50.

21. Романко І. Механізми діалогічної взаємодії вчителя та учнів у загальноосвітніх навчальних закладах Великої Британії // Рідна школа. – 2009. – Грудень. – С. 65-68.

22. Картель М. В., Коберник Г. І. Природнича інформація на уроках математики у 1-му класі // Почат. шк. – 1993. – № 2.

23. Кирилова Г. Д. Теория и практика урока в условиях развивающего обучения. – М.: Просвещение, 1980.

24. Коваленко О. В. Інтегрований урок // Почат. шк. – 1993. – № 9. – С. 36-39.

25. Коваль Н. С., Бондаренко Л. С. Навчальні матеріали з природознавства: 3(2) кл. – К.: Веселка, 1998.

26. Коваль Н. С. Байбара Т. М. Зошит з природознавства: 4(3) кл. – К.: А.С.К., 1998.

27. Кожевніков В. М. Оптимізація навчальної діяльності школярів // Рідна шк. – 1993. – № 5. – С. 40-42.

28. Кокорева Н. Н., Бондаренко А. К. Любить труд на родной земле. – М.: Просвещение, 1987.

29. Комар О. Навчання школярів за інтерактивними методами // Рідна школа. – 2006. – Лютий. – С. 57-60.

30. Коновець С. В. Щоб діти бачили красу // Почат. шк. – 1995. – № 8. – С. 23-24.

31. Коновець С. Креативні освітні технології у практиці сучасної школи // Рідна школа. – 2005. – Березень. – С. 2-23.

32. Краснова М. Розвиток творчих здібностей учнів на основі диференціації навчання // Шлях освіти. – 1996. – № 1. – С. 48-49.

33. Лисенко Г. З досвіду проведення інтегрованих уроків // Почат. шк. – 1998. – № 8. – С. 46-48.

34. Логачевська С. П. Диференціація у звичайному класі. – Донецьк: Вид-во «Центр підготовки абітурієнтів», 1998.

35. Мамчур Л. Твори-мініатюри та казки у методичній спадщині В. О. Сухомлинського // Почат. шк. – 1998. – № 6. – С. 11-13.

36. Межпредметные связи естественно-математических дисциплин: Пособие для учителей. Сб. статей / Под ред. В. Н. Федоровой. – М.: Просве­щение, 1980.

37. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навч. посібник. – 2-ге вид. – 1999.

38. Назарова Н. С. Охрана окружающей среды и зкологическое воспитание студентов: Учебно-метод. пособие. – М.: Высш. шк., 1989.

39. Темичко Н. Організація навчання обдарованих і талановитих молодших школярів у США // Рідна школа. – 2005. –Червень. – С. 78-80.

40. Нестеренко Ю. М. Естетичне виховання у світлі ідей А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського // Почат. шк. – 1991. – № 11. – С. 46-47.

41. Охріменко А. М. Розвиток пізнавальних інтересів учнів на уроках природознавства // Почат. шк. – 1980. – № 6. – С. 39-48.

42. Печерська Е. Василь Сухомлинський і музичне виховання дітей // Почат. шк. – 1998. – № 4. – С. 26-30.

43. Пінський О. Удосконалення навчально-виховного процесу в малокомплектній сільській школі // Рідна школа. – 2006. – Січень. – С. 35-36.

44. Плахотнюк О. Реалізація ідей гуманістичного виховання в системі шкільної освіти США // Рідна школа. – 2009. - № 4. – С.77-80.

45. Погорелова Н. А. Воспитание и раавитие детей в процессе обучения природоведению. – М.: Просвещение, 1981.

46. Погрібний А., Алексюк А., Вишневський О. Концептуальні засади демо­кратизації та реформування освіти в Україні. – К.: Школяр, 1997.

47. Попова А. И. Элементы интегрирования на уроках чтения // Нач. шк. – 1990. – № 9. – С. 17-21.

48. Порох Л., Максимова Н. Інтерактивні методи навчання – крок у майбутнє // Рідна школа. – 2008. – Грудень. – С. 35-42.

49. Процюк А. Г. Розвиток пізнавальної активності і творчості дітей засоба­ми природознавства // Почат. шк. – 1991. – № 9. – С. 23-25.

50. Роль Я.А. Коменського у зародженні методики викладання природознавства // 36. наук. праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Спеціальний випуск «До витоків становлення української педагогічної науки». – К.: Наук. світ. – 2002. – С. 168-172.

51. Савченко О. Я. Барвистий клубок. – К.: Бліц, 1996.

52. Савченко О. Я. Розвивай свої здібності. – К.: Освіта, 1998.

53. Савченко О. Я. Умій вчитися. – К.: Освіта, 1998.

54. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. – К.: Рад. шк., 1988.

55. Талызина М. Ф. Формирование познавательной деятельности учащихся. – М.: Знание, 1983.

56. Творун С. О. Весняні аграрні звичаї та обряди українців Поділля // Народна творчість та етнографія. – 1991. – № 3.

57. Творун С. О. Роди, Боже, бурячки, як у мене литочки // Почат. шк. – 1993. – № 3.

58. Колодько Т. Педагогічна культура спілкування вчителя у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи // Рідна школа. – 2005. – Квітень. – С. 12-14.

59. Ткачук Г. П. Формування екологічної культури учнів.— К.: Знання, 1988. – № 15. – С. 32.

60. Федорова Н. Технологія особистісного навчання – один із елементів модернізації педагогічних умов для розкриття обдарованості дитини // Рідна школа. – 2009. - № 4. – С.62-65.

61. Фурман А. К. Концепція системної диференціації навчання // Освіта і управління. – 1997. – № 2. – С. 38-68.

62. Хрипун В. Партнерська взаємодія вчителя й учнів – ключ до саморозвитку успішного педагога // Рідна школа. – 2010. - № 1-2. – С.39-42.

63. Черненко Л. Проблеми малокомплектної школи – в центрі уваги науковців // Рідна школа. – 2005. – Січень. – С. 44-45.

64. Четеков М. Г. Интеграция науки. – М.: Мисль, 1981.

65. Чубинський П. П. Мудрість віків: Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського. – К.: Музична Україна, 1995. – Ч. І.

66. Щукина Г. И. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процессе. – М.: Просвещение, 1979.

Додаток 1

Рекомендації щодо роботи студентів з книгою

Сутність цього методу полягає в організації самостійної роботи студентів над друкованим текстом. Джерелом знань можуть бути: підручники, посібники, науково-популярна лі­тература, газети, журнали, збірники вправ, матеріали першоджерел, довідники, словники тощо.

Саме від уміння працювати з книгою залежить багато в чому ефективність навчання студента у вищому навчальному закладі, якість його знань, загальноосвітній рівень, духовна культура людини.

Методика роботи з книгою індивідуальна. Вона залежить від до­свіду, загального рівня культури, ставлення до майбутньої професії та ін. Проте можна визначити й загальні прийоми роботи:

Підбір літератури. Пошук літератури необхідно розпочинати з перегляду бібліотечних та кафедральних каталогів. У алфавітному каталозі розміщені картки з прізвищами авторів чи назв книг за алфавітом. У систематичному каталозі вказується література по галузям знань в залежності від її змісту. У тематичному каталозі картки розташовуються в алфавітному порядку за темами книг.

Читання. Найбільшу користь може принести правильне, свідоме читання. Існує чотири види читання.

1. Читання-огляд або ознайомлення. Мета його – перше знайомство з книгою, одержання загальної уяви про її зміст. При роботі з книгою і при ознайомленні з нею необхідно:

• звернути увагу на назву книги і її автора;

• на зміст титульної сторінки, на якій подані додаткові відомості про книгу;

• встановити вихідні відомості – рік, видавництво, місце видання;

• переглянути зміст та структуру книги, де названі розділи, теми, питання, підпитання;

• ознайомитися з передмовою книги, в якій розкривається її значення, дається характеристика основних проблем;

• звернути увагу на виділені в тексті слова, речення, абзаци, тобто головні думки автора.

2. Читання вибіркове. Читається не весь текст, а тільки необхідні, відповідно до мети, місця.

3. Читання повне. Уважно прочитується весь текст.

4. Читання повторне. Мається на увазі досконала робота з матеріалом, вивчення змісту книги, короткі записи прочитаного, зв’язок з раніше вивченим, оцінка висновків і доказів.

Повторне читання має на меті вирішення декількох завдань:

1) зрозуміти та засвоїти прочитаний матеріал;

2) продумати прочитане;

3) зробити з прочитаного необхідні для запам’ятовування висновки;

4) відповісти на питання: чому навчила прочитана книга. Крім того, повторне читання передбачає виховання і розвиток здібностей, формування інтересу до читання навчальних та наукових посібників; чітке з’ясування мети читання книги, а саме:

• ознайомлення з книгою, складання про неї уявлення;

• цілісне вивчення книги, оволодіння системою знань, арсеналом методів і прийомів, підходами до розв’язання завдань і проблем;

• відтворення, повторення основного матеріалу (визначень, правил, формул, законів);

• одержання відповіді на будь-яке окреме питання (використання книги як довідника);

• оцінка книги, її рецензування, анотування. Вибір матеріалу з певної проблеми дослідження при підготовці відповідей, рефератів, статей, творів;

• самоосвіта, самовдосконалення і розвиток теоретичних та практичних умінь, підвищення майстерності в швидкому читанні.

Важливою вимогою є швидкість читання, яка не заважає розумінню суті матеріалу. Мета продуктивного швидкісного читання в тому, щоб читати швидше і якомога змістовніше. Швидкісне читання – це швидке сприйняття інформації тексту з оптимальним найкращим коефіцієнтом усвідомлення і засвоєння. Три якості швидкісного читання – швидкість, розуміння, запам’ятовування – обов’язкові.

Шляхи підвищення швидкості читання:

• усунення недоліків, якщо вони є (малий кут зору, внутрішня артикуляція, регресії в читанні, відсутність гнучкості у процесі читання, неуважне читання);

• своєчасне навчання правильній техніці читання (тренування 2-3 місяці по 1,5-2 год. на день). Для цього щодня потрібно читати одну-дві газети, один журнал за фахом і 50 – 100 стор. будь-якої книжки;

• використання спеціальних вправ (наприклад, у книзі Ф.Лезера «Рациональное чтение: более быстрое и основательное». – М., 1980);

• розвиток пам’яті, адже добре розвинута пам’ять робить читання більш раціональним і ефективним.

Техніка роботи пам’яті, шляхи запам’ятовування, покращення пам’яті – спеціальне, складне і об’ємне питання. Воно дуже цікаво і з урахуванням конкретних потреб студентів описано у книзі Ф. Лезера «Тренировка памяти» (М., 1979).

Комплексні заходи розвитку пам’яті:

• цільова установка на запам’ятовування,

• відсів несуттєвої інформації,

• сприймання інформації різними аналізаторами,

• прийом запам’ятовування надовго,

• прийом запам’ятовування на завтра,

• використання методу асоціацій.

Вивчення першоджерел має свої особливості. В процесі читання таких матеріалів студенти вимушені долати багато труднощів. Тому робота з першоджерелами передбачає:

• оглядове читання першоджерел з метою набуття уявлень про предмети, явища описані в книзі; вибір інформації з питань, які цікавлять студента;

• уважне читання першоджерел, спрямоване на сприйняття інформації з метою засвоєння наукових понять;

• поглиблене вивчення першоджерел з метою закріплення знань;

• повторне читання першоджерел з метою закріплення знань.

Все це вимагає розподілу джерела на частини; виділення місць, в яких викладена теза, що відтворює головну думку; обґрунтування тези та висновків; точного розуміння наукових понять (при ускладненні слід звертатися до словників; якщо немає словника, необхідно виписати незрозумілий термін з метою наступної роботи над ним); глибокого аналізу матеріалу з метою запам’ятовування та усвідомлення закономірностей.

Важливо зрозуміти, що автор використовує раніш вивчене з метою отримання нових знань. При незгоді з автором необхідно намагатися глибоко зрозуміти його думки, а потім вже вдаватися до критичного аналізу їх. Крім того, читання першоджерел передбачає:

• деякі пропуски незрозумілих місць книги з метою повернення до них, перечитування їх;

• зосередження уваги на місцях, що підкреслені автором;

• аналіз матеріалу, який поданий в числах; визначення ідеї, що закладена в числа;

  • перевірка цитат, що зустрічаються в тексті, вияв ступеня обґрунтованості автором положень, протиріч у висловлюваннях.

У процесі роботи з книгою студенту необхідно вести деякі записи. Значення записів багатогранне. В ході записів використовуються всі види пам’яті: зорова, слухова, логічна, механічна, що впливає на міцність засвоєння.

Робота з книгою передбачає написання:

• бібліографії (чіткий запис даних про книгу, її автора, назву, місце видання і видавництво, рік видання, кількість сторінок, серію тощо);

• анотації (стислий, короткий виклад змісту книги, статті);

• резюме (оцінка всього друкованого тексту або його частин, а також інформація, яка є важливою, оригінальною, новою, знадобиться пізніше);

• цитат (дослівний уривок з іншого твору; вислів, який наводять для підтвердження або заперечення певної думки з дотриманням усіх особливостей чужого висловлювання і посиланням на його джерело);

• виписок (записи допоміжного характеру, статистичні таблиці, дані, дати, події, різноманітний ілюстративний матеріал, що дасть змогу краще проаналізувати думки, виявити суперечності, аргументувати певні положення, твердження);

• тез (стислий виклад основних думок прочитаного, частково — у вигляді цитат);

• планів (найкоротший запис логічної структури тексту із зазначенням опорних пунктів у розгортанні теми,переліком питань, на які в тексті дається відповідь);

• конспектів (короткий письмовий виклад змісту книжки або її частини, статті тощо).

Серед записів при роботі з книгою широко використовують складання планів. Існують такі типи планів:

Структурний план. Він складається у відповідності до структури твору, що вивчається (від вступу до висновків). За основу такого плану береться перелік основних розділів і параграфів.

Предметний чи логічний план. Він може бути складений у формі переліку назв основних питань, які відповідають заголовкам книги чи в формі запитань по тексту книги.

Тематичний план. Особливість його в тому, що він складається на основі вивчення кількох творів з даної теми (при підготовці до лекції, при написанні курсової чи дипломної роботи).

План-конспект включає в себе крім плану теми письмовий переказ прочитаного з доведеннями і власними замітками.

Конспектування книги – у нього входять різні форми запису – план, тези, виписки, доведення, цитати, висновки і т.п. Найбільш поширений прийом конспектування: текстуальний – скорочений запис усіх головних положень, висновків і узагальнень.

Відомий вітчизняний педагог П. П. Блонський писав: «Ми не збираємось навчити студента «всьому», але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно».

Самоосвіта може бути двох видів:

систематична,

ситуативна (коли знання і навички набуваються у міру виникнення потреби в них).

Систематична самоосвіта дозволяє повністю реалізувати вибрану професійно-освітню стратегію.

Ніякі зусилля викладачів не виявляться ефективними, якщо студенти не будуть розширювати спектр джерел самоосвіти.

Традиційні джерела самоосвіти студентів:

• книги;

• періодична преса (педагогічні газети і журнали);

• засоби масової інформації;

• навчання на різних курсах (іноземні мови, курси по формуванню іміджу, курси стенографії, курси навчання роботі в мережі Інтернет тощо);

• робота в літніх дитячих таборах;

• волонтерська робота;

• громадська діяльність;

• дослідницька діяльність та ін.

Зростає значення мережі Інтернет як джерела самоосвіти, що останнім часом стає все більш доступним. Отже, культура читання включає не тільки техніку самого читання, але й володіння технікою пошуку необхідних літературних джерел (методика користування бібліотечними каталогами, картотекою, довідково-інформаційними виданнями тощо), уміння працювати з книгою (уміння робити необхідні записи, складати план прочитаного, тези, конспект тощо). Від того, як у студентів будуть сформовані ці вміння, залежить їх подальше професійне зростання.