4.Відкрита економіка: її сутність та основні риси. Показники відкритості економіки.

Міжнародне співробітництво в результаті збільшення його обсягів та поглиблення дедалі більшою мірою впливає на характер і перспективи розвитку національних економік. Можна казати про перехід кількісних змін у нову якість кооперації: на певних стадіях інтегрованості економік виникає феномен відкритості економік.   Відкритою економікою можна називати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту. Відкрита економіка- це економіка, яка є антиподом автакратії (економіки, зорієнтованої у своєму розвитку лише на власні можливості), тобто економікою, що має зовнішній сектор. Внутрішньою властивістю відкритої економіки є цілісність національної економіки, її функціонування як єдиного економічного комплексу, інтегрованого завдяки наявності зовнішнього сектора у світовий ринок і світове господарство. Найважливішими умовами відкритості економіки є:  1) сприятливий інвестиційний клімат, який заохочує іноземних інвесторів до роботи на внутрішньому ринку країни; 2) сприятливе тарифне і нетарифне державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності; 3) доступність внутрішнього ринку для іноземної робочої сили, систем технологій, інформації та управлінського досвіду.   Кожна з названих умов дає характеристику рамкових умов функціонування провідних ринків країни- ринків капіталу, товарів та послуг, ринків праці, технологій та інформації. У своїй сукупності вони визначають кількісно-якісні параметри економіки відкритого типу.     До якісних параметрів належать: - відсутність державної монополії зовнішньої торгівлі при збереженні інструментів державного регулювання; - активна участь у міжнародному поділі праці на основі принципів порівняльних переваг; - використання форм підприємництва із залученням іноземного капіталу; - організація зон вільного підприємництва. Відсутність державної монополії зовнішньої торгівлі означає, що суб’єктом світового ринку може бути будь-який економічний суб’єкт, що має певні конкурентні переваги для виходу на міжнародні ринки або є носієм попиту на іноземні товари. За умов лібералізації зовнішньоторговельних відносин економічні суб’єкти не потребують спеціального дозволу держави на вихід на міжнародні ринки. Держава відкриває економічним суб’єктам вихід на світовий ринок, залишаючи за собою право регулювати експортно-імпортні поставки, впливати на їх обсяги, якість на ціну[14.8].  Участь у міжнародному поділі праці на основі принципів порівняльних переваг можлива за умови відсутності державної монополії зовнішньої торгівлі. Якщо економічний суб’єкт функціонує як господарська одиниця, то вихід на міжнародні ринки має для нього сенс, якщо він може реалізувати на цих ринках свій економічний інтерес. Реалізація економічного інтересу обумовлена наявністю в економічного суб’єкта порівняльних переваг. Теоретично, чим більше порівняльних переваг мають економічні суб’єкти, тим відкритішою може бути економіка.