5. Методи дослідження порівняльної педагогіки. Основні підходи до опису матеріалу порівняльної педагогіки.

Тільки комплексне дослідження педагогічних явищ у взаємозв’язках і взаємодіях може створити загальну достовірну картину як національної так і глобальної системи освіти.Методи дослідження, якими користується порівняльна педагогіка різноманітні і доповнюють один одного.

Емпіричні:

1) Описово-споглядальний. Метод безпосереднього спостереження і опису педагогічних фактів. Основні вимоги до методу: точності і об’єктивності опису. Це досягається з допомогою:

• віднаходження типових (а не одиничних) фактів;

• лінгвістична обізнаність спостерігача;

• професійна підготовленість спостерігача.

2) Анкетування, опитування.

Буває двох видів: індивідуальне (опитуваня респондентів, які знають зарубіжні системи освіти, експертів) та масове («поштове опитування», яке часто використовують міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО). Вимоги до масового опитування:

• тематичність опитування;

• орієнтація на регіональні і національні особливості;

• широкий загал респондентів (педагогічні працівники, школярів, студентів, батьків, тих, хто займається питаннями освіти);

• використання стандартизованих запитань.

3) Вивчення освітньої документації.

Перелік документації, яка може надати інформацію для порівняльної педагогіки6

• матеріали і документи міжнародних організацій;

• міжнародні двосторонні та багатосторонні договори (наприклад Сорбонська (1998) і Болонська (1999) декларації);

• законодавчі акти окремих країн, урядові постанови (їх зміст не завжди відповідає дійсності);

• шкільна документація (навчальні плани і програми, підручники, розклади занять, результати навчальної роботи учнів і студентів тощо).

4) Статистичний. Це числові дані про різні педагогічні явища і поняття. Статистика поділяється на: національну (інформацію збирають міністерства освіти або урядові підрозділи) і міжнародну (міжнародні організації – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Світовий банк, Організація Економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та ін.). Національна статистика найбільші традиції має в США, Франції, Японії. Міжнародна в ЮНЕСКО, що виражено в наступному:

• 1950 рік утворено відділ статистики ЮНЕСКО;

• 1963 рік – початок видання «Статистичного щорічника».

• 1969 рік – об’єднання з МБО;

• 1999 рік – створено інститут статистики ЮНЕСКО.

Ступінь об*активності статистичного методу значний. Але із-за того, що в світі не існує однозначного тактування одних тих же педагогічних понять (наприклад: неграмотність, вища освіта, державна і приватна освіта тощо) в цифрах вимірюються різні явища.

5) Історичний метод. Вивченню будь-яких педагогічних явищ передує, як правило, вивчення історичних коренів цих явищ. Історичний метод допомагає глибоко зрозуміти сучасне через минуле. Деякі компаративісти вважають, що порівняльна педагогіка – це продовження історії педагогіки в сучасності.

Теоретичні:

1) Аналітичні методи. Найчастіше в компаратиівстиці застосовуються такі методи, як: аналіз, синтез, узагальнення і ін. Аналітичні методи на основі конкретних фактів дають можливість виявляти причини, походження, функції освітніх національних і глобальних освітніх систем.

2) Матричний метод. Розміщення матеріалу, який аналізується в таблицях (на зразок тих, які пропонував Жульєн).

3) Метод порівняння. Це найвагоміший метод порівняльної педагогіки. Він передбачає співставлення кількісних і якісних даних, педагогічних явищ, фактів. Вимоги до успішного здійснення порівняльно-педагогічного дослідження:

• виявлення спільних, типових і відмінних рис національних і регіональних педагогічних систем;

• визначення необхідних показників порівняння (так званих точок порівняння). Підібрати їх для цілого ряду країн, які порівнюються буває складно, оскільки національні системи мають значну кількість відмінностей.

У порівняльній педагогіці використовуються декілька способів опису зібраного з допомогою різних методів матеріалу. Це такі, як:

 географічно-країнознавчий. Опис систем освіти кожної з країн здійснюється почергово (особливо широко він використовується в зарубіжній педагогіці).

 порівняльно-описовий. Країни описуються попарно і порівнюються при цьому. Як правило порівняння здійснються з вітчизняною системою.

 порівняльно-проблемний. Опис і порівняння здійснюється на основі обраною теми чи проблеми, яка стосується груп країн.