1.3. Вимоги до структурних елементів традиційної науково-дослідної роботи

1.3.1. Структура роботи

Як бачимо з табл. 1, загальна структура науково-дослідної роботи повинна включати такі елементи:

титульний аркуш;

зміст;

виклад роботи (вступ ― основна частина, тобто розділи,― висновки);

список літератури;

додатки.

Розташовувати їх конче необхідно у вищенаведеній послідовності. Інколи, при необхідності, (якщо у роботі використовуються маловідомі скорочення, терміни тощо) у роботі подають ще й Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів. Подають його у вигляді двох колонок: у першій ― скорочення, символ, термін та ін., а у другій, через тире,― відповідне пояснення. Перелік розташовують перед Вступом.

Це ― узагальнення вимог до необхідних структурних елементів науково-дослідної роботи. А реальна структура кожної окремої роботи визначається її метою, завданнями, об’єктом дослідження. Структура роботи вважається обґрунтованою, якщо вона дозволяє логічно досягнути всебічного розкриття обраної теми. Отож структура не повинна сковувати дослідницьку думку, а, навпаки, сприяти її ходу.

Розглянемо конкретні вимоги до кожного структурного елементу роботи зокрема.

Титульний аркуш

Титульний аркуш ― це перша сторінка науково-дослідної роботи (але цю колонцифру не проставляють!), яка інформує про найважливіші аспекти роботи: тему, автора, керівника, місце і час її написання. На титульному аркуші (див. Додаток А і Додаток Б) обов’язково зазначають:

назву навчального закладу, де виконана робота;

тип науково-дослідної роботи (курсова, бакалаврська, дипломна, магістерська);

тему роботи;

прізвище та ініціали виконавця;

прізвище та ініціали керівника роботи;

місто і рік виконання роботи.

Зміст

Сторінка „Зміст” ― друга у роботі. На ній колонцифру не ставлять. У „Змісті” подають повний перелік всіх рівнів рубрикації ― найменування розділів і підрозділів роботи. Навпроти цих назв, зробивши відкрапкування, зазначають номери сторінок, з яких розпочинаються відповідні структурні частини (див. Додаток В і Додаток Г).

Вступ

Це ― третя сторінка роботи. З неї починають вести нумерацію сторінок. На початку Вступу розглядають сучасний стан вивчення наукової проблематики, з якою пов’язана обрана тема, вихідні положення для її розробки.

Далі викладають загальну характеристику науково-дослідної роботи ― тут слід чітко сформулювати:

• актуальність обраної теми (обґрунтовують доцільність вивчення обраної теми, важливість очікуваного позитивного ефекту). Актуальність завжди зумовлена тим, що роботи на дану тему в обраному аспекті не виконувалися, а насправді це є на часі.

• мету і завдання роботи (формулюють бажаний науковий результат дослідження і конкретні кроки дослідника на цьому шляху). Мета дослідження ― це запланований результат. Він повинен бути позитивним, тобто спрямованим на вироблення суспільно корисного продукту або покращення показників існуючого. Завдання слід формулювати відповідно до мети. Зазвичай це роблять у вигляді переліку (вивчити...; описати...; встановити...; з’ясувати...; вивчити...; проаналізувати...).

Зазначимо, що нерідко у чорновому варіанті поставлені мета і завдання роботи відрізняються від кінцевих формулювань. І це нормальне явище: хід дослідження часом змушує переоцінити певні уявлення про досліджуваний предмет, приводить до неочікуваних висновків, тому, остаточно закінчивши роботу, варто ще раз ретельно опрацювати цю важливу її частину.

• методи дослідження (роз’яснюють, шляхом яких саме наукових методів відбуватиметься дослідження, які експериментальні заходи при цьому будуть проведені).

Основна частина

Це ― власне науковий твір, осердя роботи. Основна частина повинна містити матеріали, які висвітлюють суть і методику дослідження, а також результати, досягнуті у ході виконання роботи. Отож, стежте за тим, щоб виклад уявляв із себе послідовну низку щоразу нових наукових тез і доказів.

В основній частині міститься наступне:

огляд літератури за темою;

поняття про досліджуваний предмет, його характеристика;

пояснення методичних аспектів вирішення поставлених у роботі завдань;

аналіз досліджуваного предмета у відповідному ракурсі теми;

виклад результатів досліджень.

У викладі основної частини роботи можна поєднувати власне текст, ілюстрації, таблиці, графіки, діаграми тощо.

Основна частина роботи повинна складатися з двох-трьох розділів. При цьому кожен розділ роботи ― смислова цілісність, присвячена окремому аспекту чи напряму вивчення обраної теми. У розділі повинні бути логічно виділені вступна частина, дослідницька і висновки, в яких стисло узагальнюються здобуті результати.

Розділи варто ділити на підрозділи ― так можна чіткіше розмежувати напрями дослідження об’єкту. У свою чергу, підрозділи, при потребі, можна поділити на пункти і підпункти. При цьому кожний пункт повинен присвячуватися закінченій інформації, що логічно вписується в загальну структуру роботи. Такий ієрархічний поділ є цілком струнким і дає усі підстави для впорядкованого викладу матеріалу.

Тільки розділи розпочинаються з нової сторінки ― решта перелічених елементів основної частини подається у підбір до всього тексту. Щоправда, кожен підрозділ, пункт чи підпункт обов’язково розпочинається з абзацу.

Висновки

Закінчують роботу “Висновки”, в яких підсумовують найвагоміші результати проведеного дослідження. У них викладають:

результати, здобуті по кожному завданню роботи;

якісні та кількісні показники результатів;

аргументацію достовірності цих результатів;

рекомендації щодо подальшого вивчення або модифікацій аналізованого об’єкту.

Висновки варто подавати по пунктах: кожна теза ― окремий пункт. Причому пунктів не може бути менше, аніж сформульованих завдань роботи. Між завданнями і висновками до роботи повинна бути відповідність не тільки у кількісному плані, а й, зрозуміло, у змістовому.

Список літератури

Список літератури повинен містити відомості про джерела інформації (архівні справи, сайти мережі Інтернет тощо) та наукову (чи іншого характеру) літературу, що використовувалися у процесі виконання роботи.

У бібліографію включають як цитовані, так і нецитовані в роботі, проте опрацьовані студентом, інформаційні джерела. Обов’язково у ній слід навести найавторитетніші праці з проблематики роботи, а також наукові дослідження, видрукувані протягом останніх двох-трьох років.

Бібліографію можна оформити кількома способами:

у порядку появи посилань у тексті;

в алфавітному порядку прізвищ авторів;

у хронологічному порядку (найменш поширений спосіб).

Виконуючи бібліографічний опис джерела, не пропускайте жодного елементу і не вдавайтеся до скорочень назв. Оформлюйте кожну позицію бібліографії, а також усі скорочення і посилання в роботі, строго дотримуючись відповідних стандартів.

Нижче подаємо приклади бібліографічного опису джерел тих видів, на які у студентській науково-дослідній роботі доводиться посилатися найчастіше.

На книгу:

Хойнацький М. С. Основи стандартизації і використання стандартів у видавництві: Навч. посібник / За ред. В. П. Тараника.― К.: Вища шк., 1993.― 151 с.

На статтю:

Тимошик М. Плоди й надії “Книжкового саду”: післямова до міжнародного ярмарку // Друкарство. ― 2002. ― № 4. ― С. 10–14.

На стандарт:

ДСТ України 2025―91. Система обробки інформації. Набір символів української абетки для мозаїчного відображення в пристроях ЕОМ. Форма і коди.― Чинний з 01.07.1993.

Додатки

Це останній розділ роботи. У додатки рекомендується включати матеріали, пов’язані з процесом виконання роботи, які сприяють поглибленому її розумінню. Тож додатки повинні строго відповідати дослідженій темі.

Їх не включають в основну частину, оскільки це могло б порушити змістову цілісність і зрозумілість. Але в роботі повинні бути посилання на всі (без винятку!) додатки. Послідовність матеріалів у додатках повинна відповідати порядку посилань на ці матеріали в основному тексті.

У додатки варто подавати:

матеріали, що доповнюють зміст роботи;

таблиці допоміжних цифрових даних;

інструкції, методики, описи алгоритмів і програм завдань, вирішених на ПК;

ілюстрації допоміжного характеру (графіки, фотокартки, форми документів, витяги з газетних чи журнальних статей тощо).

Додаток оформлюють так: Додаток А, Додаток Б тощо. Зверніть увагу: тільки перша літера у слові “додаток” велика, а порядок розташування додатку серед інших вказують великими літерами української абетки (за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь). Далі, посередині наступного рядка, подають назву додатку. Її теж набирають малими літерами, але перша літера назви ― велика. Крапку в кінці назви додатка не ставлять.