30. Кольорова металургія України

Категорія: Промисловість і виробництво

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу не­можливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.

В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський період у зв'язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування.

В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове осво­єння родовищ руд важливих- кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з тим Україна залишалась крупним імпорте­ром кольорових металів.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресур­сів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюміній — легкий, порівняно міцний метал, що має значне поширення. У зв'язку з широким використанням його назвали «крилатим металом». Він застосовується в усіх галузях народно­го господарства і має велике майбутнє.

Як сировину для виробництва алюмінію можна використову­вати боксити, алуніти, сієніти, нефеліни, а також каолін, запаси якого на території України дуже великі. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже вся світова алюмінієва промис­ловість, є боксити. Запаси бокситів на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.). Вони в змозі забезпечити сировиною Запорізький алюмінієвий завод протягом певного ча­су, але їх запасів недостатньо для збільшення виробництва алю­мінію в Україні. Родовища бокситів відкриті, але до кінця не роз­відані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов'ї, Карпатах. Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти. Значні запаси їх відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське). Нефелінові сієніти як сировина для виробництва алю­мінію є в Приазов'ї і Дніпропетровській області. ^Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а видобувається він переважно у Він­ницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму [4].

В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелю, але всі вони дрібні за величиною запасів. Найбільшими з них, які мають про­мислове значення, є Побузьке і І Іридніпровське. Найбільші родовища титанових руд знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетровській (Самотканське). Основні родовища хромітів на Україні відкриті в Кіровоградській і Дніп­ропетровській областях, але вони ще не експлуатуються. Потреба України в хромі задовольняється його імпортом з Уралу та Ка­захстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов'ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки. Родовища ртуті є також в За­карпатті та Криму. Родовища з промисловими запасами молібде­ну, свинцю і цинку в Україні відсутні, а підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах, які можуть бути основною сировиною для його отримання. В Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях відкриті ро­довища золота і ведеться підготовка до їх експлуатації. Само­стійні родовища ніобію і гафнію відсутні. Ці метали зустрічають­ся тільки в комплексних рудах з іншими металами.

Розвиток кольорової металургії як галузі металургійного комплек­су почався з введенням у дію в 1933 р. алюмінієвого, а в 1936 р. — магнієвого заводу в Запоріжжі, а також з організації виробництва цинку в м. Костянтинівці (Донецька обл.). По випуску продукції кольорової металургії Україна займала третє місце в колишньому Радянському Союзі після Російської Федерації і Казахстану.

Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобу­ток, збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкіс­них металів. До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено пе­реважно двома основними факторами — сировинним і енергетич­ним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.) Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні ви­діляються два основних райони: Донецький і Придніпровський.

На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це підприємство дає понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній сировині з Північної Осе­тії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з орієнтацією на енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по оброб­ці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат. Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м. Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату. При­дніпровський район кольорової металургії спирається на потуж­ну енергетичну базу, яку утворюють Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий і алю­мінієвий заводи. Титано-магнієвий завод одержує магнієву сиро­вину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову — з Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на імпорт­них бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для ви­робництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмініє­вий завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод [9].

У Вольногорську поблизу Дніпродзержинської ГЕС знаходи­ться Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чис­тих металів і завод твердих сплавів.

В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія Південно-Української атомної електростанції. Вироб­ництво магнію здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».

Україна має тісні економічні зв'язки з іншими країнами СНД по забезпеченню її потреб у кольорових металах. Так, з Російсь­кої Федерації надходять мідь та її сплави, цинкові концентрати, олово, дорогоцінні метали, з Узбекистану — мідь, з Казахстану — свинець і мідь, з Киргизії — сурма.

Ще однією важливою умовою є наявність споживача металу.Досить велику частку металу споживає машинобудування . Оскільки Україна спеціалізується на виробництві продукції машинобудування,то чорна металургія також має бути розвинутою(для забезпечення сировиною основної галузі спеціалізації України). Останнім часом посилився розвиток металомісткого машинобудування,таким чином зростає потреба у виплавці більшої кількості металу.

В Україні є величезна кількість металобрухту, який ми поки що не використовуємо в повній мірі,а продаємо за низькими цінами за кордон .Але значно вигідніше було б використовувати його на власних підприємствах,переплавляти на метал,придатний ддля виробництва труб.

Досить розвинутою і потужною є науково-дослідна база (висококвалі-фіковані кадри) зайняті в цій галузі. Взагалі українські науковці вийшли на досить високий рівень розробок. Історично склалося так, що галузь чорної металургії постійно розвивалась, удосконалювались методи виробництва металу,адже Україна виплавляла основну частку металу в Союзі.Тому й нині багато людей займаються розробками в цій галузі. Досить актуальним це є нині, коли розроблені родовища руд вичерпуються на багаті залізні руди і по-трібно шукоти більш досконалі засоби їх збагачення .Крім того нам потрібні нові технології виплавки металу для збільшення його якості,а тому й його конкурентноздатності. Звичайно,одним із найважливіших чинників розвитку данної галузі є наявність дешевої електроенергії, тобто розвитку базової галузі промисловості - електроенергетики.

31 - 32 1. Машинобудування має велике значення для зміцнення економіки України і становлення її як незалежної високорозвиненої держави. “Економічне диво” ФРН, Японії, Південної Кореї та інших держав починалося з розвитку найсучасніших його галузей. Машинобудування є однією з провідних ланок важкої промисловості. Створюючи найбільш активну частину основних виробничих фондів (знаряддя праці), машино-будівна промисловість істотно впливає на темпи і напрями науково-технічного прогресу в різних галузях народного господарства, зростання продуктивності праці, інші економічні показники, які визначають ефективність розвитку суспільного виробництва. В Україні цей комплекс – один з най-розвиненіших. З 1940 по 1990 рік обсяг його продукції виріс у 95 разів. З кінця 70-х років машинобудування стає провідною галуззю промисловості. На нього припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва. Частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%. Роль машинобудування в економічному розвитку країни визначає його обслуговуюча функція в усіх міжгалузевих комплексах – паливноенергетичному, агропромисловому, будівельному, лісовиробничому тощо; участь у територіальному поділі праці (внутрішньо-державному та міждержавному). Саме від частки машинобудівної продукції в експортному секторі залежить, багато в чому, статус країни, її місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. Особливо велику роль відіграє машинобудування України в економічній інтеграції держав колишнього СРСР. Так, у 1990 р. Україна виготовляла 95-100% роторних екскаваторів, вугільних, кукурудзо- та буряко-збиральних комбайнів, 40% доменного та сталеплавильного устаткування, майже 50% силових трансформаторів та 30% екскаваторів тощо. У структурі експорту 1995 р., коли обсяги продукції цієї галузі знизились майже на 50% порівняно з 1990 р., машинобудування та металообробка все ж займали значне місце (на них припадало 13% експорту).  Поглиблення загальнодержавної кризи, похибки в системі ціноутворення особливо гостро позначились на цій галузі. У 1998 р. (у % до 1990 р.) вагонів вироблялось 10%, екскаваторів і бульдозерів – 2,6%, тепловозів – 0,5%, комбайнів: зерноз-биральних–1,4%, кукурудзозбиральних – 0,2%, бурякозбиральних – 1%. 2. Машинобудування і металообробка – надзвичайно складна комплексна галузь промисловості. Його численні підгалузі і виробництва певною мірою об’єднує спільність сировини, технологій, що застосовуються, призначення кінцевої продукції.  Багатогалузева структура машинобудування і металообробки, його техніко-економічні особливості (конструкційна складність машин, широкий розвиток процесів спеціалізації та кооперування, метало- і трудоємність, малотранспортабельність тощо) зумовлюють специфіку розміщення різних галузей. Вирішальне значення при їх розміщенні мають такі фактори, як споживчий, сировинний, трудовий, науковий і, особливо, зручне транспортно-географічне положення або поєднання всіх зазначених факторів. У найбільш узагальненому вигляді машинобудування поділяється, перш за все, за металоємністю на важке, загальне, середнє та точне. Кожна з цих груп має певне призначення та специфічні принципи розміщення. Важке машинобудування – це сукупність галузей машинобудівного комплексу, які випускають великогабаритні та металоємні машини, обладнання для енергетики, металургії, гірничодобувної та хімічної промисловості. Воно об’єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетич-ного устаткування. Для такого машинобудування характерними рисами є: випуск продукції невеликими серіями; висока метало- і енерго-ємнісь; розташування поблизу сировинних (металургійних) баз і споживача. Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу, на яких відбувається заготовка і обробка деталей та складання готових виробів. Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5%) зосереджено в Донецькому і Придніпровському економічних районах. Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Новокраматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани, важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйовано Старокраматорський машинобудівний завод. Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцевський машинобудівний завод, Кадіївський ливарно-механічний завод, Маріупольський завод важкого машинобудування, а також заводи міст Дніпропетровська, Кривого Рогу, Марганця. Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів – вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров’я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металоємності, оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих же районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич. Найбільші підприємства підйомно-тран-спортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках, Дніпропетровську; середні – у Слов’янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.). Металоємним, але й орієнтованим на висококваліфіковані кадри, є енергетичне машинобудування. Воно спеціалізується на виробництві парових гідравнічних турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю. Центрами енергетичного устаткування є Харків (дає 40% усього енергетичного устаткування України), Запоріжжя, Київ, Дніпропетровськ, Мелітополь, Львів, Тернопіль, Полтава, Нова Каховка, Токмак (Запорізька обл.), Одеса. Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпро-петровськ, Кривий Ріг, Марганець. Галузі загального машинобудування характеризуються середньою металоємністю, невисокою працеємністю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й деяких галузей хімічної промисловості; будівельних, шляхових, транспортних і сільськогосподарських машин). Вони розміщуються, як правило, у районах споживання продукції. Так, машини та обладнання для хімічної промисловості виробляють у Сумах, Полтаві, Сніжному; залізничне машинобудування, зокрема тепловози, виробляють у Луганську, вагони – в Дніпродзержинську, Кременчуці і Стаханові, цистерни – в Маріуполі. Судно-будування розвинене в Миколаєві, Херсоні, Києві. Найбільшими центрами сільськогоспо-дарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ, Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (зернові і кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і запчастин є в Києві, Миколаєві, Бердянську, Чернівцях та інших машинобудівних центрах. Галузі середнього машинобудування випускають продукцію з високою праце- й фондоємністю (транспортне машинобудування, тракторобудування, устаткування для легкої, харчової, комбікормової та поліграфічної промисловості) розміщуються в центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів. Досить розгалужена в Україні структура транспортного машинобудування, яке об’єднує підприємства з виробництва тепловозів, вагонів, (загальне машинобудування) легкових і вантажних машин, мікроавтобусів, тролейбусів і, що головне для експортної ланки країни, морських суден і літаків. Автомобільні заводи України випускають великовантажні автомобілі (Кременчук), автобуси та автонавантажувачі (Львів), легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь), мікроавтобуси (Сімферополь). Авіаційна промисловість виробляє літаки та вузли, прилади і запчастини до них. Найбільшого розвитку вона набула у Києві та Харкові, де виробляють пасажирські й транспортні літаки, у тому числі один з найбільших у світі – АН-225. Останнім часом у зв’язку з конверсією виробництва ця промисловість стала випускати багато продукції широкого вжитку. Тракторобудування у своєму розміщенні орієнтується на споживача. Найважливішим його центром є Харків, де діють заводи: тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці. Ряд великих підприємств з виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі. Верстатобудування зосереджене у великих містах (Києві, Харкові, Краматорську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Житомирі). Машинобудування для легкої та харчової промисловості орієнтується на споживача. Ці підприємства розосереджені на території і розміщені як у великих (Київ, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Одеса), так і в малих (Сміла і Кам’янка, Черкаська обл.; Калинівка, Вінницька обл.; Васильків, Київська обл.) містах. Четверту групу складають галузі точного і наукоємного машинобудування. До них належать: електронна, радіотехнічна, приладо-будівна галузі, виробництво комп’ютерної і космічної техніки тощо. Їм властива дуже висока працеємність, мала металоємність, підвищена фондоємність. Вони розміщуються у районах високої технічної культури, що мають високо-кваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути. Найбільшими центрами такого машинобудування, зокрема, виробництва телевізорів, є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислювальних машин – Київ; приладобудування та інстру-ментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів. Підприємства машинобудівного комплексу територіально зосереджені в усіх областях. На цьому фоні особливо виділяються вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпро-петровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ. На основі дії закону територіальної спеціалізації та комплексного розвитку в Україні сформувалося сім машинобудівних районів: Харківський (основні центри – Харків, Полтава, Кременчук, Суми) зі спеціалізацією на енергетичному, транспортному, тракторному, сільськогосподарському машинобудуванні та випуску електротехніки і приладів; Придніпровський (Дніпропетровськ, Дніпро-дзержинськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Мелітополь, Кіровоград) з провідними галузями важкого і середнього машинобудування, верстатів, транспортних, енергетичних, електротехнічних і сільськогосподарських машин; наукоємної космічної техніки; Донецький (Донецьк, Краматорськ, Луганськ, Маріуполь, Горлівка, Дружківка) з виготовленням переважно металоємного обладнання: машин і устаткування для вуглевидобутку та чорної металургії, транспортних засобів; Центральноукраїнський (Київ, Житомир, Бердичів, Коростень, Чернігів, Черкаси) з випуском верстатів, устаткування для хімічної і будівельної індустрії, транспортних засобів, електротехнічних машин, приладів, ЕОМ; Подільський (Вінниця, Хмельницький, Тернопіль) з розвитком сільськогосподарського й електротехнічного машинобудування, верстатів і приладобудування; Західноукраїнський (Львів, Луцьк, Рівне, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачево, Дрогобич, Стрий) з приладобудуванням, вироб-ництвом телевізорів, верстатів, підйомно-транспортних машин, автобусів, вантажних несучих конвеєрів, вантажопасажирських автомобілів, товарів електроніки, сільсько-господарських машин; Південний (Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Керч), що спеціалізується на випуску суден, верстатів, сільськогоспо-дарських машин, кранів, приладів, кіноапаратів. В останні десятиріччя, особливо з 1980 по 1990 рр., значно зросли обсяги виробництва найбільш наукоємної продукції, зокрема, приладів та засобів автоматизації, обчислювальної техніки, роботів, космічної техніки тощо. Проте в останні роки темпи її виробництва, як і іншої машино-будівної продукції, різко знизились. Це пов’язано із загальною економічною кризою, різким підвищенням вартості енергоносіїв, скороченням інвестицій у цю галузь (з 29% усіх інвестицій у промисловість у 1990 до 5,5% у 1995 році). Багато підприємств знаходяться на межі банкрутства. 3. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування безпосередньо пов’язані зі стратегією економічного розвитку країни. Перш за все, це підвищення ефективності самого машинобудування шляхом: – структурної перебудови галузі зі збільшенням наукоємних виробництв; – створення сучасного технологічного оснащення для всіх галузей машинобудівного комплексу з метою зниження енерго-, ресурсо- та працеємності виробництва і підвищення конкурентоспроможності його продукції; – орієнтації продукції на потреби внутрішнього ринку та можливості входження в світовий ринок;

33. 1. Хімічний комплекс має велике значення в народному господарстві України. Він відіграє важливу роль у розширенні асортименту виробництва товарів народного споживання. У той же час, хімізація виробництва дозволяє постійно збільшувати випуск нових видів хімічних матеріалів для задоволення господарських потреб, забезпечує глибоку переробку природних ресурсів, підвищує ефективність сільського господарства тощо. Хімічний комплекс України є однією з важливих ланок її виробництва. Його частка у промисловому виробництві становить: з випуску продукції – 7,3%, чисельності промислово-виробничого персоналу – 5,2%, вартості промислово-виробничих фондів – 9,2%. 2. Хімічний комплекс має складну структуру, яка включає:  – хімічну промисловість, у тому числі: гірничо-хімічну (добування мінеральної сировини), основну хімію (одержання солей, кислот, мінеральних добрив), промисловість хімічних волокон і тканин, промисловість синтетичних смол і пластмас, лакофарбову промисловість, промисловість синтетичних барвників; – нафтохімічну промисловість, у тому числі: виробництво продуктів органічного синтезу, шинну промисловість, гумово-азбестову; – хіміко-фармацевтичну промисловість. У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%, нафтохімічну – 23,3%, хіміко-фармацевтичну – 7,7%. Фактично в кожній області розташовані підприємства хімічного комплексу. За обсягами виробництва продукції провідне місце в Україні посідають області: Дніпропетровська – 17,6%; Луганська – 13,6%; Київська – 9,7%; Одеська – 9,2%; м. Київ – 6,8%; Донецька – 6,8%; Івано-Франківська – 6,7%; Чернігівська – 5,9%. Найважливіше значення для розміщення галузей хімічного комплексу мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактор. Сировина для хімічної промисловості має особливе значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Наприклад, витрати сировини на виробництво 1 т ацетилену або аміаку з коксу сягають близько 5 т. У хімічній промисловості більше ніж в інших галузях використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну. У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва фосфору потрібно до 20 тис. квт год. на одну тонну продукції. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтуються лише на паливно-енергетичний фактор. Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив та сірчаної кислоти. Дуже важливим фактором, який має враховуватись при розміщенні хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів, тому екологічний фактор особливо враховується при розміщенні підприємств хімічного комплексу України. Зокрема багато відходів у гірничій хімії. Проте хімічна промисловість є не лише одним з найбільших забруднювачів природи, але, водночас, ця галузь відзначається високим рівнем комплексного використання сировини й утилізує виробничі відходи.  Великий вплив на вибір району розміщення хімічних виробництв має науково-технічний прогрес. Він змінює значення сировинного й енергетичного фактору, поступово зменшується їх лімітовий вплив. Але хімічній промисловості зараз притаманні застарілі технології, низький технічний рівень, досить висока залежність від імпортної сировини. 3. Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна і включає корисні копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря і воду. Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров’ї, Прикарпатті та Присивашші. Добуванням і збагаченням сировини займається гірничо-хімічна промисловість, яка отримала розвиток у трьох районах:  – Прикарпаття – видобуток нафти, газу, озокериту, природної сірки (Роздольське і Новояверівське родовища), калійних солей (Калуське і Стебниківське), кухонної солі (Солотвинське) та соляних розчинів в Івано-Франківській області; – Донбас – видобуток вугілля, крейди, вапняків, кам’яної солі (Артемівське) тощо; – Присивашшя – видобуток хімічних сполук з ропи Сивашу, газу, в перспективі – нафти. Основна хімічна промисловість виробляє кислоти, соду, луги, мінеральні добрива. На них припадає найбільша кількість валової продукції хімічного комплексу (40%). Содове виробництво, зосереджене у Донецькому районі, при розміщенні орієнтується на потужну сировинну базу, – ресурси кам’яної солі та вапняків у Слов’янську і Лисичанську. Підприємства, що виробляють кислоти, розміщуються, як правило, поблизу споживачів, бо їх продукція визначається низькою тран-спортабельністю. Найбільші підприємства з виробництва сірчаної кислоти розташовані в містах: Рівному, Новому Роздолі, Костянтинівці, Дніпродзержинську. Виробництво мінеральних добрив – провідна галузь хімічної промисловості України. Азотні добрива виробляють у Рівному, Черкасах, Лисичанську (поблизу газопроводів). В основному на імпортній сировині (апатити і фосфорити Кольського півострова), з орієнтацією на споживача працюють суперфосфатні підприємства Одеси, Сум, Вінниці, Костянтинівки. На калійні солі Прикарпаття орієнтоване виробництво калійних добрив (центри – Калуш, Стебник). Промисловість хімічних волокон харак-теризується високою матеріало-, енерго і водоємністю. Хімічні волокна поділяються на штучні (віскозні, мідно-аміачні й ацетатні), їх виробляють з природної сировини (в основному з целюлози), і синтетичні (капрон, анід, лавсан, нітрон), які виготовляються із синтетичних смол. Виробництво синтетичного волокна розміщене в Чернігові, а штучного – в Києві (Дарницький шовковий комбінат), Черкасах, Сокалі. Промисловість синтетичних смол і плас-тичних мас (полімерна промисловість) – одна з наймолодших у комплексі. Сировиною для виробництва її продукції є органічні сполуки, які отримують у результаті переробки нафти, газу, кам’яного вугілля. Тому ці підприємства найбільш представлені у Донецькому і Придніпровському районах, а саме: Донецьку, Сєверодонецьку, Запоріжжі, Первомайську, а також у Калуші, Києві, Фастові, Одесі. Лакофарбова промисловість представлена більш ніж 30 великими підприємствами. Найбільші з них – Львівський і Одеський лакофарбові заводи, Бориславський і Чернівецький хімічні заводи, Криворізький суриковий завод та інші. 4. Нафтохімічна промисловість розвивається на базі нафтопереробної і газової промисловості, виробництва сажі, переробки довізного синтетичного і натурального каучуку. Нафтохімічні підприємства, розміщені поряд з нафтопереробними, розташовані в Херсоні, Одесі, Бердянську, Кременчуці, Запоріжжі, Лисичанську, Вінниці, Львові. Виробництво ж продуктів органічного синтезу – синтетичних миючих засобів, жирних кислот, замінників харчових жирів – тяжіє до споживача і розміщується в Бердянську, Запоріжжі, Києві. Шинна та гумово-азбестова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної продукції. Найкрупніші центри її виробництва – Дніпропетровськ, Біла Церква, Київ, Лисичанськ, Горлівка, Суми, Харків, Львів, Одеса, Бердянськ, Запоріжжя, Ніжин. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці. 5. Хіміко-фармацевтична промисловість своєю продукцією не забезпечує потреб населення. При рівні забезпечення охорони здоров’я медикаментами вітчизняного виробництва у 25% за асортиментом і 35% за обсягом від потреби, 40% обсягу продукції поставляється на експорт. Розвиток стримує не тільки технологічна і сировинна криза (80% ліків виготовляється з імпортної сировини), але і низька купівельна спроможність населення та лікувальних закладів. Найбільші підприємства даної промисловості розташовані в Києві, Житомирі, Одесі, Луганську, Полтаві, Донецьку, Львові. 6. Підприємства хімічного комплексу в останні роки працюють у складних умовах неплатоспроможності споживачів продукції, нестачі обігових коштів, обмеження в постачанні енергоносіїв, різкого спаду інвестиційної діяльності, що призвело до обвального падіння обсягів продукції (у 1997 р. – 40% до 1990 р.). Головні проблеми розвитку комплексу: – відсутність або недостатність важливих сировинних ресурсів (нафта, природний газ, фосфати, віскозна целюлоза, каучук, напів-фабрикати, субстанції для ліків тощо); – загальний спад промислового виробництва; – низький технічний та технологічний рівень виробництва, хронічне недозавантаження виробничих потужностей і неконкуренто-спроможність продукції більшості підгалузей комплексу; – висока матеріало- та енергоємність при майже монопольній залежності від імпорту енергоносіїв; – неефективна галузева структура: переважають фондо- та енергоємні виробництва, дуже низький рівень наукоємних технологій і виробництв, відсутність завершених техно-логічних циклів продукції кінцевого споживання; – дуже негативний вплив на природне середовище в районах високої концентрації хімічних і нафтохімічних виробництв.

34. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.