Запитання для самоконтролю

5.1 Яка різниця між термінами “експортний тариф” і “транзитний тариф”?

5.2 На основі якого документа розраховуються тарифи за транспортування нафти нафтопроводами.

5.3 В чому полягає тарифна політика нафтотранспортних підприємств України?

5.4 Виходячи з яких міркувань не знижено тариф за транспортування нафти нафтопроводом “Дружба”?

5.5 Тарифна політика в країнах СНД і Європи.

5.6 Як і коли міняється Росією експортне мито на нафту для потреб України?

6 Україна і Євроазійський нафтотранспортний коридор (єантк)

Географічно основні райони світу, що споживають найбільшу кількість вуглеводневих ресурсів, не співпада­ють з районами їх переваж­ного видобування.

На Євроазійському континенті на даний час пе­реважну більшість вуглевод­невої сировини споживають держави ЄС, до цих країн вона надходить з Росії, Сканди­навії, країн Близького Сходу, Північної Африки, останнім часом - також з Каспійсько­го регіону.

Україна завдяки гео­графічному положенню має прекрасну пер­спективу як з'єднувальна ланка між нафтовидобувни­ми регіонами в колишньому Радянському Союзі й най­важливішими європейськи­ми ринками. Сусідні держа­ви мають величезну кількість нафтових ресурсів, що поставляються на Чорноморський нафто­вий ринок, який проходить стадію формування. Україна має про­тяжну берегову лінію на півночі Чорного моря, яка може використовуватись для експорту й імпорту сирої нафти через морські термінали, та найкоротші шляхи між продавцем нафти й покупцем, що проходять через її територію. Крім того, Україна є досить приваб­ливим ринком збуту для регіональних видобувних компаній, має потенціал для переробки 52,4 млн. т нафти на рік.

Розвинута система нафто­проводів в Україні є одним з її головних стратегічних надбань. Вона відіграє і продовжуватиме відігравали вирішальну роль в еко­номічному реформуванні та розвитку країни і матиме значний позитивний вплив на економіку сусідніх країн. Завдяки транспортуванню нафти до підприємств наф­топереробної промисло­вості нафтотранспортна си­стема забезпечує життєво важливий зв'язок між нафто­вими ресурсами та головни­ми споживчими ринками, відіграючи ключову роль у технічній підтримці взаємо­вигідної торгівлі в регіоні.

Частина комунікацій, якими енергоносії надходять до Європи, пролягає через Україну. Отже, це дає нам можливість брати участь у встановленні “правил гри” щодо визначен­ня обсягів та маршрутів транспортування нафти і га­зу. Північне, східне та півден­но-східне узбережжя Чорно­го моря в останні роки швид­кими темпами перетво­рюється на арену змагань багатьох країн у розбудові но­вих потужностей щодо прийому, перевантаження та відправки нафти. Нові й нові, все більш віддалені нафтогазоносні регіони отримують прямий вихід до берегів моря за допомогою транснаціональних та міжконтинентальних трубо­проводів, міждержавних по­ромів, залізничних колій та навіть підземних і підводних тунелів. Переважну частку нафти, що зараз надходить до узбережжя Чорного моря, пе­ревантажують в танкери і транспортують до споживачів через природні протоки Бос­фор і Дарданелли, що географічно належать Туреччині. Провідне місце серед регіонів - постачальників вуглеводнів поступово зай­має також район Каспійсько­го моря, який не має прямого сполучення з океаном і тяжіє до Європи саме через Чорне море.

Питання видобутку, тран­спортування та реалізації вуглеводнів Каспійського ре­гіону вже вийшло за межі су­то технічних, навіть еко­номічних проблем і набуло статусу важливого фактора міжнародної політики. Зокрема, США проголосили Каспійський регіон зо­ною своїх життєвих інтересів. Окрім американців, у регіоні активно діють держа­ви ЄС, Росія, Туреччина, Японія та Іран. І головна боротьба точиться саме за право кон­тролювати основні енерге­тичні потоки з регіону на світові ринки, а якщо кон­кретніше, то за географічні маршрути запланованих до будівництва трубопроводів, оскільки це не тільки стабіль­не джерело отримання ва­люти за транзит, а й серйоз­ний довготривалий важіль політичного впливу. Тому в битві за право прокладення труби по своїй території задіяно все - від диплома­тичних та інвестиційних ресурсів зацікавлених сторін до чітко спланованих періо­дичних акцій інформаційно­го впливу.

Оцінки реальних запасів наф­тових ресурсів регіону та пер­спектив їх видобування ком­паніями тих чи інших держав є досить актуальними також для України з огляду на її пря­мий політико-економічний інтерес, пов'язаний з мож­ливістю реалізації свого тран­зитного потенціалу, ефектив­ного використання наявних нафтопроводів та певної інфраструктури. Тому розглянемо ці питання більш детально.

До традиційних поста­чальників нафти, що доставляють її до узбережжя Чорно­го моря, - Росії (до Новоросійська, Одеси) Азербайджану (до Супси), ок­ремих країн Близького Сходу та Північної Африки (везуть нафту до балканських країн) з 2001 р. додався Казахстан.

Активно обговорюються про­екти постачання енергоносіїв з Ірану, Туркменістану, Узбе­кистану і країн Перської зато­ки.

В даний час каспійська нафта представлена сирови­ною з азербайджанських (на­самперед - Азері, Чираг, Гюнешлі) та казахстанських (пе­реважно тенгізьких) родо­вищ. Вона має більш високі у порівняно з російською якісні властивості й це дає підстави сподіватися, що в майбутньому попит на неї збільшиться. Що ж стосується додаткових витрат на придбання цієї нафти, то вони повністю виправдовуються її більш високою якістю.

Більшість експертів вважають регіон Каспійського моря досить перспективним з огляду на можливі обсяги видобутку вуглеводнів (рідких та газоподібних).