1. Виникнення і становлення порівняльної педагогіки як науки.

Порівняльна педагогіка пройшла два етапи становлення як науки:

• Донауковий (з античних часів до початку ХІХ ст.);

• Власне науковий (з поч. ХІХ ст. по даний час).

Характерні риси донаукового періоду (мандрівного етапу):

• Мандрівки античних істориків Геродота (Вавілон, Єгипет), Ксенофонт (Персія), Платон (Спарта), Таціт (германці)

• Подорожі мандрівників, етнографів під час Великих географічних відкриттів

• Описи, історичні екскурси, твори про особливості виховання і навчання в зарубіжних країнах

• Оформлення національних систем освіти в 17-18 ст. в Європі

З часів Я.А. Коменського (який сам знайомився з освітою Англії, Швеції, Литви, Угорщини), коли педагогіка набуває статусу науки, виникла потреба детально вивчати і узагальнювати зарубіжний педагогічний досвід. Прагнення досконало пізнати зарубіжний досвід, проаналізувати і запозичити його позитивні прояви, нагально вимагали створення відповідної галузі педагогіки.

Цю галузь педагогічної науки започаткував Марк Антуан Жульєн (де Парі) Паризький (1775 – 1848), французький громадський і політичний діяч, публіцист.

Жюльєн від своїх послідовників отримав почесне звання «батька» порівняльної педагогіки за те, що вперше запровадив у педагогічну термінологію терміни «порівняльна педагогіка» і «порівняльне виховання»; здійснив спробу визначити цілі, функції та методи порівняльної педагогіки.

Жульєн визначив три основні завдання порівняльної педагогіки:

1.Вивчення педагогічного досвіду різних країн

2.Порівняння освітнього досвіду різних країн

3.Створення раціональної системи освіти в масштабах Європи

Основними функціями порівняльної педагогіки Жюльєн вважав:

• Збір різноманітних фактів про освіту і виховання в зарубіжних країнах

• Аналіз і систематизація фактичного матеріалу

• Визначення країн, які лідирують в галузі освіти, а які відстають

• Які перепони на шляху до освітнього прогресу і які шляхи їх подолання

• Створення нормативної педагогіки і поступове зближення практики виховання всіх країн Європи

Значну роль в реалізації завдань і функцій порівняльної педагогіки Жюльєн відводив методам дослідження, які він детально розробив «Плані для порівняльної педагогіки». До основних методів Жюльєн відносив: Спостереження, Аналіз і систематизація, Анкетування, Порівняльні таблиці.

У ХІХ столітті виникла потреба у розширенні знань про ПП. Це стимулювали:

• Розвиток машинної індустрії зумовив потребу в освічених працівниках

• Потреба професійної освіти (робітничої і вищої)

• Формування державних систем освіти, поява в європейських країнах міністерств освіти

• Запровадження обов’язкової початкової освіти

Кількісний і якісний розвиток порівняльної педагогіки відбувався таким шляхами:

1) Збір інформації про зарубіжний досвід вченими та службовцями на замовлення університетів та міністерств освіти (урядів).

Наприклад: 1862 – 1867 рр., Німеччина, Франція, Бельгія, Італія, Швейцарія (К.Д. Ушинський (1824-1870), інспектор Смольного інституту шляхетних дівчат, Міністерство народної освіти, (Росія)) – Праці: «Про народність в громадянському вихованні» (1857), «Три елементи школи» (1857), «Педагогічна подорож по Швейцарії» (1862-1863 рр.). Звіти про розвиток народної школи та жіночої освіти в європейських країнах (зміст, форми, методи навчання, підготовка учителів). На думку педагога, можливості запозичення зарубіжного досвіду принципово відрізняються в залежності від того чи стосується це науки чи системи виховання.

Таким чином протягом всього ХІХ ст. і на початку ХХ ст., послідовно розширювалась робота педагогів і діячів освіти країн Заходу і Росії щодо зібрання, класифікації і первинного аналізу фактичних матеріалів про стан освіти за рубежами власної батьківщини. Однак ця діяльність часто носила попутний короткотривалий характер.