35. Типи екологічно обґрунтованих просторів

Питання “раціональної урбанізації”, тобто розумного співвідношення урбанізованих і неурбанізованих територій, або ж урбанізованої земної поверхні і неурбанізованого природного каркасу є надзвичайно актуаль¬ними. В табл. 11.1 наведені типи екологічно обґрунтованих територій і їх місце в балансі суші Землі.

Як бачимо, 18 % земної суші, на думку К. Доксіадіса, має бути зайня¬то постійним перебуванням людини (проживання, праця, дозвілля). Ха¬рактерно, що тут присутність природних екосистем коливається в межах 20~ 10%. На 0,5 % земної суші елементи природного ландшафту зовсім відсутні (крупні агломерації і конурбації, міста із щільною забудовою). Зазначені в табл. 11.1 співвідношення типів неурбанізованих і урбанізова¬них територій — це в кращому випадку побажання вченого, на які слід орієнтуватися. Спрямувати розвиток урбанізації в правильне русло мож¬на лише шляхом екологічного планування міського розвитку (Владіміров, 1999; Бикорр, 1993). Такий підхід випливає з концепції сталого

розвитку, прийнятої на міжнародній конференції ООН з проблем дов¬кілля (Ріо-де-Жанейро, 1992).

Як відомо, існують розрахунки екологічної, господарської і психоло¬гічної потреб людей у території. Наприклад, за Ю. Одумом, на одного мешканця планети необхідно мати 2 га землі (пропашні — 0,6 га, технічні культури — 0,4 га, природні ландшафти — 0,8 га, промисловість і соціаль¬на інфраструктура — ОД га). Розподіл території земної поверхні на душу населення має співвідноситися як 5:4:1 (відкриті простори: культурні

природні ландшафти, передусім господарські землі: урбанізовані тери¬торії). Згідно з вимогами ФАО ООН, ліси на земній суші мають займати 50%, сільськогосподарські землі — 45% і забудова — 5% території (5:4, 5:1).

тю, перетворені (сільськогосподарські, рекреаційні та ін.) і глибоко змінетт (урбанізовані). Тоді це співвідношення буде виглядати так: 5,5:40,5. ЯКІ бачимо, наведені ‘ еколого-збалансовані пропозиції збігаються, хоча фщ лише приблизні, орієнтовні показники і вони більше стосуються планці тарних масштабів. Регіональні умови, особливо високоурбанізованих місце- ™ востей, вимагатимуть зовсім іншого співвідношення. Однак і за цих умов слід дотримуватися головного принципу: не допускати розповзання урба¬нізованих територій на шкоду природному каркасу.

Як наголошував відомий український архітектор ІД.Родічкін, зв’язок між містом і природою має розглядатися як вихідна і вирішальна, а не другорядна (після вирішення сільбищних, виробничих, транспортних, комунально-господарських, парадно-репрезентативних питань) позиція проектування.

У межах міста, де процеси перетворення природних ландшафтів відбу¬ваються в цілому активніше, ніж за ними, існує три типових стани ланд¬шафту: \

природний ландшафт, який упродовж деякого часу зберігається і ви-користовується у новому місці або його нових районах;

перетворений і змінений природний ландшафт, який набрав антро-погенного вигляду;

повністю перетворений, штучний ландшафт, у найбільш засвоєних районах міста.

Збереження в місті природного ландшафту упродовж тривалого часу, як свідчить практика, є справою практично неможливою. Водночас слід усіма силами намагатися продовжити його існування на урбанізованій території, зберігаючи до останнього окремі фрагменти: куртини дерев чи навіть одне вікове дерево. Велика частка “штучного” ландшафту, особливо пам’яток архітектури, може бути в історичних частинах міст (Львів, Харків, Одеса, Івано-Франківськ).

На взаємозв’язок міста з природним оточенням впливають такі фак¬тори:

величина і розташування лісових масивів; наявність водойм і водотоків; мезо- і мікрокліматичні особливості;

структура міста (розчленована, компактна, розтягнута тощо); функціональне зонування міста; народногосподарський профіль міста; санітарно-гігієнічні умови; розвиток транспортних зв’язків;

композиційно-візуальний взаємозв’язок (панорамний огляд, домінан¬ти, ізоляція тощо);

співвідношення “відкритих” і “закритих” просторів.

Зупинимося окремо на понятті відкритих просторів, які представлені природними і зміненими природними ландшафтами. Виділяють такі типи відкритих просторів:

системи розселення і приміські зони (М:5000, 1:50000; 1:100000) — позаміські простори усіх типів: ліси, водойми, поля (включаючи дрібні населені пункти й інженерно-транспортні споруди тощо);

міські відкриті простори (1 : 5000; 1 : 2000) — парки, сади, сквери, набережні, водойми;

“фонові” відкриті простори (М 1 : 2000; 1 : 5000) — у межах житло¬вих мікрорайонів, громадських центрів, комплексів промислових підприємств.

Під системою відкритих просторів розуміють таку сукупність взаємо¬діючих незабудованих (озеленених, водних) територій міста або будь- якого містобудівельного утворення, яка сприяє оздоровленню оточуючо¬го середовища, поліпшує умови масового відпочинку населення, збагачує зовнішній вигляд міста, допомагає охороні природного ландшафту. Вирі¬шенням цих завдань в умовах містобудівельної діяльності займається ландшафтна архітектура.