36. Унікальність простору як чинника підвищення ефективності систем

Об’єктивною ознакою містобудівного простору регіону, яка виявляє вирішальний вплив на ефективність функціонування, є його: природно-ландшафтна, етносоціальна, економічна, культурно-історична неоднорідності.

Унікальність надає регіону можливості посісти свою нішу в загальних процесах розвитку держави, континенту. У цій ніші використання просторового потенціалу порівняно з конкурентами буде найвищим. Унікальність окреслюється шляхом відкидання універсальних ознак.

Унікальність містобудівної системи регіону проявляється у всіх вимірах моделі простору ПРОГРЕС. Людина знаходиться у центрі цієї моделі, у відповідний спосіб фіксує своє буття, проводить себе відповідно до логіки та психологічних особливостей. Система тотожно-відмінних ознак охоплює базисні ознаки простору. Ця система базується на багатовимірній природі простору, вимагає зміни його типології та за метою розкриття унікальності задає діапазон його модифікацій.

Загальний погляд на містобудівну систему регіону з позиції теорії систем дозволяє виявити ряд характеристик, за якими окреслюється їх унікальність:

• містобудівні системи з позиції функціонування та організації є складними, бо включають різні аспекти (соціально-економічний, історико-етнографічний, природно-ландшафтний, інженерно-технічний).

• містобудівні системи мають здатність до самоорганізації, тобто система здатна самоорганізуватися, а її структура формується, як результат внутрішньої логіки самої системи, а не під впливом силової дії оточуючого середовища. Самоорганізація властива містобудівним системам і утримує їх від розпаду. Властивості цілеспрямованості системи, здатності до вибору поведінки залежно від мети і обставин забезпечують люди та пов’язані з ними інформаційні взаємодії.

• містобудівні системи відкриті зовнішньому середовищу. Особливе місце тут відводиться позасистемним зв’язкам та взаємовпливу урбанізованої аграрної та рекреаційної систем. Їм властивий метаболізм, тобто обмін енергією, речовиною й інформацією з навколишнім середовищем. Важливою тенденцією їх розвитку є намагання максимально використати ресурси зовнішнього середовища.

Чинники унікальності групуються навколо основних вимірів простору і поділяються на: зовнішні та внутрішні, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурологічні.

Головною характеристикою унікальності є міра унікальності – кількість відмінних ознак до загальної кількості характеристик простору та значення цих відмінностей. Унікальність також пов’язується з відмінністю геополітичних, природно-ландшафтних та соціально-економічних умов, а також етносоціальними особливостями населення.

Унікальність містобудівних систем не є самоціллю і може бути як позитивною, так і негативною. Зокрема, непривабливою унікальністю характеризуються зони екологічного лиха. Підвищення ефективності містобудівних систем потребує підтримки привабливої унікальності та усунення або послаблення непривабливої.

Посилення привабливої унікальності містобудівних систем можливе за рахунок відновлення і збереження автентичності (первинного вигляду), підвищення рівня інфраструктури. Коли внутрішні протиріччя сягають граничних меж і система починає втрачати стійкість, для збереження її від руйнування слід або зміцнити зв’язки, що забезпечують їй стійкість, або ввести нові елементи з такими ознаками, що нейтралізують дію протиріч, або перерозподіляють складені зв’язки.

За виміром можна розрізнити регіони: багаті на паливно-енергетичні ресурси, з великим промислово-економічним потенціалом, виробники сільськогосподарської продукції, багаті на природні ресурси.

Використання унікальності просторових характеристик для підвищення ефективності містобудівних систем можна проілюструвати на прикладі ландшафтно-просторової організації одної з еколого-рекреаційних зон Закарпаття, потужні й унікальні ресурси якої не використовуються належним чином через наявність непривабливих чинників (соціальна відсталість, нерозвиненість комунікацій, загроза повені).